33. Мирні переговори Радянської Росії з Німеччиною та її союзниками в Бресті.

 

Етапи мирних переговорів у Брест-Литовську.

Перед мирною конференцією радянський уряд знову спробував залучити країни Антанти до участі в ній. У колективному зверненні Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК), Петроградської Ради й представників громадських організацій до трудящих мас усіх країн (від 22 грудня 1917 р.) закликалося: «Робітники Франції, Англії й Італії, народи стікаючої кров'ю Сербії й розореної Бельгії!.. Ви повинні вимагати, щоб і ваші представники взяли участь у переговорах». Союзні держави, як і раніше, відмовчувалися.

Німецьке командування вимагало від свого уряду якомога скоріше завершити переговори, бо на середину березня воно призначило генеральний наступ на Західному фронті.

Мирна конференція в Брест-Литовську велася в три етапи — з 22 грудня 1917 р. до 3 березня 1918 р.

На першому етапі (22 — 28 грудня 1917 р.) глава радянської делегації А. Йоффе запропонував проводити відкриті засідання з правом публікації їхніх протоколів і обговорити умови демократичного миру без анексій і контрибуцій згідно з Декретом про мир.

Глава німецької делегації міністр закордонних справ Р. фон Кюльман спочатку домігся трьох днів перерви для відповіді, а потім дав згоду, якщо... країни Антанти «без винятку й без застережень» теж погодяться на ці умови. Зрозуміло, що німецьке застереження фактично перекреслювало їх згоду на мир без анексій і контрибуцій. Гофман заявив, що згода німецької делегації не означає звільнення Німеччиною загарбаних нею країв, які раніше входили до Росії.

Радянська делегація запропонувала зафіксувати в мирному договорі пункт про виведення російських військ із захоплених ними частин Австро-Угорщини, Туреччини та Ірану, а також військ Четверного союзу з Польщі, Курляндії, Литви та інших у минулому російських територій. Кюльман у відповідь заявив, що німецькі війська не можуть бути евакуйовані, а ось російські війська повинні вийти з Ліфляндії та Естляндії. У зв'язку з розбіжністю в позиціях домовлено зробити перерву на 10 днів.

З січня 1918 р. в Брест-Литовськ прибула делегація Української Народної Республіки на чолі з В. Голубовичем. Того часу в Києві — столиці УНР — перебували офіційні представники Франції й Англії, а також воєнні місії Італії, Японії, Румунії, Сербії та Бельгії. Однак коли УНР почала переговори в Бресті з Німеччиною, країни Антанти розірвали з нею відносини. З тієї ж причини США так і не визнали Центральну Раду й уряд УНР.

Делегація УНР у Бресті офіційно оголосила, що не визнає радянський уряд і почала сепаратні переговори з Німеччиною та Австро-Угорщиною. В Україні тоді встановилося двовладдя — в Києві Центральна Рада, а в Харкові — уряд радянської України. Відступивши під натиском радянських військ у Західну Україну, Центральна Рада дала згоду на укладення сепаратного мирного договору з Німеччиною та її союзниками.

По суті, її влада в Україні стала вже фікцією. Але коли в Брест прибула делегація радянської України, Німеччина й Австро-Угорщина відмовилися її визнати й вирішили укласти договір з урядом Центральної Ради, допомогти йому повернутися в Україну ціною своєї воєнної окупації й українських продовольчих поставок.

Договір між Центральною Радою й представниками Четверного союзу був підписаний у Бресті 9 лютого 1918р. Згідно з договором німецькі війська мали окупувати всю Україну, допомогти відновити владу Центральної Ради. Разом з німецькими окупантами війська Центральної Ради ввійшли в Київ 2 березня. За військову допомогу Німеччини Україна зобов'язалася до 31 липня 1918 р. поставити їй близько 1 млн т зерна (60 млн пудів), 44 тис. т м'яса, 600 тис. т залізної руди, 400 млн штук яєць, сало, крупи тощо. Кожний німецький солдат мав право щоденно надсилати поштою додому посилку вагою до 12 фунтів (близько 5 кг).

Окупувавши Україну, німецькі війська згодом розігнали Центральну Раду й надали владу пронімецьки орієнтованому гетьману П. Скоропадському. Брестський договір Центральної Ради з Четверним союзом приніс Україні німецьку воєнну окупацію протягом понад 8 місяців і масове економічне пограбування.

На другому етапі мирних переговорів радянської Росії з Четверним союзом у Бресті (9 січня — 10 лютого 1918 р.) радянську делегацію очолив Л. Д. Троцький, який зайняв досить дивну позицію. Він не виконав вказівок В. І. Леніна, офіційно визнав делегацію Центральної Ради й дав привід німцям зірвати переговори та перейти в збройний наступ проти радянської держави.

Перед цим етапом переговорів президент США В. Вільсон представив у конгресі 8 січня 1918 р. свою програму мирного врегулювання з 14 пунктів. Ця програма мала загальнодемократичний характер, проте пропонований Вільсоном стабільний світовий порядок передбачав забезпечення США позицій домінуючої держави. Згідно з «14 пунктами» докорінна реконструкція й демократизація системи міжнародних відносин мала здійснюватися насамперед в інтересах могутніх Сполучених Штатів.

Тим часом на конференції в Бресті 18 січня генерал Гофман поклав на стіл перед радянською делегацією карту, де було визначено, яку територію (понад 150 тис. км) буде відрізано від Росії на користь Німеччини. Росія мала погодитися на окупацію України відповідно до договору з Центральною Радою. Німецька делегація категорично зажадала задоволення її умов. Радянська делегація домоглася нової перерви на 10 днів, яка фактично тривала 12 днів — до ЗО січня.

Весь цей час В. І. Ленін вів рішучу боротьбу проти «лівих комуністів», які закликали до «революційної війни» проти Німеччини. Він вимагав негайно укласти мирний договір з Четверним союзом, щоб урятувати радянську республіку. Ленін домігся відповідного рішення III Всеросійського з'їзду Рад наприкінці січня й дав категоричну настанову Троцькому на переговорах — «ми тримаємося до ультиматуму німців, після ультиматуму ми здаємо».

Кюльман сформулював для радянської делегації «абсолютно обов'язкові» територіальні вимоги Німеччини. Це й був її ультиматум Росії, на який росіяни мали відповісти 10 лютого. Всупереч прямим вказівкам Леніна підписати мир Троцький 10 лютого оголосив на конференції про припинення Росією стану війни й демобілізацію армії, а також про відмову підписати мирний договір з Німеччиною. Тобто — «ні війни, ні миру». Мирна конференція в Бресті таким чином була зірвана. Навіть німців здивувала позиція Троцького.

Дії Троцького спочатку були підтримані багатьма організаціями в Петрограді й Москві, зокрема «лівими комуністами» на чолі з М. І. Бухаріним. Але невдовзі виявилася ціна демагогічної заяви Троцького: 18 лютого німецькі війська по всьому фронту перейшли в наступ проти радянської держави. Виникла пряма загроза її існуванню.

Авантюрна позиція Троцького дорого обійшлася радянській державі. Німецькі війська після окупації України вдерлися в Прибалтику й Білорусію, почали наступ по території РосІЇ. Ленін вимагав негайно прийняти німецькі вимоги, підписати мирний договір і дати збройну відсіч агресорові. Екстрений з'їзд партії прийняв рішення погодитися на мир з Німеччиною. Новостворена Червона Армія завдала сильних ударів по німецьких військах і зупинила їхній наступ. Тільки тоді Німеччина погодилася відновити переговори.

Третій етап переговорів відбувся 1 — 3 березня 1918 р. в Бресті. Тепер Німеччина диктувала набагато кабальніші умови, ніж у січні — на початку лютого. При цьому німецький уряд вимагав прийняти ультиматум протягом 48 годин, а ще через три дні підписати мирний договір і ратифікувати його у двотижневий термін.

Умови німців були настільки несприятливі, що навіть Й. В. Сталін, який до цього підтримував В. І. Леніна, запропонував поки що договір не підписувати. На засіданні ЦК партії Ленін заявив: «Ці умови треба підписати. Якщо ви їх не підпишете, то ви підпишете смертний вирок радянській владі через 3 тижні».

Ленін знову взяв гору. 1 березня радянська делегація в Бресті заявила, що змушена «прийняти умови, які зі зброєю в руках продиктовані Німеччиною Російському урядові». Обговорювати умови договору вона відмовилася.