12. «Синестезія» у драматургії кінця хіх ст.

В конце XIX - начале XX в. представители большинства художественных направлений важное значение придавали не предметам, а их свойствам, которые становились знаками, символами души. "К воздвижению мысли, ума присоединилось воздвижение чувства, души", - писал А. Блок [6, 23]. Целью становилась передача всевозможных настроений, движений души, для чего, естественно, нужен был и новый язык, новые художественные средства. Символизм стал одним из ведущих направлений. Главным в творчестве символистов была не объективная действительность, а отношение к ней. Свойства предметов отрываются от их носителей, слова теряют основное значение и употребляются в переносном, создается возможность образования любых соответствий. Краски и звуки становятся символами, характеризующими определенные душевные состояния. В творчестве символистов доминировал ценностный аспект отражения действительности [8]. Они чувствовали невозможность раскрыть свою душу существующими средствами и стремились найти, по выражению А. Белого, "иные средства познания и общения", иные средства художественной выразительности. Цвет (свет) может ассоциироваться не только со звуком, но и с ощущениями вкуса, запаха, и даже с отвлеченными представлениями, идеями, понятиями (дни, цифры, города и т.д.). То есть это, как и синестезии, "не буквально соощущения, но сопредставления" (Б. Галеев), возникающие также на базе эмоционального тона. Но чаще встречаются, на что указывают многие исследователи синестезии цвета и звука, так как они могут абстрагироваться и существовать отдельно от своих носителей, в отличие от запахов и вкусов.

13. Специфіка світогляду Флобера. «Об’єктивізм» Флобера. Культ мистецтва і форми у творчості письменника.

Шукач досконалості, «мист заради мист-ва». Світогляд: Заперечення прогресу, неприйняття революції, соц. песимізм, пошук внутр. досконалості, відраза до буржуазії. Ест погляди: анти романтизм – заперечення надмірного, вих.-ня почуттів, іронія, теорія «нецікавого сюжету»; культ мист-ва і форми – пошук досконалого стилю, недовіра до краси (критика культури як чинника, що формує людське життя), поєднання краси і огидного. Новаторство: поєднання панорамності, камерності, життя свідомості, автор у творі як Бог в природі, стан речей залеж. від погляду, фізіологізм і натуралізм.

Світогляд. Загальний підхід Флобера до світу й людини можна схарактеризувати як відверто песимістичний. Усе, що він бачив навколо себе, викликало в ньому розчарування. Сучасність видавалась йому царством буржуа. Під “буржуазністю” він розумів не класову, а духовну категорію і використовував це поняття, характеризуючи представників як середніх класів, так і пролетаріату. Для письменника то був синонім тупості й обмеженості сучасного суспільства, антонім культури. Не вірив Флобер і в соціальний прогрес. Наука і техніка, казав він, можуть зробити життя людини комфортнішим, але не можуть вдосконалити її морально. З його погляду, історичний час рухається по колу, тобто змінюються тільки зовнішні форми, а суть завжди залишається та сама. З таким підходом тісно повязана його недовіра до спроб соціального реформування суспільства та до революції, які він вважав марною витратою сил, оскільки вони нічого не можуть зробити з природою людей, чиї душі за умов будь-якої форми правління завжди будуть дрібними. Не цікавила його й політика, якою він відкрито нехтував.

Сучасному світу, тобто світу буржуа, Флобер протиставляв аристократів духу, для яких головне - пізнання найвищих законів буття. Відкривши їх, людина мусить змиритись із ними й прийняти життя таким, яким воно є. Метою цього пізнання, за Флобером, було досягнення внутрішнього спокою. Є в його поглядах щось буддистське: як і представники цієї релігії, він вважав матеріальний світ великою ілюзією і закликав тікати від страждань, а не шукати щастя й насолод. Провідним поняттям для Флобера було “виховання почуттів”. На думку письменника, люди надто легко піддаються оманливим ілюзіям (прикладами таких ілюзій можуть бути прагнення щастя або романтизм) замість того, щоб прямо дивитись у вічі істині. Причина цього полягає в тому, що люди не контролюють своїх почуттів, які змушують їх жити мріями, марними надіями, а не реальністю. “Виховання почуттів”, за Флобером, - обовязок кожної культурної людини, яка мусить свідомо боротися з ілюзіями, критично перевіряти їх розумом для досягнення повного спокою. За таких умов великій душі залишається лише творчість, мужня робота над своїм духом, самовдосконалення.

Літературознавці пояснюють декількома причинами виникнення такого трагічного світогляду, як флоберівський. Насамперед, це обставини особистого життя письменника (його хвороба, особливості психіки, схильність Флобера до скептицизму, усамітненості). Чимало сприяла цьому й неприваблива французька дійсність 40-х - 70-х рр., яка викликала ненависть не тільки в нього. Презирство до буржуазного суспільства - типова риса творчості багатьох інших літераторів того часу, зокрема “проклятих поетів” (Бодлер, Верлен, Рембо). Найпевніше, що обидва чинники накладались один на одного, і світогляд Флобера у такий спосіб перетворювався на симптом хвороби часу.

Новаторство Флобера-романіста. Переживши ідеологічну кризу 1840-х рр., Флобер став свідомим і послідовним антиромантиком. Він вважав, що романтизм - один з різновидів ілюзій, і боровся з ним у своїх творах за допомогою тих прийомів, які згодом літературознавці назвали реалістичними: використання новітніх досягнень природничих і медичних наук для пояснення психології персонажів, ретельне вивчення побуту і звичаїв, прагнення документальної достовірності зображуваного, створення типів тощо. Отже, реалізм Флобера – це сувора школа самодисципліни, метод стримування мрійливості, “виховання почуттів”, шлях привчитися жити без ілюзій, які є складовими життєвої і мистецької філософії письменника.

Чи не найяскравішим проявом антиромантичних тенденцій у романістиці письменника є принцип обєктивізму, якого Флобер одним з перших намагався дотримуватися свідомо. Це особливий підхід до зображення персонажів, коли автор не висловлює безпосередньо своє ставлення до них (як це роблять ще Стендаль і Бальзак), а прагне розкрити власну логіку характерів героїв зсередини них самих. “Автор має бути невидимо присутній в своєму творі скрізь, як Бог у всесвіті. Мистецтво - це друга природа, ось чому ... в кожному атомі, в кожному образі треба відчувати нескінченну і приховану безпристрасність, і вплив на глядача повинен бути приголомшливим”. Такий підхід спонукав не до простого фіксування фактів, їх байдужого опису, а до глибокого вживання в психологію персонажів. Окрім того, це не означає, що оцінки письменником своїх героїв не подаються зовсім. Вони присутні, але висловлюються зовсім іншим чином: опосередковано, на рівні підтексту. Щоправда, Флобер, незважаючи на всі його зусилля, не міг нічого вдіяти з власною тенденцією і нерідко відходив від обєктивності. Йому надто важко було контролювати власну ненависть до буржуазної сучасності, і це прямо позначилося на його творах.

Не важко помітити антиромантичне спрямування й у флоберівській теорії сюжету. Романіст висловлювався проти так званих “цікавих сюжетів”, кажучи, що немає “сюжетів цікавих” і “нецікавих”, а є тільки досконале та недосконале виконання. На практиці це означало, що будь-яка реальність, навіть на перший погляд нудна й неприваблива, може стати предметом зображення в романі.

Культ Мистецтва і Форми. Мистецтву Флобер відводив особливу роль. Воно для нього було засобом розкриття вищих істин, проникнення в правду життя. На думку письменника, це єдина сфера людської діяльності, вільна від вульгарності й меркантильності буржуазного світу. Мистецька творчість випадає на долю небагатьох обранців, геніїв, для яких мистецтво є чимось вищим від релігії й науки. Саме служінню мистецтву і присвятив Флобер своє життя. Мистецтво для нього було справжнім культом. Доказ цього – почуття відповідальності, з яким Флобер переробляв свої твори. Прагнучи повної досконалості, гармонійності стилю і цілковитої достовірності деталей, він переписував сторінку за сторінкою, читав безліч додаткових матеріалів, навіть вирушав у подорожі (у випадку з романом “Саламбо”). Такі суворі вимоги до якості літературних текстів спричинилися до того, що Флобер, багато і невтомно працюючи, створив невелику кількість книг порівняно із Бальзаком. Цим пояснюється і самотній спосіб життя письменника.

Погляди Флобера на мистецтво, а також його творча практика перегукуються з ідеєю “мистецтва заради мистецтва”, яка набула чималого поширення в європейській літературі ХІХ ст. Великий романіст, безперечно, підтримував її, але вкладав у неї свій зміст. У тлумаченні Флобера зазначена ідея не мала нічого спільного зі втечею від реальності, а, навпаки, була заглибленням у неї. До того ж, Флобер ніколи не прагнув досконалості Форми заради неї самої. Копітку роботу над словом він підкоряв зовсім іншому завданню - глибокому проникненню в життя своєї доби і минулого.

Обєктивізм. На окрему увагу заслуговує використання в романі такого відомого принципу флоберівської естетики, як обєктивізм. Письменник свідомо намагається реалізувати його на практиці: багато епізодів подається очима різних персонажів, а не самого автора (наприклад, перша сцена роману, коли Шарль зявляється зі своїм кумедним капелюхом, розповідається від першої особи множини: “ми ”= однокашники Шарля; речі, розмови персонажів або їхні думки відтворюються відсторонено. І все-таки оцінка автором своїх героїв у тексті відчувається. Вона виражається в інший спосіб, ніж у творах Стендаля й Бальзака, які відкрито коментували вчинки героїв, не вважали за необхідне приховувати своє незадоволення або схвалення їхньої поведінки. Флобер намагається уникати такого безпосереднього втручання в текст і дає відчути своє ставлення на рівні підтексту: ледь помітними відтінками в словах автора, добором деталей тощо.