3.4. Проблеми екологічного підходу

Екологізація як проблемний наскрізний напрям розвитку науки. Екологізація І природничої географії. Інтеграція географічного та екологічного підходів. Об'єкти і предмети природничих еколого-географічних досліджень, їхня екологічність. Багатосуб'єктність природничих еколого-географічних досліджень. Оцінювання в природничих еколого-географічних дослідженнях. Приклад локального еколого-ландшафтознавчого узагальнення. Регіональні еколого-географічні узагальнення. Термінологічні уточнення.

Бкологізація як наскрізний проблемний напрям розвитку науки

Проблема екологізації, пов'язана з потребами багаторівневого пізнавального забезпечення виживання людства у його земному середовищі, у XX ст. набула першорядної актуальності. Вона охоплює науково-пізнавальні, різнорівневі освітні, природокористуванні та гуманістичні аспекти знань про середовище життєдіяльності людини й існування всього живого та неживого на Землі. На відміну від гуманізації, екологізація за означенням поняття не може сягати в матеріальний світ: коренева похідна від логосу в терміні екологізація свідчить про обмеження проблеми ідеальним світом знання. Але цільові конструктивні результати екологізованого наукового пізнання дослідники реалізують у навколишньому середовищі. Для того й з'ясовують, опрацьовують та вирішують складні екологічні проблеми сучасності.

В.І.Вернадський, показавши глобальність антропогенних змін на Землі, передбачив виникнення проблемних ситуацій у біосфері, викликаних впливом людини. Він підкреслив, що розвиток наукового знання в XX ст. стирає грані між науками. Справді, науковці дедалі більше спеціалізуються не за науками, а за проблемами, які пронизують кілька наук, будучи спільними для них. Такою наскрізною проблемою сучасного наукового пізнання стала екологізація.

Екологізація науки - це проблемний за своїм змістом, наскрізний за науковим колом поширення напрям інтегративного розвитку і збагачення числа наукових галузей. Екологізація науки є характерним процесом для сучаної науки. Сутність цього процесу складає інтеграція та синтез загальнонаукових методологічних знань екологічного підходу з конкретно-науковими знаннями тих галузей знань, які зазнають міждисциплінарного екологічного збагачення. Через усталення і поглиблення концептуально-методологічних уявлень і положень екологічного підходу, через цільове наукознавче формування атрибутивних складових нових інтегративних галузей екологізованого наукового знання здійснюється теоретичне і методологічне збагачення природничих наук. Таким щляхом у науках про Землю формуються нові інтегровані конкретно-наукові дисципліни геоекологічного, тобто екологізованого змісту. Сучасні наукові знання такого змісту у природознавстві є дворівневими: суто екологічними, конкретно-науковими біологічними - і загальнонауковими міждисциплінарного використання, тобто потенційно чи реально інтегративними.

Конкретно-наукові екологічні знання належать біологічним галузям і відносяться до традиційної науки класичного періоду. Загальнонаукові знання екологічного змісту склалися пізніше, в некласичний період розвитку науки. Вони успадкували пізнавальні прийоми конкретно-наукових екологічних досліджень і зазнали адаптивних трансформацій для міждисциплінарного застосування в небіологічних природничих науках. При взаємодії загальнонаукових екологічних і конкретно-наукових небіологічних знань формуються інтегративні знання екологічного спрямування: геоекологічні (еколого-географічні та еколого-геологічні), соціоекологічні тощо. Прикладом розвинутого знання інтегративного еколого-природничого змісту є результати еколого-ландшафтознавчих досліджень (або ландшафтознавчо-екологічних досліджень, що те ж саме), які часто некоректно називають "ландшафтно"-екологічними. їхні об'єкти - різнорангові ландшафтні комплекси - найповніше представляють навколишнє середовище з його техногенними, антропо- та соціогенними складниками включно.

Екологізація природничої географії відбувається шляхом інтеграції методологічних знань загальнонаукового екологічного підходу з конкретно-науковими теоретичними і методологічними знаннями природничо-географічних дисциплін. Фактично маємо ширше явище: екологізацію географії в цілому, яка полягає в інтегративному поєднанні концепцій, теорій, змістовних специфік і методологічних прийомів двох вихідних дослідницьких підходів, географічного й екологічного.

Географічний підхід - конкретно-науковий, за методологічним потенціалом близький до загальнонаукового комплекс пізнавальних прийомів поєднаного вивчення природних та антропічних земних реалій (геореалів). Географічний підхід об'єднує вивчення всіх тих змістовних рис геореалів, відображення яких складає специфіку географічності. Це різнорангові просторово-часові, субстантивні масо-енергетичні властивості й речовинно-польові з різною агрегативністю речовини, а також інформаційні властивості природних, природно-антропогенних, техногенних і соціогенних утворень і складових ландшафтної оболонки Землі.

Екологічний підхід (див. с. 67) - загальнонауковий, міждисциплінарний. Він полягає в позабіологічному застосуванні суто екологічних дослідницьких концепцій та прийомів. Використання їх у небіологічних науках спрямоване на інтегративне конкретно-науково-екологічне дослідження не лише біотичних, а й геоматичних та антропічних явищ, включаючи економічні, соціальні й духовні.

Розвиток теорії та методології інтегративних екологізованих напрямів знання може і повинен бути керованим, цільовим процесом, обґрунтованим і світоглядно-філософськи, і загальньонауково, зокрема наукознавчо. Для досягнення такої мети наукоподібні декларації неприйнятні. Автор протиставляє деклараціям досягнення бажаних результатів через свідомі, наукознавчо грамотні побудови.

Світоглядно-філософські засади міждисциплінарних екологічних досліджень, з огляду на широту їхньої проблематики, повинні бути адекватно широкими, багатими на традиційні та нетрадиційні, але перспективні методологічні можливості. Тут важлива відкритість і підготовленість для конструктивного освоєння методологічного досвіду не лише передових вітчизняних, а й зарубіжних інтегративно-екологічних досліджень, виконаних і творчо, - і суто прагматично.

Наука багата на численні загальнонаукові принципи і підходи різноманітного науково-пізнавального змісту. За своїми наукознавчими параметрами вони схожі з екологічним підходом, але здебільшого по-різному опрацьовані й неоднаково використовуються в міждисциплінарних наукових дослідженнях. Належний їх розвиток і застосування має позначитися і на рівневі розвитку та застосування екологічного підходу.

Значна, чи не найпоширеніша серед інших загальнонаукових підходів вживаність екологічних знань не повинна вводити в оману: у тому вжиткові, крім згаданих декларацій, багато непрофесійних профанацій (у засобах масової інформації) та наукоподібних спекуляцій (у поверхових виданнях і в публікаціях, що безпідставно претендують на науковість). І лише використання наукознавчих знань та дотримування атрибутивних ролей щодо кожного з атрибутів дослідницького підходу може запобігти тиражуванню екологічних псевдонауковостей.

Послідовне опрацювання застосовуваних міждисциплінарних знань, синтезне поєднання їх із конкретно-науковим знанням екологізованої природничої галузі результується методологічною сформованістю і теоретичною досконалістю певного інтегративного еколого-природничого напряму науки.

Методологічні співвідношення господар - дім, фокус - тло, центр -периферія, екооб'єкти - екосередовище є визначальними для екологічного підходу. Три останні співвідношення є похідними від біоцентричного першого, що склалось у біологічній екології. Міждисциплінарне застосування цих загальнонаукових співвідношень та відповідних пізнавальних концепцій і методичних прийомів є інтегративним, конкретно-науковим, реалізованим у певній природничій галузі знання.

Специфічним прийомом будь-яких екологічних досліджень є оцінювальне визначення екостанів досліджуваних об'єктів, з'ясування негативних, нейтральних чи позитивних екоситуацій в екосередовищі екооб'єкта. Все це здійснюється щодо певного нормативного відліку чи критерію, актуального аспекту чи відношення, що є предметним (пізнавальним) екосуб'єктом дослідження.

Характерною рисою міждисциплінарного екологічного пізнання є те, що дослідник може і для цілей дослідження, для забезпечення його повноти повинен змінювати, а саме варіювати цілий ряд досліджуваних параметрів і складових. Саме так мусять зазнавати варацій "господарі", тобто екооб'єкти; межі "дому" кожного господаря - екосередовище; критерії екологічного оцінювання - екосуб'єкти. Більше того, особливістю інтегративного екологічного дослідження і загалом міждисциплінарного екологічного підходу є багатосуб'єктність і варіантноцентричність - на відміну від однозначної біоцентричності знань біологічної екології. Свідоме підтримання характерних рис таких досліджень дійсними, пізнавально дійовими є запорукою повноти й обгрунтованості застосування міждисциплінарного екологічного підходу в різних науках.

Для реалізації екологічного підходу, для впровадження його в конкретне наукове знання суб'єкту-досліднику потрібно досягнути реальної інтеграції та синтезу загальнонаукових екологічних знань підходу із обраними конкретно-науковими знаннями.

Інтеграція різнорангових пізнавальних систем і їхніх специфік -геграфічної та екологічної - відбувається у знанні: теоретичному, методологічному, методичному, у фактологічних та прикладних розділах поєднаного екологічного і конкретного природничо-географічного знання. В результаті інтеграції та синтезу знань формуються інтегративні природничі еколого-географічні дослідницькі напрями. Правда, нерідко реальне інтегрування, а тим більше синтез взаємодіючих екологічних та географічних знань залишаються незбагненними і недосягнутими для дослідників - і підмінюються декларативними інформуваннями про бажане як про здійснене. Міждисциплінарних осередків інтеграції наукових знань кілька (гуманізація, глобалізація, екологізація тощо), тому потенційна кількість інтегративних напрямів досліджень у природничій географії перевищує кількість природничо-географічних дисциплін щонайменше втроє. Загальнонаукові, зокрема атрибутивні характеристики кожної групи напрямів відзначаються проблемною наукознавчою спільністю для всіх однойменних інтегративних спрямувань.

Наукознавчі атрибутивні складові інтегративних напрямів екологізованих досліджень формуються навколо двох основних "ядер конденсації*" знань: об'єктно-предметного (що саме пізнаємо і що одержуємо в

результаті пізнання) та методологічно-предметного (як пізнаємо і як відображуємо пізнане). При цьому загальнонаукові риси наукознавчих атрибутів дослідження тісно переплітаються зі специфікою екологічного підходу і з конкретно-науковою специфікою інтегрованих дослідницьких галузей. Це переплетення специфік результується складністю кожного атрибута інтегративної галузі знання. Розглянемо головні з атрибутів - об'єкти, предмети й суб'єкти еколопзованих галузей знань і досліджень у природничій географії.

Об'єкти природничих еколого-географічних досліджень

Об'єкти геоекологічних і зокрема природничих еколого-географічних досліджень - різнорідні, за своєю сутністю вони матеріальні та ідеальні.

Матеріальними об'єктами досліджень, про які йдеться, є геокомплексні та геокомпонентні утворення ландшафтної оболонки. Вони складаються із природних, техногенних, антропогенних, соціогенних частин, мають певні властивості, перебувають у певних станах (екостанах). їхню багатоскладову сутність утворюють масоенергетичні, речовинно-польові та інформаційні взаємодії в усіх комплексних, компонентних та інших складових об'єктів. Ландшафтні утворення в колі своїх комплексних і компонентних частин, від природних до соціогенних, об'єднують інерційні тіла й динамічні процеси і є універсальними об'єктами еколого-географічних досліджень різних напрямів, зокрема природничих еколого-географічних досліджень.

Головна особливість матеріальних об'єктів біологічних та інтегративних напрямів екологічних досліджень - їхня двоскладовість. Вони поєднують у собі і фокус, і тло, і центр, і периферію реалій, що їх вивчають екологи та геоекологи, зокрема географи-природознавці. А реаліями спільного їхнього пізнавального (предметного) інтересу є екостани й екоситуації, пов'язані з різноранговими ландшафтними утвореннями та їхніми складовими -геокомплексними і геокомпонентними тілами і процесами, геоелементними і геофакторними явищами і полями.

Двоскладові екологічні об'єкти - фокус і тло, центр і периферія - в інтегративних екологічних дослідженнях мають конкретну методологічну відповідність. Вони відповідають методологічному змістові співвідношення господар - дім, що загалом властиве екологічним дослідженням. При такій двоскладовості фокусом, центром геоекологічного дослідження є об'єктний ейкуменічний господар - центральний екооб'єкт дослідження, а тлом, його домом - периферійний екооб'єкт, або екосередовище.

Отже, екооб'єктами геоекологічного дослідження є обов'язкове поєднання центрального та периферійного об'єктів. Центральним екооб'єктом будь-якого еколого-природничо-географічного дослідження є матеріальна геокомплексна чи геокомпонентна реальність: природна, природно-антропогенна, техногенна, антропічна (сама людина) чи соціогенна (людське поселення). Відповідно периферійним екооб'єктом є екосередовище центрального екооб'єкта. Обидва екооб'єкти підпадають під поєднане дослідження при з'ясуванні типових предметів геоекології. До них у першу чергу належать екостан центрального екооб'єкта й відповідна екоситуація в екосередовищі його існування.

Екосередовшце як периферійний об'єкт геоекологічного дослідження є також матеріальною геокомплексною чи геокомпонентною реальністю, частиною навколишнього світу (ландшафтної оболонки). Екосередовище як дім господаря - центрального екооб'єкта - є безпосереднім оточенням і тлом досліджуваного екоцентра, фокусу. Екосередовищем життя людини є підрозділи Ойкумени, населеної Землі; це частини ландшафтної оболонки.

Роздвоєння матеріальних об'єктів досліджень, пов'язаних із екологічним підходом, є об'єктною специфікою цього підходу. Об'єктна єдність, взаємодоповнення екооб'єкта й екосередовища відповідає звичайному для природничої географії дослідницькому прийому - врахуванню регіональних закономірностей при вивченні локальних об'єктів або планетарних закономірностей при вивченні регіональних об'єктів.

Важливе уточнення. Біолого-екологічні дослідження - біоцентричні, тобто їхній центральний екооб'єкт завжди біотичний. Загальнонауковий екологічний підхід успадкував не саму біоцентричність, а її методологічну формулу - дослідницьке центричне співвідношення господар - дім. При цьому центральними екооб'єктами інтегративних екологічних досліджень можуть бути не лише біотичні сутності (живі організми, їхні видові популяції чи міжвидові угрупованя), а й геоматичні (видатні утворення літооснови, рельєфу), або соціогенні сутності (наприклад, історико-архітектурні, історико-культурні пам'ятки), і при цьому також сутності ідеальної природи (певні складові духовного надбання етносу чи нації).

Більше того, як зазначалося, у статусі загальнонаукового екологічний підхід із біоцентричного став варіантноцентричним.

Інтеграція знань географії та міждисциплінарного екологічного підходу поєднала специфіки головних об'єктів, властивих цим двом пізнавальним системам. Йдеться про поєднання специфік ландшафтного комплексу й екосистеми, тобто відповідно про багато- та одноцентричність. Як результат, центральний екооб'єкт інтегративного природничого еколого-географічного дослідження, як і сам екологічний підхід, наділений варіантноцетричністю. Це означає, що для повноти екологічного вивчення ландшафтних комплексів чи їхніх компонентів у фокусі дослідження повинні по черзі побувати якомога більше комплексних і компонентних (елементних, факторних) ландшафтних складових і властивостей геокомпонентів - біотичних, соціогенних, геоматичних.

Коло об'єктного застосування екологічного підходу в порівнянні з об'єктним колом біологічної екології значно розширилось. Ускладнились методологічні й теоретичні аспекти досліджень, які іменуються геоекологічними. З'ясуванню співвідношень атрибутів геоекологічних досліджень присвячене це авторське проблемно-рефлексивне узагальнення. Його безпосередніми об'єктами є знання про всі інші атрибути міждисциплінарних екологічних досліджень у застосуванні їх до природничо-географічних наук. Це - типове використання всього різноманіття ідеальних об'єктів природничих еколого-географічних досліджень. Не менше зросла також і предметна різноманітність інтегративних природничих еколого-географічних і не тільки природничих екологізованих географічних знань.

Предмети природничих еколого-географічних досліджень

Предмети інтегративних гоекологічних досліджень, як і об'єкти, складні. Вони поділяються на матеріальні, ідеалізовані пізнанням - та ідеальні.

Матеріальними предметами геоекологічних досліджень є екостани центральних екооб'єктів та пов'язані з ними екоситуації. Отримання достовірної інформації про екостани й екоситуації в певному об'єктному середовищі є головною науковою метою геоекологічних досліджень. Цій головній меті, відображенню в знаннях матеріальних предметів, підпорядкований зміст усіх інших атрибутивних складових дослідження -методичних, пояснювальних (теоретико-предметних), прикладних. Прикладні складові у свою чергу є відповідниками практичної мети дослідження. Важлива загальна вимога до геоекологічних досліджень - набуття відповідності між наукознавчо обґрунтованим теоретичним баченням їхніх головних складових -і реалізацією цього бачення у дійсності. Це застереження проти декларативних вульгаризацій, якими в геоекології нерідко підмінюють складні за своїм змістом міждисциплінарні інтегративні взаємодії та синтез знань про екостани й екоситуації.

Слід наголосити: матеріальні предмети, про які йдеться, екостани та екоситуації, можуть бути об'єктами іншого, дещо трансформованого за цілями, докладнішого еколого-географічного дослідження. Це крім того, що між матеріальними об'єктами і предметами, - як і поміж ідеальними - існує діалектичний зв'язок, можливі взаємопереходи.

Екостан - не "екологічний", а екічний або ейкуменічний стан екооб'єкта і його екосередовища. Він характеризується певними антропо-, біо-, геомо-, ландшафтоцентричними показниками, тобто оцінками "добробуту" центрального екооб'єкта у його екосередовищі. Екостани за екологічними оцінками фіксують ступінь співвіднесення реального стану центрального екооб'єкта з його оптимальним станом. Екостан може бути загальним, або об'єднуючим, - і частинним. Частинний екостан характеризує собою конкретний випадок умов, сприятливих для екооб'єкта, нейтральних чи несприятливих. Загальний екостан інтегрує кілька частинних екостанів. Прикладами частинних екостанів можуть бути стани подового ландшафтного комплексу в сухому степу. Тут частинні екостани змінюють один одного протягом трьох-п'яти років: це озерна фаза днища поду після багатосніжної зими, потім, по мірі висихання озера, - фази, близькі до болотної, до солончакувато-солонцевої, до біднотравно-лугової з галофітами. Загальний екостан такого подового ландшафтного комплексу у своїй природно-інваріантній частині є зворотним циклічно-динамічним, а в частині антропогенно модифікованій він є зміненим внаслідок періодичного здійснення агротехнічних заходів із екстенсивного збиткового рільництва. Свої частинні й загальні екостани мають не лише центральні, а й периферійні екооб'єкти.

Екоситуація - не "екологічна", а екічна, або ейкуменічна ситуація, що характеризує екостани центрального екооб'єкта і його екосередовища. Це конкретний випадок або сумарний алгебраїчний результат екостанів обох геоекологічних об'єктів дослідження, центрального й периферійного. Здебільшого, але не обов'язково, досліджувані геоекологами екоситуації є проявами несприятливих станів геокомплексних і геокомпонентних центальних екооб'єктів та екосередовищ цих екооб'єктів.

Приклади екоситуацій, щодо вже згаданих подових сухостепових ландшафтних комплексів: ландшафтоцентрична екоситуація - збіднення біотичних ландшафтоутворюючих складових природи сільськогосподарським рільничим природокористуванням; антропоцентрична екоситуація ~ заміщення мальовничих, багатих біотою подових мисливських угідь убогими агросистемами, збіднення селян - і образу малої Батьківщини до невпізнання і як наслідок - знелюднення сільських сухостепових теренів.

Ідеальні предмети геоекологічних досліджень - це теоретичні систематизовані відображення об'єктів дослідження, збагачені суто екологічними - оцінювальними акцентами та знаннями про екостани об'єктів і екоситуації в досліджуваному екосередовищі.

Якщо йдеться, наприклад, про екологію ландшафтів, то знання про екостани ландшафтних комплексів, про ступінь відхилення їхніх станів від оптимальних, незмінених людиною ландшафтних станів та про екоситуації в ландшафтних комплексах і в їхньому екосередовищі є безпосереднім теоретичним, ідеальним еколого-ландшафтознавчим предметом і результатом прямого пізнавального застосування інтегративних геоекологічних досліджень до вивчення ландшафтних утворень певної території чи акваторії. Непрямим, доповнюючим геоекологічним пізнанням у такому дослідженні є варіювання центральних екооб'єктів (компоненто-, антропоцентричність, історико-архітектуро- чи етно-культуроцентричність тощо). Це сприяє з'ясуванню доповнюючої інформації про стани ландшафтоутворюючих компонентів, про умови життєдіяльності людини в досліджуваних об'єктних межах, про природокористування, природно-ресурсні та гуманістично-ресурсні потенціали об'єктних ландшафтних комплексів.

Нерозрізнення прямих і непрямих завдань у цьому та в інших дослідницьких випадках свідчить про неволодіння елементарною специфікою інтегративного геоекологічного дослідження, а свідома підміна прямої, об'єктивної ландшафтоцентричності еколого-ландшафтознавчого дослідження прагматичною антропоцентричністю, наприклад (таке нерідко має місце), при всій важливості знань про умови життєдіяльності людини, є всього лиш свідченням недалекості дослідника.

Еколого-географічне конкретно-наукове бачення несприятливої екоситуації або потребу розв'язаня актуального екологічного питання географічного змісту концентрує в собі еколого-географічна проблема. Як правило, це складне предметне теоретичне і практичне питання, що потребує поєднаного геоекологічного та географічного вивчення об'єктів, їхніх екостанів і екоситуацій - та належного вирішення зі спільних геоекологічних і конкретно-наукових географічних позицій.

Природничі еколого-географічні проблеми можуть мати різний ранг і значення. їхнє число може бути значним, а відповідні їм предметні напрями еколого-географічних досліджень - найрізноманітнішими. Це зумовлено багатьма неблагополуччями у навколишньому середовищі, багатством дослідницьких можливостей конкретних природничо-географічних наук за умов варіювання центральних екооб'єктів, а також внутрішньою диференціацією предметів окремих дисциплін природничої географії та їхніх геоекологічних інтеграцій. За умов такого дослідницького різноманіття тим важливіше бути точним і конкретним в усіх складових дослідницьких вирішень проблемних еколого-географічних ситуацій. Як свідчать теперішні реалії, неточність, неповнота, теоретична і методологічна некоректність і невправність геоекологічного дослідження нерідко межує з його профанацією на рівні висловлювань із засобів масової інформації про "погану екологію" регіонів, міст і сіл.

Значні предметні, суто теоретичні і закономірно бажані розділи міждисциплінарних екологічних знань складають загальні та спеціальні цільові напуацювання екологічного змісту. При переважній їхній належності екологічній біології за початковими опрацюваннями, вони набули коректних застосувань і в інтегративних реалізаціях екологічного підходу. До таких предметних теоретичних розділів знань, зокрема, належать закони екології: необхідної різноманітності та закон зворотного зв'язку, правила - крайового ефекту, міри перетворення природних систем, інтегративного ресурсу, територіальної екорівноваги, правило 1 % тощо. Глибокі геокологічні дослідження не повинні оминати доречних залучень таких предметних екологічних змістовностей. Завдяки їх висвітленню виграє екологічна наповненість інтегративних геоекологічних досліджень.

Свідченнями сучасності геоекологічного дослідження є також використання предметних напрацювань з екологічної безпеки та геоекологічної експертизи [БоковВЛ> ЛущикЛ.В., 1998; Позаченюк ЕЛ,1999].

Багатосуб'сктність природничих еколого-географічних досліджень

В інтегративних геоекологічних дослідженнях досить складною і неоднозначною є проблема суб'єктів дослідження. По-перше, слід розрізняти суб'єкта-дослідника і численні варіативні екосуб'єкти геоекологічних Досліджень, в інтересах яких ці дослідження проводяться. По-друге, слід також розібратися з можливою множиною екосуб'єктів.

Екосуб'єкти в міждисциплінарних, інтегративних за своїм змістом геоекологічних дослідженнях закономірно багаті числом і значеннями. Саме екосуб'єкти є тими змістовними орієнтирами, відповідно до яких формуються певні нормативні відліки чи критерії, актуальні аспекти чи відношення, що за ними оцінюють екостани центральних екооб'єктів та визначають екоситуації в їхніх екосередовищах. Добір критеріїв геоекологічного оцінювання, визначення актуальних дослідницьких аспектів та відношень, тобто визначення центральних екосуб'єктів, яким бути у фокусі геоекологічних досліджень, здійснюється суб'єктами-дослідниками. Екосуб'єкгом бюцентричного екологічного дослідження є конкретна біота, екосуб'єкгом ландшафтоцентричного дослідження - певний ландшафтний комплекс, екосуб'єктом антропоцентричного дослідження -людина.

Але таке центричне розуміння екосуб'єкта збігається з трактуванням варіативного центрального екооб'єкта інтегративного геоекологічного дослідження (центральнооб'єктний геоекологічний екосуб'єкт?) З іншого боку -критерії геоекологічного оцінювання, актуальні дослідницькі аспекти і відношення, які щойно були згадані, теж мають стосунок до центральних екооб'єктів геоекологічного дослідження - вони їх характеризують, а ще до предметів цього дослідження (предметний геоекологічний екосуб'єкт?) Явно слід з'ясувати, співвіднести і "помирити", узгодити між собою ці сутнісні збіжності, - а вони не є випадковими.

Справді, в інтегративному геоекологічному дослідженні, якому як характерна особливість, як запорука його повноти властиве варіювання центральних екооб'єктів, відповідно до варіювання повинні змінюватися і критерії геоекологічного оцінювання та підстави для інших предметних геоекологічних з'ясувань. При цьому носіями критеріїв і підстав, господарями, в чиїх інтересах проводиться геоекологічне дослідження, тобто екосуб'єктами геоекологічних пізнань, є саме ці варійовані центральні екооб'єкти. Таким чином, збіг центрального екооб'єкта і екосуб'єкта геоекологічного дослідження - закономірний.

Закономірним є і подальше змістовне, сутнісне розшарування цієї збіжності. Адже одна справа - сам екосуб'єкт як конкретна варіативна номінальність, що, власне, і збігається з центральним екооб'єктом та фактично є його сутнісною тотожністю, об'єктною за своєю природою. Інша справа - оцінювальні критерії та аналітичні підстави дослідження. Застосування їх -суто предметне (предметний екосуб'єкт), а самі ці реалії - то характеристики і риси, властиві тим же центральнооб'єктним екосуб'єктам. Отже, помічені знаками запитання центральнооб'єктний геоекологічний екосуб'єкт і предметний геоекологічний екосуб'єкт - мають спільного екооб'єктного відповідника і разом із тим повинні бути розшаровані, розведені за своїм змістом, а потім розокремлено залучені до родини геоекологічних понять і відповідних їм терміносполучень.

Таким чином, предметні екосуб'єюпи інтегративних еколого-географічних досліджень можуть бути представлені природоохоронними, виробничими, соціальними, історико-культурними та іншими актуальними аспектами чи критеріями дійсності, що лежать у дослідницькому, а саме в оцінювальному геоекологічному фокусі. Відносно інтересів екосуб'єкта розв'язують еколого-географічні проблеми і вивчають екостани та екоситуації у ландшафтних комплексах, їхніх складових і їхніх екосередовищах. Екосуб'єктів природничих еколого-географічних досліджень може бути багато, вони нерівнозначні, потребують співвідносного ранжування та врахування кожного з них за його коефіцієнтом відповідно до рангової важливості.

В конкретному геоекологічному викладі завжди можна розрізнити, про якого суб'єкта йдеться: про суб'єкта-дослідника, про центрально-об'єктного екосуб'єкта досліджння чи про екосуб'єкта предметного. Це вимушений термінологічний збіг різних понять. Уникнути його не можна, кожне з цих понять має підстави для існування. Зокрема, дослідник є загальновизнаним суб'єктом науки, тобто екологічним суб'єктом. У свою чергу, центральнооб'єктна дослідницька сутність є переконливо визначальною в геоекологічному пізнанні, тобто суб'єкто-об'єктною, бо саме щодо її інтересів виконують геоекологічне дослідження та оцінювання екостанів. А об'єктні реалії не можуть мати ім'я науки - вони тут, зокрема, є екічно- чи ейкуменічно-суб'єктними, - тобто екосуб'єктами. Конкретні критерії та параметри гоекологічного дослідження як вимоги щодо формування предмету дослідження теж відображають об'єктивні риси суб'єкта і також не є екологічними, а екічними — екосуб'єктними. Відмінності означень згаданих суб'єктів відповідають відмінностям між гносеологічною - предметною, пізнавальною та онтологічною - об'єктною, пізнаваною сутностями, що розрізняються дуже конкретно.

Загальнонауковий екологічний підхід успадкував поняття і визначення екосуб'єкта від життєво важливих критеріїв - від визначальних факторів впливу на живий, біотичний екооб'єкт. Але в методологічному підході означення екосуб'єктні критерії було поширено на критерії оптимальності соціогенних та абіогенних екооб'єктів.

Загалом представлені екссуб'єкти продовжують, розвивають, конкретизують об'єктні та предметні складові інтегративних геоекологічних досліджень. Положеня про такі різні екосуб'єкти є черговими двома проявами методологічної формули господар - дім, на цей раз у центральних об'єктах і в предметах інтегративних геоекологічних досліджень. В ролі господаря тут постає центральний екооб'єкт, він же екосуб'єкт, а домом залишається екосередовище дослідження, представлене мозаїкою ландшафтних комплексів.

Предметно-екосуб'єктна сутність набуває найчіткішого виразу в понятті суб'єкт оцінювання, дуже характерному для будь-яких екологічних досліджень. Суб'єкт оцінювання співвідноситься з господарем, а домові при цьому відповідає середовище оцінювання. Польове дослідження цінності екостанів ландшафтних комплексів нижньобазавлуцько-чортомлицького межиріччя, наприклад, було виконане автором стосовно чотирьох суб'єктів оцінювання. Це охорона природи, історична й культурна спадщина, сільське господарство, суспільний інтерес у цілому. Оцінки одних і тих же ландшафтних комплексів стосовно різних екосуб'єктів дуже відмінні між собою. Ця закономірність складає окрему дослідницьку проблему.

Оцінювання в природничих еколого-географічних дослідженнях

Обов'язковість оцінювання екостанів об'єктів є особливістю всіх інтегративних екологічних досліджень, і геоекологічних теж. Науково-практичним оцінюванням реалізують методологічну формулу господар - дім і порівнюють реальний стан об'єктів із оптимальним. Оптимальний стан екооб'єкта (незмінений людиною, функціонально довершений, естетично досконалий тощо), є критерієм екологічного оцінювання реального стану просторових складових екосередовища. Оцінювальний аспект, порівняння із оптимумом, вносить головну специфіку екологічності в екологізовані природничо-географічні знання, робить їх геоекологічними. Без геоекологічної оцінки стану екооб'єктів знання про них залишатиметься просто конкретно-науковим - природничо-географічним, біологічним - чи природоохоронним.

Отже, критерієм геоекологічної оцінки стану досліджуваних об'єктів є певна норма, оптимум або цінність, якими характеризується конкретний екосуб'єкт. Геоекологічному оцінюванню, тобто оцінювальному порівнянню з оптимумом екосуб'єкта, підлягають реальні стани усіх об'єктних складових, від екоцентра до периферії екосередовища. Складові екосередовища оцінюють, визначаючи ступінь відповідності реального їхнього стану оптимальним потребам екосуб'єкта, або ступінь зміни складових екосередовища під впливом певного чинника (у природничо-географічному дослідженні ландшафтів - під впливом антропогенезу).

Проблема оцінювання криється в багатосуб'єктності інтегративних геоекологічних досліджень. Потребою врахування кількох суб'єктів оцінювання зумовлена можливість одержання кількох різних, аж до протилежних оцінок станів одних і тих же ландшафтних комплексів екосередовища чи інших об'єктів оцінювання. Такі первинні оцінки - вихідні, частинні. Для узагальнення частинних оцінок їх попередньо ранжують, після ранжування екооб'єктів і екосуб'єктів.

Ранжування різних екооб'єктів, екосуб'єктів і екологічних оцінок дає можливість визначити пріоритети у їхніх суперечливих співвідношеннях. Це приведення їх до порівнянного у своєму ряду, співвідносного вигляду через систему кількісних або якісних рангових коефіцієнтів за важливістю.

Вельми істотно надати обґрунтуванню рангових коефіцієнтів тієї ваги і переконливості, при яких і самі коефіцієнти, і отримані з використанням їх інтегративні геоекологічні оцінки сприймалися б як певне достовірне наближення до реальності, а не лише як умовність. Для цього, зокрема, ранжування різних екосуб'єктів необхідно проводити з огляду на їхню роль у збереженні цілісності і стійкості екооб'єктів, наприклад, ландшафтних комплексів. За таких умов і коефіцієнти ранжування, й інтегральні оцінки матимуть незаперечний сенс.

Приклад інтегративного оцінювання екооб'єктів - ландшафтних комплексів, в інтересах ландшафтозбереження - ілюструє рис. 3.

Приклад локального еколого-ландшафтознавчого узагальнення

З урахуванням належності ландшафтних комплексів до універсальних об'єктів природничої географії та географії в цілому цей приклад можна розглядати як загальногеографічний. Було проаналізовано і оцінено реальні -інтегративні екостани ландшафтних комплексів Нижньобазавлуцько-Чортомлицького межиріччя та прилеглих угідь колишнього Великого Лугу, місцевостей визначної історичної ваги (рис, 3).

Для узагальнення екостанів екооб'єктів та їхнього екосредовища в інтегративному геоекологічному дослідженні потрібні щонайменше три ранжування за важливістю: 1 - різних екооб'єктів, тут - ландшафтних комплексів; 2 - різних екосуб'єктів; 3 - оцінок екостанів об'єктів щодо вимог і критеріїв екосуб'єктів. Ландшафтні комплекси обраного для прикладу району мають два екосуб'єкти, істотно споріднених між собою - природоохоронних: 1) протиерозійну безпеку земель та 2) ландшафтозбереження. Протиерозійність

• звичайна вимога і потреба, це критерій-екосуб'єкт, звичайний для місцевостей значного поширення орних угідь із родючими ґрунтами. Ландшафтозбереження

• потреба ширшого плану, яка витікає з інших, неутилітарних міркувань. Це загальна і складна проблема, істотна, зокрема, для історичних місцевостей, і сільських, і міських. Збереження земель від ерозії - вужче, прагматичніше завдання. Виконанням цього чи подібного завдання часто починають вирішення прикладних природоохоронних проблем у сільськогосподарському районі. Рідше враховуються значно ширші інтереси ландшафтозбереження.

Рис. 3. Вихідні та інтегративні природничі еколого-географічні характеристики ландшафтних комплексів нижньобазавлуцько-чортомлицького межиріччя (1993 р.)

Природничо-географічні характеристики. Ландшафтні контури: 1 - терасна рівнина із чорноземами звичайними середньо-легкосуглинистими розораними; 2 - те ж, із впливом зрошення; 3 - терасні лугові западини з чорноземами звичайними лугуватими підвищеного солевмісту середньосуглинистими, переважно розораними; 4 -те ж, частково меліороване землюванням; 5 - терасна рівнина з чорноземами звичайними легкосуглинистими, переважно розораними; 6 - те ж, із впливом зрошення; 7 - делювіальні схили з чорноземами звичайними легкосуглинистими і середньосуглинистими змитими, розораними; 8 - те ж, частково із впливом зрошення; 9 - терасна рівнина із чорноземами звичайними легкосуглинистими до супіщаних, розораними; 10 - те ж, із впливом зрошення; 11 - делювіальні схили з ярами та ерозійними цирками в легкосуглинистих до супіщаних лесовидних відкладах, із байрачною та різнотравно-злаковою, місцями ксерофітизованою рослинністю на чорноземах звичайних змитих; 12 - улоговини, слабо виражені в рельєфі, переважно розорані; 13 - днища балок із намитими чорноземами звичайними лугуватими під переважно мезофітною трав'яною рослинністю; 14 - уступи берегові абразійні; 15 -уступи берегові, захищені від абразії; 16 - акваторія Каховського водосховища (на місці урочищ Великого Лугу та пониззя долини Чортомлика); 17 - давні могили; 17а -місцезнаходження давніх могил, знищених марганцеворудним кар'єром; 18 - заповідні місця історичного значення; 19 - умовні позначення місць Запорізьких Січей; 20 -сільська забудова; 21 - транспортні смуги, автошляхи та залізниця з деревними насадженнями; 22 - тваринницькі ферми, господарські двори; 23 - марганцеворудний кар'єр; 24 - межа марганцеворудного родовища.

Геоекологічні характеристики. Оцінки ландшафтозбереження (збереженості природних та історичних складових ландшафтних комплексів): А - умовно добра ландшафтозбереженість; Б - середня ландшафтозбереженість; В - погана ландшафтозбереженість; Г - втрата ландшафтних комплексів, археоцид.

Природничі еколого-географічні характеристики. Екоситуащї в ландшафтних комплексах'. Г_а - локальна екоситуація гірничовидобувного археоциду ландшафтних комплексів нижньобазавлуцько-чортомлицького межиріччя із знищенням літооснови на глибину до 80 м; Г_б - регіональна екоситуація гідробудівного та абразійного археоциду ландшафтних комплексів долин Дніпра і частини його приток, прилеглих терасних рівнин і межирічних плакорів.

Вся зображена територія входить до смуг руйнівного для ландшафтів багатоскладового впливу обох екоситуацій.

Як же співвідносяться ці споріднені за спрямуванням природоохоронні екосуб'єкти? Що їх відрізняє? Як їх мирити між собою?

По-перше, їх розокремлюють суб'єкти охорони: 1) орні землі (утилітарний ресурс ландшафтів, ресурс природокористування); 2) історичні ландшафти (неутилітарний гуманістичний ресурсний ландшафтний потенціал).

По-друге, їх відрізняють шляхи та засоби охорони: 1) виведення ландшафтних комплексів з-під активного впливу лінійної та площинної ерозії, нейтралізація ерозійних процесів, протиерозійна консервація ландшафтних комплексів; 2) виведення ландшафтних комплексів з-під активного перетворюючого впливу будь-якого антропогенного чи техногенного чинника, нейтралізація антропогенних і техногенних змін ландшафтних комплексів, протиперетворювальна консервація ландшафтних комплексів.

По-третє, аналізовані екосуб'єкти більше відмінні, ніж спільні, і за своєю метою: 1) підтримання ландшафтних комплексів у стані, оптимальному для одержання рільничої сільськогосподарської продукції; 2) підтримання ландшафтних комплексів у стані, максимально наближеному до природного -чи до якогось певного іншого стану, визнаного взірцевим, охоронним.

Як можна бачити, порівнювані екосуб'єкти більше відмінні, ніж спільні: вони відрізняються критеріями цінності, шляхами і засобами охорони, метою збереження та спрямуванням консервації ландшафтних комплексів. Отже, між ними може існувати суперечність. Як же її розв'язати? Як узгодити збереження цих відмінних між собою цінностей?

Можливо, пропоноване поєднання завдань - мало типове, але ще менше типовим, а за своєю історичною долею - унікальним є куточок Нікопольщини, про який ідеться: із могилами царських скіфів і запорізьких козаків, із місцями розташування відразу трьох Запорізьких Січей, а ще з великими, вже допущеними непоправними втратами історичних ландшафтів.

На думку автора, врахувавши вагомість багатьох нашарувань історичних факторів і відповідно - цінність історичних місцевостей, із названих двох екосуб'єктів перевагу слід віддати ландшафтозбереженню. Проблему захисту земель від ерозії у цьому випадку слід розглядати як підпорядковану проблемі збереження історичних ландшафтів.

Суперечність між: цими екосуб'єктними проблемами складають не так шляхи - вони порівняно близькі деякою паралельністю, як цілі вирішення кожної з них - досить різні, майже протилежні. Для ландшафтозбереження потрібно охороняти ерозійні ландшафтні комплекси, річково-долинні та яружно-балкові, консервувати їх у функціональній спроможності. Для захисту земель від ерозії ці ж ерозійні ландшафтні комплекси - у такому випадку як небажані - треба також консервувати, але нейтралізуючи в їхній еродуючій функції. Тому на картосхемах неранжованих частинних екологічних оцінок ерозійні ландшафтні комплекси отримали б однаково інтенсивні але протилежні за змістом оцінювальні забарвлення: позитивне стосовно ландшафтозбереження і негативне стосовно збереження земель.

Межиріччя і долини нижнього Базавлука й Чортомлика з прилеглими урочищами колишнього Великого Лугу (рис. 3) відомі як місцевості, де свого часу розташовувались три Запорізькі Січі: Базавлуцька, Стара або Чортомлицька і Нова. Для таких історичних місцевостей коефіцієнт екосуб'єкта ландшафтозбереження може бути значно більшим, навіть подвійним проти коефіцієнта екосуб'єкта землезбереження. Отже, позитивні оцінки ерозійних ландшафтних комплексів як ландшафтозберігаючих з урахуванням коефіцієнта їхнього екосуб'єкта можуть бути вдвічі вищими за абсолютною величиною проти негативних оцінок цих же ландшафтних комплексів як таких, що шкодять збереженню земель.

Окремі типологічні єдності ландшафтних комплексів цих місцевостей за своєю історичною ландшафтозберігаючою цінністю можуть бути ранжовані так. Найцінніші частини з них безповоротно втрачені: знівельовані бульдозерами і затоплені у 1954 р. Каховським водосховищем. Такої долі зазнали місцезнаходження всіх трьох Січей. Частина межиріч знищена кар'єрами Орджонікідзевського марганцеворудного комбінату. Це археоцид - знищення історичної пам'яті ландшафтів, у першу чергу природно-історичної, геоматичної, та антропічної, набутої вже людиною.

Серед тих, що вціліли, найістотнішими щодо ландшафтозбереження є ландшафтні комплекси, які фіксують просторову структуру ландшафту, його базис ерозії. Це долинні, в другу чергу - яружно-балкові ландшафтні комплекси; потім схилові, потім плакорні. Відповідно їхні рангові коефіцієнти можуть бути: 4 (долинні ландшафтні комплекси), 3 (яружно-балкові), 2 (схилові), 1 (плакорні). Майже протилежні значення коефіцієнтів можна одержати після ранжування цих же груп ландшафтних комплексів стосовно збереження земель від ерозії.

Різносуб'єктні частинні оцінки цінності та станів одних і тих же ландшафтних комплексів, помножені на рангові коефіцієнти, можна зіставляти, аналізувати - вони стають порівнянними. їх можна алгебраїчно додавати (різні оцінки одного й того ж ландшафтного комплексу, з урахуванням знаку оцінок) - і так визначати багатосуб'єктний рівень сумативної цінності та з'ясовувати реальний - узагальнений екостан окремих об'єктів.

Алгебраїчне додавання оцінок нагадає комусь із читачів давно висміяну науковцями "середню температуру по лікарні". Але слід наголосити, що в оповідці додавали температуру різних хворих, а тут ідеться про різні оцінки - за різними екосуб'єктами - тих же самих екооб'єктів. Аналогії нема, а є потреба знайти реальний вихід із обставин невизначеності, які складаються навколо провідної риси інтегративних геоекологічних досліджень - їхньої багатосуб'єктності.

За сумативними екологічними оцінками можна вибудувати інтегративну просторову картину цінності чи відображення рзультуючого екостану локальних ландшафтних комплексів. Один із можливих шляхів відображення такої картини - картографування ландшафтної цінності та стану, тобто еколого-ландшафтознавче картографування. З огляду на загальногеографічне об'єктне значення ландшафтних комплексів, потреба в такому картографуванні теж є загальногеографічною.

Регіональні еколого-географічні узагальнення

За умов багатосуб'єктності еколого-географічних досліджень, багатоваріантності частинних геоекологічних оцінок одних і тих же об'єктів, важливим є обґрунтоване інтегрування (сутнісне, локальне, регіональне) даних геоекологічного оцінюванння,

Сутнісне, або змістовне інтегрування даних еколого-географічного оцінювання слід виконувати, враховуючи рангові коефіцієнти екосуб'єктів та оцінок екооб'єктів. В результаті інтегрування спочатку отримуємо локальне узагальнення екостанів у ландшафтах. Далі слід застосувати еколого-ландшафтознавче картографування з наступним таким же районуванням і потім узагальнюючим еколого-географічним районуванням досліджуваної території чи акваторії. Коротко представимо ці складові регіонального еколого-географічного узагальнення. Еколого-ландшафтознавче картографування - аналітико-синтезне переважно природничо-географічне дослідження, спрямоване на виявлення та картографічну інвентаризацію і систематизацію здебільшого локальних закономірностей і особливостей екостанів ландшафтних комплексів регіону стосовно кількох екосуб'єктів. Це виявлення просторової диференціації ландшафтних комплексів локальних рангів за певними частинними геоекологічними оцінками відповідно до різнорідних екосуб'єктів.

Локально диференційовані дані докладного еколого-ландшафтознавчого картографування є основою для виконання наступних регіональних еколого-ладшафтознавчих і еколого-географічних узагальнень через відповідні районування.

Еколого-ландшафтознавче районування - аналітико-синтезне переважно природничо-географічне дослідження, спрямоване на інтегрування частинних та диференціювання загальних регіональних характеристик ландшафтів за обраними геоекологічними критеріями. Це також іще встановлення регіональних територіальних єдностей та відмінностей ландшафтів, спільних чи різних за оцінками стосовно інтегративного екосуб'єктного критерію. Застосування такого підсумкового критерію дає можливість узагальнити вихідні, часто локальні геоекологічні оцінки ландшафтних комплексів, одержані при еколого-ландшафто-знавчому картографуванні за диференційованими геоекологічними критеріями: соціо-, антропо-, ландшафто-, біото- і геомо-центричними.

Для виконання узагальнюючого еколого-географічного районування потрібно використати як основу еколого-ландшафтознавче районування (згадаймо неодноразово повторюване: ландшафт - об'єкт загально-географічний). Результати еколого-ландшафтознавчого районування треба послідовно збагатити шляхом багатоступінчастого врахування численних не названих тут еколого-географічних критеріїв та оцінок ландшафтів. Це ті критерії та оцінки, котрі доповнюють результати ландшафтоцентричного інтегративного геоекологічного дослідження - як такі, що пов'язані з іншими природно-, антропо-, економіко-, соціо- та етно-центричними еколого-географічними дослідженнями обраної території.

Актуальні термінологічні уточнення

Інтегративні еколого-природничі знання, результати застосування в конкретних природничих науках міждисциплінарного екологічного підходу, мають широкий практичний вжиток, включаючи вихід на рівні державного законодавчого та міждержавного правового використання. Це зумовлює високу відповідальність, коли всебічна коректність, пов'язана з такими документами, що приймаються в державі, стає справою її честі. Висловлене має безпосередній стосунок до багатьох опрацювань із міждисциплінарних геоекологічних проблем, зокрема щодо формування екомережі України, її ландшафтного та біотичного різноманіття. Тут криється загальна понятійно-термінологічна проблема, не раз наголошувана автором і особливо запущена в цій галузі знань.

У науковій літературі і в державних документах інтегративного екологізованого змісту вже майже традиційно переважає використання некоректних наукових термінів, не відповідних тому змістові понять, який вони мають передавати. Йдеться про неадекватне вживання означень наук "екологічний", "екологіча", "екологічне", "біологічне" - не до науково-предметних знань, а до об'єктних реалій, що вивчаються чи характеризуються біологією та міждисциплінарною екологією. Насправді екологічними, як і біологічними, тобто науковими, є лише експеримент, проект, дослідження, звіт, стаття чи документ. Стан же біоти, коридор чи бар 'єр між популяціями тощо (як реалії земної, а не наукової природи) є екічними, ейкуменічними; їх правильно і зручно називати екостан, екокоридор, екобар'єр. Аналогічно - не "екологічна" мережа, а екомережа; не "біологічне" різноманіття, а біотичне різноманіття або біорізноманіття.

Продовження такого розгляду в дещо іншому аспекті - на с. 277.

Майже всі згадані некоректні терміни "з подачі" функціонерів профільного Міністерства вже фігурують у державних та міждержавних документах, сформульованих в Україні. Це при тій неспростовній очевидності, що єдино правильним критерієм вибору терміна завжди мусить залишатися істина відповідності терміна змістові поняття, - істина, на жаль, знехтувана українськими офіційними природоохоронцями.

Свого часу - автор був свідком - у Комісії Верховної Ради України не зважили на протести Національної академії наук і Міністерства закордонних справ, і використовуване в усьому світі нерозривне словосполучення навколишнє середовище (епуігошпепґ, родове поняття), знову ж із подачі працівників тодішнього Міністерства охорони природи, було законодавчо розірване видовим означенням - природне: "навколишнє природне середовище". Утворений термінологічний покруч увійшов до кодексу Законів України і до назви самого Міністерства. Тепер та назва стала іншою, та знову не без некоректності: "Міністерство екології...", - отже, вузької біологічної науки, а не проблем довкілля.

А якби було збережено нерозривним родове визначення "навколишнє середовище", то його можна було б зручно уточнювати видовими означеннями: "природне навколишнє середовище", "антропогенно змінене" чи "антропогенно перетворене навколишнє середовище".

Натомість маємо справжню погану екологію - міждисциплінарну: неграмотно побудовані термінологічні словосполучення, що мають нести геоекологічний зміст для наукового, відомчо-природоохоронного, законодавчого та міждержавного використання. Це на доповнення до побутової та журналістської "поганої екології"" регіонів і місцевостей...