53. Види та порядок розрахунку соціальних пільг з податку

Податкова соціальна пільга – це сума на яку платник податку має право зменшити свій місячний оподатковуваний дохід, що був отриманий з джерел на території України у вигляді заробітної плати.

Право застосування податкової соціальної пільги має кожен найманий працівник, що отримує дохід у вигляді заробітної плати, якщо її місячний розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи, що було встановлено на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень. Розмір прожиткового мінімуму у 2010 році встановлено Законом. На 1 січня 2010 року прожитковий мінімум для працездатної особи становить 869 гривень. Гранична сума доходу дорівнює 869 * 1,4 = 1216,6. Округляємо до найближчих 10 гривень і отримуємо цифру 1220 гривень.

Отже право на податкову соціальну пільгу має кожен найманий працівник, якщо його заробітна плата не перевищує 1220 гривень (на 2010 рік). Розмір пільги становить 50% мінімальної заробітної плати, встановленої на перше січня звітного податкового року. Згідно Законів мінімальна заробітна плата на 1 січня 2010 року становить 869 гривень. Отже розмір податкової соціальної пільги складає 434,50.

Як же ця сума впливає на розмір заробітної плати? Вона віднімається від суми зарплати, що належить оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб. Існують види доходів фізичних осіб, у разі одержання яких, податкова соціальна пільга не може бути застосована до будь-яких інших доходів, які були одержані цими особами. Ці види доходів перелічені у пп.6.3.3 Закону [1]. Серед них слід виділити доходи від зайняття підприємницькою діяльністю, заробітну плату державних службовців, стипендію студентів, яку вони одержують із державного бюджету.

Податкова пільга може застосовуватися тільки за одним місцем отримання доходу. Якщо платник податку має право на застосування податкової пільги з двох або більше підстав, до нього застосовується пільга, що найбільша за розміром. Виключенням з цього правила є батьки, які мають дітей до 18 років, або дітей-інвалідів, або трьох чи більше дітей до 18 років. Вони, разом із застосуванням пільги у підвищеному та максимальному розмірах, мають право ще на пільгу для себе на загальних підставах.

54. Світовий досвід оподаткування нерухомості, майна і землі

Сучасна світова практика застосування податку на нерухомість фокусується на наступних шести головних проблемах. Це, зокрема, визначення кола платників податку на нерухоме майно, бази оподаткування, ставки податку та гнучкість податкових надходжень в умовах інфляції, необхідність застосування коригувальних коефіцієнтів, роль державних і місцевих органів влади та розрахунок потоків податкових надходжень.

Kраїни з перехідною економікою зацікавлені у запровадженні на своїх територіях податку на нерухоме майно оскільки він є одним із важелів отримання державою зиску. Цей податок запроваджується органами місцевого самоврядування для того, щоб мати кошти для оплати послуг, які ними надаються Ставки податку повинні бути не надто високими, оскільки невисока ставка податку робить цей податок більш легким для адміністрування і не вимагає створення та запровадження складних пільгових схем для захисту окремих категорій платників податку.

У більшості країн, де запроваджений податок на нерухоме майно, платниками податку законодавством визначені як фізичні, так і юридичні особи. Єдиним винятком є Гонконг, який не стягує податок на нерухоме майно з корпорацій, але при цьому корпорації сплачують податок на прибуток, отриманий від нерухомого майна.

Що ж стосується об’єктів оподаткування податком на нерухоме майно та шляхів розширення бази оподаткування, то тут міжнародна практика свідчить про дуже обережний підхід різних країн світу до вирішення зазначеного питання. Із двадцяти країн світу, досвід яких вивчався експертами Світового банку, сімнадцять — оподатковують зазначеним податком як землю, так і будівлі. Це, зокрема, такі країни, як Японія, Kіпр, Гонконг, Німеччина, Нідерланди, Ірландія, Угорщина, Чеська Республіка, Польща, Словаччина, Kосово, Ботсвана, Малайзія, Пакистан, Сінгапур, Таїланд, Росія. Три інші країни – це Вірменія, Естонія та Латвія. Вірменія оподатковує лише будівлі, маючи в своїй системі оподаткування окремий податок на землю. В Естонії та Латвії оподаткуванню підлягає лише земля.

Низка країн сьогодні не оподатковує землі сільськогосподарського призначення. Така практика, наприклад, присутня в Ірландії.

Світовий досвід свідчить про наявність різних підходів при визначенні і встановленні ставок податку на нерухоме майно. Структура ставки податку на нерухоме майно залежить від потреб у податкових надходженнях, а також від політичної та економічної культури.

Так, в окремих країнах органи місцевого самоврядування мають право встановлювати ставки цього податку у певних межах. Такий порядок існує в Kосово та Естонії.

Деякі країни до різних видів нерухомості застосовують різні ставки податку. Це, зокрема, стосується Німеччини, Kосово, Росії.