26. Літературна творчість і. Франка.

За 30 років активного творчого життя, з 1876 по 1906 рік, Франко видав шість книжок поезій: "Баляди і розскази" (1876), "З вершин і низин"(1887),"Зів'яле листя"(1896), "Мій Ізмарагд"(1897), "Із днів журби"(1900) і "Semper tiro".Писати вірші Франко почав ще в старших класах гімназії. З ранніх його спроб до нас дійшли тільки поезії, друковані у студентському журналі "Друг" починаючи з 1874 року. Молодому поетові довелося долати значні мовні труднощі у зв'язку з невиробленіcтю в Галичині літературної мови.У 1876 році Франко видав свої вірші окремою книжкою під назвою "Баляди і розскази". У збірочці було 14 віршів, здебільшого це переспіви з російських і німецьких поетів. Не ставши ще набутком читача, збірка "Баляди і розскази" втратила всяке літературне значення. Тільки 1887 року, будучи вже відомим громадським діячем і письменником, Франко зважився нарешті видати по суті першу збірку своїх поезій під назвою "З вершин і низин".Збірка Франка "З вершин і низин" викликала справжнє захоплення в колах передової молоді і дике збурення в таборі націоналістичної реакції. Успіх книжки окрилив Франка. Збільшивши обсяг майже вчетверо, але під тією ж щасливою назвою "З вершин і низин", він у 1893 році випустив її другим виданням.Збірка "З вершин і низин" у доповненому виданні 1893 року стала етапом у розвитку української поезії післяшевченківського періоду, водночас вона підсумувала поетичну діяльність Франка за двадцять років. Збірка вражала насамперед своїм тематичним багатством і версикаційною різноманітністю. В ній знайшли яскраве відбиття всі важливі питання епохи. Це вже була (за визначення самого Франка) поезія "нової енергійної дикції". Збірка "З вершин і низин" – це складна мистецька будова, а не звичайна збиранина віршів, писаних у різний час і з різного приводу. Збірка складається з семи великих розділів, які умовно розподіляємо тут на дві нерівні частини. У перших трьох розділах – "De profundis", "Профілі і маски" та "Сонети" – зібрано ліричні твори, в чотирьох останніх – "Галицькі образки", "Із жидівських мелодій", "Панські жарти" та "Легенди" – твори епічні. Політичну лірику Івана Франка зосереджує головним чином у розділі "De profundis" і ставить його на чолі всієї збірки. Розділ "De profundis" розподілено на цикли, назви яких говорять самі за себе: "Веснянки", "Осінні думи", "Скорбні пісні", "Нічні думи", "Думи пролетаря", "Excelsior". Як бачимо, назви "De profundis" (ми б сказали: "з глибин" чи "з низин" народних) і "Excelsior" (ми б сказали "з вершин" великих ідей епохи) не тільки ще раз підкреслюють широту і багатство тем Франкової лірики, а й розкривають назву самої книги – "З вершин і низин".

27. Натуралізм у творчості і.Франка.

Натуралізм - закономірний етап у розвитку світового літератур­ного процесу кінця XIX - початку XX століття. Одним із перших репрезентантів цього літературного напрямку в Україні був І. Франко. Елементи натуралізму з різним ступенем інтенсивності прояв­ляються в багатьох художніх творах письменника.У «Перехресних стежках» Франко показує, що його герой лю­бить почуватися деспотом, мучителем - й не тільки беззахисної тварини, а й власної дружини. Стальський вражає цинізмом, неприкритістю тваринного начала з його інстинктивним потягом до мучительства. Контрастом є образ юного Євгенія Рафаловича, який «одного вечора зо сльозами цілував руки Стальського, просячи, щоби дарував життя котові».Більшість письменииків-натуралістів і частина реалістів спові­дували матеріалістичне тлумачення людини як біологічної істоти, яка відрізняється від інших тварин лише вищим ступенем організо­ваності матерії. І все ж, на відміну від того-таки Золя, Франко не може задовольнитися вульгарно-фізіологічним розумінням люд­ської сутності. Як зазначив С. Єфремов, «людина, на погляд нашо­го письменника, носить у собі дві супротилежні основи, що не мо­жуть органічно примиритися і одна одну виключають. З одного боку, у кожного в серці заложено «зерно людської натури», розуміючи під цим зародки кращих почувань людських; з другого - у кожного живе поруч і свій звір...»37. У деяких творах Франка («Не спитавши броду», «Лель і Полель», «Перехресні стежки» тощо) ці протилежні основи персоніфікуються, і тоді матеріалістично і фі­зіологічно детермінованим «анімалізованим» постатям (обов'яз­ково негативним персонажам) протиставляється авторський ідеал - персонажі, деколи аж надто рафіновані. Але за своєю суттю ці екстреми перебувають у діалектичній єдності, оскільки їхнє про­тистояння виходить із єдиного людського серця.Поетика натуралізму в романі «Перехресні стежки» проявляєть­ся і в описі припадку епілепсії у Барана, коли «його горло харчало глухо, уста точили піну, змішану з кров'ю»38; і в скрупульозному описі вбивства Вагмана; і у не менш скрупульозному, а тому і страшному описі вбивства Стальського, коли «сікач, широкий, на добру долоню, весь, аж по тупий край, затонув у мізку»: «- Ггг! -гикнув Стальський. Механічним відрухом голова метнулася вго­ру, за нею все тіло, воно перехилилося взад і разом з кріслом з глухим лускотом горілиць упало на поміст. Голова вдарилася до помосту, сікач вискочив із рани, за сікачем потекла кров, змішана з мізком. Стальський затрепав ногами, силкувався щось ухопити руками... ще раз... ще раз... легше... легше... годі...».

Загалом поетика натуралізму посідає важливе місце у струк­турі творчого методу І. Франка. З різною інтенсивністю вона про­являється упродовж усієї творчої діяльності письменника на рівні як конкретних творів, так і їх циклів. Упродовж усього життя Фран­ко писав романтичні, натуралістичні, реалістичні, та й, зрештою, модерністські твори, і це, очевидно, зумовлено тим, що проблема вибору між «радіо» та «емоціо» стояла перед ним постійно й на рівні конкретних творів чи циклів письменник по-різному її вирі­шував.