1.4 Симптоми та профілактика отруєнь корів сечовиною, мінеральними добривами, пестицидами, гербіцидами, нітратами, нітритами та отруйними рослинами.

На сучасному етапі розвитку сільського господарства стали досить популярними різні хімічні речовини. Для боротьби з шкідниками, бур’янами використовують пестициди, для покращення родючості неорганічні добрива. Все це в свою чергу може потрапити до організму тварини та спричинити отруєння.[11]

Пестициди (від лат. pestis - зараза, caedo - вбиваю) — хімікати, використовуються в сільському господарстві і садівництві для боротьби зі шкідниками (шкідливими або небажаними мікроорганізмами, рослинами і тваринами). Хімічна сполука, яка використовується для захисту рослин, сільськогосподарських продуктів і боротьби з переносниками небезпечних захворювань.

Розповсюдження пестицидів у навколишньому середовищі відбувається як фізичним, так і біологічним шляхом. Перший спосіб — розсіювання з допомогою вітру в атмосфері та поширення через водотоки. Другий — перенесення живими організмами по шляху харчування. Із просуванням організмів до вищих ланок харчового ланцюга концентрації шкідливих речовин зростають, нагромаджуючись у внутрішніх органах, переважно в печінці та нирках.

Існує декілька класифікацій пестицидів. До найпоширеніших прийнято відносити виробничу, хімічну та гігієнічну.

Відповідно до хімічної класифікації (або за походженням) пестициди поділяються на хлорорганічні, фосфорорганічні, ртутьорганічні, похідні оцтової і масляної кислот та органолу, ціанисті сполуки, препарати кальцію, миш'яку та сірки, алкалоїди тощо.

Отруєння тварин хлорорганічними сполуками виникає при забороненому використанні ХОС для обробки тварин, захисту рослин, протруєння насіння з подальшим його згодовуванням. Токсикоз можливий при доступі тварин до складів зберігання пестицидів.

Отруєння може бути хронічним та гострим. При хронічному отруєнні спостерігається пожовтіння слизових оболонок, зміна апетиту, проноси, пригнічений стан, схуднення. У корів зменшується активність ферментів,збільшується вміст загального білка крові та білірубіну. Симптомами гострого отруєння є прискорене дихання, надмірне слиновиділення, збудження, що змінюється пригніченням, судоми та носова кровотеча, атонія і гіпотонія рубця. Отруйною є доза в 500 мг/кг.

Для того щоб уникнути отруєнь потрібно суворо контролювати зберігання ядів та добрив, ретельно слідкувати за дотриманням технології їх використання, не випасати худобу в місцях оброблених пестицидами, хлоровмісними речовинами та добривами, контролювати їх вміст в кормі тварин.

Частіше всього отруєння спостерігається при згодовуванні тваринам коренеплодів. Нітратно – нітритні отруєння у ВРХ спостерігаються при згодовуванні буряка і бурякової ботвини, вирощених на грунтах з великою кількістю азотних добрив.

У великої рогатої худоби клінічні ознаки отруєння розпочинаються з втрати апетиту. Температура тіла нормальна, навіть може бути зниженою. Відмічають загальну слабкість, ціаноз видимих слизових оболонок, прискорення пульсу і дихання. Пульс слабкий, кров’яний тиск знижений. З’являються порушення координації рухів, біль в ділянці черевної стінки, пронос, фібрилярне тремтіння м’язів (спостерігаються конвульсії, коматозний стан).

Профілактикою є перевірка кормів на вміст нітратів і нітритів. Суворе дотримання правил підготовки коренеплодів та інших кормів до згодовування, ведення роз’яснювальної роботи серед тваринників.

Сечовина або карбамід — CO(NH2)2, білі кристали, добре розчинні у воді. Карбамід використовується в сільському господарстві як висококонцентроване азотне добриво і як добавка до корму жуйних тварин.

Сечовина нешкідлива за певних умов згодовування. Її дають тваринам тільки при недоліку перетравного протеїну та забезпеченості раціону легкоперетравними вуглеводами.

Сечовину слід ретельно перемішувати з кормом. У сухих кормах сечовини повинно бути не більше 4%. У силос додають (обприскують) слабкий розчин сечовини. Сечовиною можна замінити до 20% протеїну раціону, особливо при силосному типі годівлі. Найбільш безпечні способи використання карбаміду - внесення його в масу силосу при закладці силосу або в комбікорм на заводах. Отруєння сечовиною відбувається зазвичай при згодовуванні її тваринам вище граничних норм. У результаті утворюється велика кількість аміаку, який не може повністю використовуватися мікрофлорою рубця. Надмірна аміак всмоктується в кров, що призводить до отруєння. Ознаки отруєння проявляються через 30-60 хвилин. При цьому тварина відмовляється від корму, у неї з'являються пінисті виділення з рота, фібрилярне м'язове тремтіння, знижується температура тіла, дихання стає поверхневим, частішає пульс до 100-150 ударів за хвилину. У окремих тварин відзначається атонія і тимпания рубця. Потім наступають судоми мускулатури всього тіла. Дотики до шкіри і шум посилюють судоми. У гострих випадках смерть настає через 2-3 години в результаті паралічу судинного центру та загального венозного застою.

Сечовина може отруювати тварин, якщо рівень аміаку в рубці зростає й занадто багато аміаку потрапляє у кров. Це змінює рН крові й погіршує здатність крові переносити кисень до тканин. Тварина гине від гіпоксії.

З метою профілактики отруєнь необхідно враховувати не тільки загальну кількість добової даванки сечовини, а й відношення білкових, мінеральних, вуглеводних компонентів корму, вік тварин, стан вагітності, лактації.

Гербіциди — хімічні препарати (або їхні композиції), що використовуються для боротьби з небажаною рослинністю. Широке застосування цих речовин у сільському господарстві привело до істотного збільшення врожаїв. Однак в разі невмілого чи надмірного використання призводить до забруднення ґрунту і води, що, у свою чергу, викликає загибель птахів і тварин, і навіть створює загрозу здоров'ю людини.

Для гострих отруєнь тварин характерні переважно пригнічення рухової активності, втрата апетиту тощо.

Усі корми, що містять певну кількість гербіцидів не придатні для годівлі.

Не менше уваги потрібно приділити ботанічному складу пасовища чи корму адже в них можуть бути отруйні рослини.

Відомо 273 види шкідливих і отруйних рослин, які зустрічаються в травостої пасовищ, в сіні (вони не втрачають своєї отруйності при висушуванні). Найчастіше отруйні рослини ростуть на кислих грунтах, сирих, заболочених лугах і пасовищах. Отруєння викликає і зернофураж, засмічений насінням отруйних рослин.

Навесні велику небезпеку представляють рослини із сімейства лютикових, зонтичних, орхідних та осіннікових, а влітку, під час посухи, - молочайникових, ласточних, кутрових та ін.

Отруйність рослин обумовлюється наявністю в них отруйних речовин. Найбільш часто зустрічаються і найбільш повно вивчені такі речовини рослин: алкалоїди, глікозиди.

Для отруєння характерні: раптовість захворювання після зміни пасовищ або корму, масовість захворювань тварин при однакових клінічних ознаках і патологоана-томіческіх змінах. Захворювання припиниться, якщо змінити пасовище або виключити з раціону підозрілий корм.

Радикальним заходом у ліквідації отруйних рослин на пасовищах і луках є знищення їх шляхом скошування.[12]