50. Єдиний митний тариф, методи визначення митної вартості

Єдиний митний тариф України — юридичний термін, що з 2001 року фактично означає те саме що і Митний тариф України.

Поняття Єдиного митного тарифу вперше визначено в 1991 в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» ^[1].

В 1992 Законом України «Про Єдиний митний тариф»^[2] був прийнятий сам Єдиний митний тариф України. В цьому законі «єдиний митний тариф» визначався як систематизований звід ставокмита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території.

В 2001 був прийнятий Закон України «Про Митний тариф України».^[3] Із набуттям чинності цим законом, Єдиний митний тариф України, як звід ставок, втратив чинність. Ставки ввізного(імпортного) мита з 2001 визначаються Митним тарифом України. Ставки вивізного (експортного) мита визначаються низкою окремих законів України.

Проте сам Закон України «Про Єдиний митний тариф» все ще чинний і визначає порядок формування та застосування митного тарифу.

Стаття 266. Методи визначення митної вартості

товарів, які імпортуються в Україну Визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6). Основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи віднімання та додавання вартості можуть застосовуватися у будь-якій послідовності за розсудом декларанта.

51. Механізм розрахунку податку на прибуток.

Податок на прибуток підприємств, поряд з іншими податками, є елементом податкової системи України й інструментом перерозподілу національного доходу. Даний податок - є прямим, і тому його кінцева сума повністю залежить від кінцевого результату господарської діяльності підприємств і організацій.

Сума податку визначається платниками самостійно виходячи із величини оподатковуваного прибутку, наданих пільг і ставок податку.

Податок, що підлягає сплаті до бюджету, дорівнює сумі, яка зменшена на вартість торгових патентів, придбаних платником податку згідно з Законом України „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”.

Податок сплачується до бюджету не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

При цьому є окремі платники податків, які подають податкову декларацію не щоквартально, а виключно за звітний рік. До категорії таких платників податків відносять підприємства діяльність. Яких пов'язана з виробництвом сільськогосподарської продукції, а також тимчасові підприємства з виробництва автомобілів, запасних частин та суб'єкти космічної діяльності.

Відповідно до закону „Про оподаткування прибутку підприємств” платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті до бюджету, і надають податковим органам декларацію по податку на прибуток підприємств (Додатки З,К,Л ).

Декларація надається платником податку незалежно від результатів його фінансово - господарської діяльності. Тобто незалежно від того чи виникло в податковому періоді у платника податку податкове зобов'язання чи ні.

Декларація повинна подаватися не пізніше терміну, визначеного статтею 4 Закону України № 2181 - ІІІ від 21.12. 2000 р. „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Вона може бути квартальною і річною. Квартальна декларація подається протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Річна - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного року [13].

Якщо платник податку вважає за доцільно роз'яснити окремі результати власної фінансово - господарської діяльності, зазначені у податковій декларації по податку на прибуток підприємства, такий платник може за власним бажанням надіслати на адресу податкового органу надіслати таке пояснення, складене у довільній формі. Податковий орган не може вимагати надання форм податкової звітності, які прямо не передбачені законодавством України, зокрема бухгалтерських балансів, звітів про фінансові результати та інших неподаткових звітів. Статистична звітність, запроваджена відповідно до Закону України „Про державну статистику”, надсилається у встановленому порядку тільки на адресу органів статистики [27].

Розрахунки авансових внесків здійснюються самостійно платником податків, без подання декларації по податку на прибуток. Повідомлення про результати таких зарахувань розрахунків надсилається податковому органу в терміни передбачені для сплати авансових внесків. Штрафні санкції за відхилення розмірів сплачених авансових внесків від розмірів внесків, перерахованих за результатами звітного кварталу, не зараховуються.

Бюджетні організації сплачують податок на прибуток, отриманий від господарської діяльності, щоквартально, за наростаючим підсумком з початку звітного податкового року.

Платник податку, який має філії. Може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку і сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філії, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, зменшуючи його на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.

52.Принципи оподаткування доходів фізичних осіб.

Платниками податку з доходів фізичних осіб є:

Фізична особа - резидент, яка отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; та нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Об’єктом оподаткування є:

1. загальний місячний оподатковуваний дохід;

2. чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;

3. доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

4. іноземні доходи.

При цьому, при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

При нарахуванні доходів у будь-яких негрошових формах об’єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт (К), який розраховується за формулою:

К = 100 : (100 – Сп), де Сп – ставка податку встановлена для таких доходів на момент такого нарахування.

На протязі 2005 року коефіцієнт К дорівнює 1,1494.

Ставка податку :

Відповідно до ст. 7 Закону запроваджується одна ставка – 15%. А на перехідний період з 1 січня 2004 року до 1 січня 2007 року в Україні діятиме ставка 13%.

Виграші і призи (за винятком отриманих у державних лотереях), доходи нерезидентів, а також деякі надходження від нерезидентів обкладаються по подвійній ставці: з 2004 по 2007 рік – 26%, з 2007 року – 30%.

Ставка податку може мати інший розмір, прямо визначений відповідними нормами цього Закону (наприклад: спадщина, для якої залежно від ступеня спорідненості та об’єкта спадку застосовуватимуться ставки 0%, 5% та 13% (15%)).

Перерахування податку до бюджету:

Відповідно до ст. 16 Закону податок з доходів фізичних осіб підлягає зарахуванню до місцевих бюджетів згідно з нормами Бюджетного кодексу України.

Сума податку підлягає перерахуванню до місцевих бюджетів за місцезнаходженням як юридичних осіб, так і за місцезнаходженням їх філій або відокремлених підрозділів, а також відокремлених підрозділів юридичних осіб, яким в установленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку (далі - уповноважений підрозділ).

Сума податку за звітний місяць, яка підлягає перерахуванню до місцевого бюджету за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів, визначається юридичною особою або уповноваженим підрозділом самостійно, виходячи із загальної кількості громадян, які працюють у цих підрозділах, та суми виплаченого (нарахованого) оподатковуваного доходу.

Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням своїх підрозділів, а уповноважений підрозділ за своїм місцезнаходженням, одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні розподільчі рахунки, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства України.

Територіальні управління державного казначейства в установленому Бюджетним кодексом України порядку здійснюють розподіл зазначених коштів згідно із нормативами, встановленими статтею 65 Бюджетного кодексу України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних місцевих бюджетів.

Сплата податку до бюджету:

Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідну ставку податку.

Відповідно до ст. 8 Закону податок з доходів фізичних осіб підлягає сплаті до бюджету під час виплати доходу. А якщо дохід нараховується, але не виплачується, то податок підлягає сплаті до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду (протягом 30 днів, наступних за останнім днем місяця, в якому було нараховано дохід).

Якщо нарахований дохід виплачується у негрошовій формі чи готівкою із каси, то податок сплачується до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати.