- •Естетичні погляди Бодлера та їх утілення в збірці «Квіти зла».
- •«Нова драма» як літературне явище.
- •Світогляд та естетичні погляди Стендаля, їх втілення у його творчості. «Червоне і чорне»: символіка другої назви «Хроніка хіх сторіччя».
- •Творчість г.Ібсена.
- •Реалізм у російській літературі. Новаторство л. Толстого-романіста.
- •Драматургія м.Метерлінка.
- •Проза на межі століть: неоромантизм, імпресіонізм, психологізм, естетизм.
- •Творчість б.Шоу.
- •«Квінтесенція ібсенізму» б.Шоу.
- •Втілення світогляду ф. Достоєвського в романі «Злочин і кара».
- •Своєрідність реалізму Флобера. «Пані Боварі» як найяскравіше втілення реалізму у світовій літературі.
- •«Синестезія» у драматургії кінця хіх ст.
- •Специфіка світогляду Флобера. «Об’єктивізм» Флобера. Культ мистецтва і форми у творчості письменника.
- •Втілення теорії символізму в драматургії кінця хіх ст.
- •Філософсько-естетичні погляди Теккерея. Творчість Теккерея: «Ярмарок суєти» – роман без героя.
- •Парадокс у п’єсах б.Шоу.№8
- •Символізм у творчості Артюра Рембо.
- •Дискусія у п’єсах б.Шоу. №8
- •Натуралізм як результат подальшого розвитку реалістичних принципів. «Експериментальний роман». «Теорія середовища».
- •Драматургія о.Уайльда
- •Роман к. Гамсуна «Пан» як взірець ранньої модерністської прози: неоромантичні, символістські, імпресіоністські тенденції
- •Реалізм в англійській літературі хіх ст.
- •Принципи «теорії драми» д. Б. Шоу. №8
- •Мала та середня проза у світовій літературі хіх століття.
- •Символістська драма м. Метерлінка. № 6
- •Імпресіонізм в американській літературі. Творчість Генрі Джеймса: світоглядні та естетичні засади творчості. Романи у творчості г.Джеймса. №25
- •Значення творчості а. Чехова для реформування мови світової драматургії.
- •Реалізм у французькій літературі хіх ст.
- •Людина-нікчема в драматичній поемі г. Ібсена «Пер Ґюнт».
- •«Романси без слів» як вершина творчості Поля Верлена.
- •Конфлікт свободи та обов’язку в драмі г. Ібсена «Ляльковий дім».
- •Переосмислення античного міфу в п’єсі «Пігмаліон» д.Б. Шоу.
- •Принципи спадковості та соціального детермінізму в романі е. Золя «Кар’єра Ругонів».
- •Гра концептами у п’єсі д.Б. Шоу «Дім, де розбиваються серця».
- •«Людська комедія» о. Де Бальзака, структура, образи, теми, техніка «перехідних персонажів».
- •Концепт щастя у феєрії м. Метерлінка «Синій птах».
- •«Портрет Доріана Грея» о. Уайлда – виклик вікторіанському світогляду.
- •Тема, ідея, гострота конфлікту і художні особливості п’єси а. Чехова «Вишневий сад».
- •Духовна атмосфера та естетичні пошуки «кінця століття». Визначення раннього модернізму.
- •Проблеми життєвої мети і призначення людини в п’єсі а. Чехова «Чайка».
- •Світогляд та естетика Мопассана. Романістика Мопассана, прояв натуралізму в творчості Мопассана.
- •Принципи «статичного театру» та «театру мовчання» у п’єсах м. Метерлінка раннього періоду.
- •Філософсько-естетичні погляди в.Теккерея. Творчість Теккерея: «Ярмарок суєти» – роман без героя. № 15
- •Принципи метаморфози та синестезії у п’єсі м. Метерлінка «Синій птах» № 6, 38
- •Екзистенційна криза та неохристиянські мотиви у творчості ф. Достоєвського.
- •Образи жінок у драматургії г. Ібсена.
- •Творчість п.Меріме, головні риси естетики письменника. Новелістика Меріме.
- •Принципи «теорії драми» д. Б. Шоу. №8
- •Французька література другої половини хіх століття. Загальна характеристика епохи: політичне життя, наукові та мистецькі шукання. Реалізм у французькій літературі. №29.
- •Втілення принципу музичності в драматургії кінця хіх ст.
Драматургія о.Уайльда
Драматургія Уайльда розвивалася по двох напрямках. В «Герцогині Падуанской», «Саломеї», «флорентійської трагедії» він намагався відродити поетичну драму більших страстей: любов у них неотторжима від смерті. Тут Уайльд близький до декадансу кінця XIX в. Інший характер мають його світські комедії, повні дотепних парадоксів і епіграм: «Віяло леді Уиндермир» (1892), «Жінка, не варта уваги» (1893), «Як важливо бути серйозним» (пост. 1895, опубл. 1892), «Ідеальний чоловік».
Зрелые драматические произведения Уайльда распадаются на две резко отличные группы. Одну составляют его трагедии: "Герцогиня Падуанская" (1883), "Саломея", (1893), незаконченная "Флорентийская трагедия" и фрагмент "Святая блудница, или Женщина, покрытая драгоценностями". Два последних отрывка были найдены в бумагах писателя и опубликованы посмертно. В этих произведениях Уайльд предстает перед нами как поздний романтик и символист. Они не претендуют на внешнее правдоподобие. Сюжеты их далеки от современности. В центре внимания изображение сильных и роковых страстей. Акцентирование эмоциональной жизни делалось Уайльдом в противовес современной бытовой драме. По сравнению с английской драматургией тех лет Уайльд считался очень смелым в выдвижении на первый план эротических мотивов. Английская буржуазная "моральность" тогда не допускала этого. Ни "Герцогиня Падуанская", ни "Саломея" при жизни автора на английской сцене не ставились. Это объяснялось не причинами художественного порядка, а нравственной чопорностью английской буржуазной публики. "Саломея" вообще считалась произведением столь же предосудительным, как в начале 1920-х годов романы "Улисс" Дж. Джойса и "Любовник леди Четтерли" Д. Г. Лоуренса. В других странах, в частности в России, ничего нравственно предосудительного в "Саломее" не нашли, и эта драма имела большую популярность в первые два десятилетия нашего века.
"Саломея" была написана Уайльдом по-французски. Он понимал, что пьеса такого рода не сможет попасть на английскую сцену. Французскую же публику подобным сюжетом нельзя было бы смутить. Уайльд писал "Саломею" для великой французской актрисы Сары Бернар, и, как справедливо заметил один английский критик, создавая роль героини, автор имел перед глазами не столько образ библейской царевны, сколько прославленную трагическую актрису: "Если в характеристике и можно найти недостаток, то он состоит в том, что Уайльд изобразил не Саломею, а Бернар..." {L. С. Jngleby, Oscar Wilde, p. 161.}.
В основе этой небольшой, но эмоционально насыщенной и напряженной драмы тот парадокс страсти, о котором Уайльд впоследствии писал и в "Балладе Рэдингской тюрьмы" Нет необходимости спорить с Уайльдом о понимании любви. Его изображение страсти имело явно декадентскую окраску: любовь и смерть связаны неразрывным единством. Эта идея проходит через многие произведения буржуазной литературы XX века.
Изображая болезненно мучительную страсть царевны Иродиады к Иоканаану, Уайльд выражает мысль о разрушительной силе любви. Прекраснейшее чувство оказывается у Оскара Уайльда не жизнетворной силой, а самым губительным элементом жизни. Пусть это шло вразрез с мещански-сентиментальным представлением о любви. Но с точки зрения не мещанства, а істинного гуманизма идея Уайльда, мягко говоря, представляется спорной. Мысль о том, что губительные элементы жизни коренятся в самой природе человека, мы, конечно, не можем принять.
В "Саломее" мы находим типичную для декадентской литературы эстетизацию зла. Весь строй драмы, в особенности ее эмоционально напряженный язык, представляет нам образчик того, как декаденты окружали поэтическим ореолом дурные и мучительные страсти. Нельзя сказать, что во всем этом нет никакой психологической правды. Достоевский раскрыл и более страшные пропасти в человеческих душах, но не эстетизируя их, а глубоко страдая от мерзостей, калечивших жизнь. Отметим, между прочим, что Уайльд знал творчество Достоевского и увлекался этой стороной его произведений.
