13. Філософія еллінізму. Епікуреїзм. Скептицизм. Стоїцизм.

Еллінізм - історичний період Східного Середземномор’я, Передньої Азії та Причорномор’я(від часу завоювань Александра Македонського приблизно по IV століття н. е., а термін “елліни” є самоназвою греків. Філософія - мистецтво жити. Еллінське розуміння “жити мудро” - втеча людини від проблем навколишнього світу у свій внутрішній світ через розчарування світом політики та моралі. Індивід переключається на власні почуття, уподобання, прагне знайти внутрішній спокій, хоче, аби його якомога менше хвилювали події соціального життя.

Течія скептицизму (IV ст. до н. е.). Засновник скептицизму Піррон: філософом є кожний, хто прямує до щастя, яке він розумів як внутрішню незворушність і відсутність страждань. Не можна назвати якийсь вчинок достеменно справедливим чи несправедливим. Не можна назвати якийсь спосіб пізнання достеменно істинним чи хибним. Будь-якому твердженню можна протиставити протилежне твердження й не можна якомусь із них віддати перевагу щодо істинності. Важливим кроком до щастя є утримуватися від будь-яких оцінок стосовно речей чи подій. Людина має довіряти своїм чуттєвим враженням. Вигода, яку людина має, утримуючись від міркувань про істинну природу речей, – це надбана нею незворушність.

Течія епікуреїзму.Розуміння щастя як відсутність страждань, що його сформулював скептицизм, властиве Епікуру (341 – 271 до н. е.). Людина, як “соціальний атом”, виявляє й автономний ґрунт своєї життєдіяльності. Головний сенс ідеї самочинного відхилення атома від лінії необхідності Епікур вбачав в основному правилі мудрого життя – у “відхиленні від незадоволення”, ідетьсяпро шлях, який веде до мудрого життя – самозаглиблення, відсторонення від злигоднів і переживань повсякденного життя, до т. зв. “атараксії” (незворушності).

Філософія як мистецтво жити дістає завершене теоретичне обґрунтування в течії античної філософії еллінсько-римського періоду – стоїцизмі. В історії стоїцизму розрізняють три періоди: 1.Давня Стоя – кінець IV – середина ІІ ст. до н. е. ( Зенон Кітіонський, Клеанф, Хрізіп) 2. Середня Стоя – ІІ – І ст. до н. е.( Панецій, Посідоній); 3. Пізня, або Нова, Стоя – І – ІІ ст. нашої ери.( Сенека, Епіктет і Марк Аврелій). Засновник стоїцизму – Зенон Кітіонський з Кіпру. Він поділяв філософію на фізику, етику та логіку. Логіка стоїків – дослідження внутрішньої і зовнішньої мови. Головні принципи правильного мислення – закон суперечності і закон тотожності. Джерело знань у відчуттях та сприйняттях. Душа новонародженої дитини - це чистий аркуш паперу, який постійно заповнюється знаками. Їх фізика визнає об’єктивне існування тільки тіл. Але в систему світобудови вписані Бог і боги, душа й душі, Логос як світовий розум. У конкретних фізичних уявленнях стоїки не вийшли поза традиційні уявлення про чотири речові стихії: вогонь і повітря (пара активна), воду й землю (пара пасивна). Суміш вогню з повітрям – пневма. Світ – це єдине ціле, пройняте Богом-пневмою. Пневмі внутрішньо притаманна сила, що встановлює світовий порядок. Це – фатум, доля. Кожна істота, рід, явище, що постало, постає - воля Божого Провидіння, що здійснюється як фатум. Вищою метою чинів і прагнень людини є щастя. Щастя людини – це життя, яке не лише узгоджене з природою (як у тварин), а й узлагоджене з нею. Щасливе життя – це доброчинне життя. Доброчинності досягає той, хто від згоди з природою переходить до злагоди з розумом. Логос у такої людини стає її мудрістю та доброчинністю. Тому чинити розумно означає діяти доброчинно. Шлях до доброчинності нелегкий для людини, оскільки їй заважають афекти: журба, втіха, пристрасне бажання і страх. Стоїки виховали в собі покірність долі, апатію (безпристрасність), атараксію (незворушність). У цьому вони бачили шлях до евдаймонії – процвітання, вищого щастя і блаженства, що є наслідком гармонії волі людини та волі Бога як розуму світобудови. Життєва позиція стоїків6сприймати все таким, яке воно є, адже воно не залежить від нашої волі, але від неї залежить те, як ми будемо до всього цього ставитися, а ставитися слід байдуже.