Сучасні особливості клініки та перебігу сифілісу

Спостереження впродовж останніх років виявили цілу низку особливостей у клінічній симптоматиці та перебігу сифілітичної інфекції. Врахування цих особливостей має певне значення для ранньої діагностики цієї хвороби та проведення певних профілактичних заходів.

З'ясувалося, що в сучасних умовах інкубаційний період сифілісу може подовжуватися до 2-3 місяців під впливом змішаної інфекції, а саме: одночасного існування сифілісу та гонореї, хламідіозу, мікоплазмозу, герпетичної інфекції чи трихомоніазу й широкого застосування в медичній практиці метронідазолу (трихополу). У деяких хворих можливе вкорочення інкубаційного періоду до 1—2 тижнів під впливом зловживання наркотиками, алкоголем, лікування імунодепресантами. Зареєстровані випадки сифілісу з характерними клінічними проявами при від'ємних серологічних реакціях, які в процесі специфічної терапії стають позитивними. Почастішали випадки реінфекції зі своїми особливостями: зміна строків інкубації, часті виразкові множинні шанкери, пустульозні сифіліди, а реакція Вассермана стає позитивною вже на 2-му тижні існування шанкеру.

Особливості первинного періоду такі:

• часті множинні шанкери, збільшення кількості шанкерів, які перебігають за типом ерозивного баланопоститу, баланіту;

• почастішали випадки карликових шанкерів, а також шанкерів у вигляді дрібних ерозій, подряпин без інфільтрації;

• часті випадки ускладнених шанкерів у вигляді парафімозу, фімозу в чоловіків, а також гігантських шанкерів із гангренізацією чи фагеденізмом;

• значна кількість випадків поєднання сифілісу із герпетичною, бактеріальною, грибковою інфекцією, коростою;

• почастішали випадки шанкерів без інфільтрації.

В останні роки частіше трапляються випадки сифілітичної інфекції із локалізацією шанкерів у роті, у ділянці промежини, ануса, прямої кишки.

На нижній і верхній губі тверді шанкери частіше бувають ерозивними, вкритими кірочками й нагадують банальну або герпетичну ерозію, а при наявності гіпертрофічного шанкеру — епітеліому. На слизовій оболонці язика первинна сифілома може мати вигляд лінійної тріщини із щільною основою, на слизовій оболонці ясен — півмісяця біля шийки зуба.

При відсутності у хворих на свіжий сифіліс шанкерів або специфічних рубців виникає необхідність огляду ділянки ануса та прямої кишки. У ділянці анального кільця шанкери в чоловіків-гомосексуалістів (2-7 %) у вигляді болючих, схильних до кровоточивості тріщин у глибині складок, які при обстеженні потрібно розтягувати; при проведенні дослідження на бліду трепонему її виявляють у цих випадках у 95% таких хворих. Диференціальна діагностика передбачає мати на увазі геморой, тріщини анальної ділянки. Шанкери ж прямої кишки при обстеженні ректороманоскопом, як правило, множинні, локалізуються найчастіше на бокових і задніх стінках на віддалі 3-7 см від зовнішнього сфінктера. Це овальні ерозії, яскраво-червоні, з чіткими контурами, малоболючі та легко кровоточать.

Частіше реєструються тверді шанкери на шкірі лона, живота, стегон, які часто вкриті кірочками внаслідок місцевого самолікування.

Особливістю первинного сифілісу в сучасних умовах є також часта (у 9-10%) відсутність характерного регіонарного склераденіту.

Продромальні явища (гарячка, нічні болі в кістках, головний біль тощо) за 8-10 днів до виникнення дисемінованої висипки в даний час трапляються дуже рідко (біля 3 % випадків).

Вторинний період сучасного сифілісу має такі особливості

• часті випадки ураження слизової оболонки рота без типових для сифілісу ознак (неболючість, чіткість меж ураження, інфільтрація);

• збільшилася кількість хворих з долонно-підошвовими та пустульоз­ними сифілідами;

• трапляються випадки із незначною кількістю нетипових сифілідів;

• сифілітична розеола може локалізуватися на обличчі, долонях, підошвах;

• при наявності рясної розеоли хворих турбує сверблячка, відчуття паління;

• частіше трапляються папульозні та ерозивно-виразкові сифіліди на геніталіях, мошонці, в аногенітальній ділянці, а також сифілітичне випадіння волосся (алопеція). Дуже частою знахідкою є широкі кондиломи.

Перелічені особливості клініки сифілісу на сучасному етапі слід враховувати в процесі діагностики.

СНІД

Синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД) – це ураження імунної системи людини, яке клінічно проявляється лімфаденопатіями, прогресуючим розвитком інфекційних захворювань та злоякісних пухлин.

Збудником СНІДу є вірус (ретровірус), який має здатність уражати імунну систему організму людини, дуже чутливий до нагрівання, на нього згубно діють 70% спирт та інші дезінфекційні розчини.

За приблизними підрахунками ВООЗ, вірусоносіїв (ВІЛ) на земній кулі більше, ніж 10 млн.

Вірус СНІДу передається:

• під час статевих зносин (анальних, вагінальних);

• через забруднені голки при внутрішньовенному введенні наркотиків;

• при контакті хворої матері та дитини: внутрішньоутробний, при пологах, під час годування груддю;

• через донорські органи та тканини, у тому числі при переливанні крові хворої на СНІД людини здоровій;

• професійний шлях предачі медичних працівників, коли кров, хворої на СНІД людини потрапляє на ушкоджену шкіру.

У хворих на СНІД збудник у значних кількостях присутній в крові, слині, піхвовому вмісті, спермі, сльотній та спинномозковій рідинах.

Перебіг СНІДу характеризується наявністю тривалого латентного періоду - від одного місяця до декількох років. Вірус впродовж років може ніяк себе не проявляти. Носій вірусу вважає себе здоровою людиною і може заразити дійсно здорових людей.

СНІД діагностується шляхом визначення присутності вірусних частин у крові (або антитіл до них).

У перші 1,5- 3 місяців та більше після зараження антитіла до ВІЛ часто не вдається визначити. Особливістю виробки антитіл у разі СНІДу характеризується тим, що вони можуть тривало існувати разом з вірусом, не вбиваючи його.

СНІД не є суто вірусним захворюванням. У термінальній стадії це захворювання переходить в тяжку форму: розвивається запалення легень, сепсис, злоякісні новоутворення. У клінічній картині хворих на СНІД переважають інфекційні захворювання, які визиваються бактеріями, грибами типу Кандида, цитомегаловірусами, вірусом простого герпесу та ін.

Спроби застосувати противірусні препарати для лікування СНІДу виявилися неефективними. Дослідження, проведені в США, показали, що 6-тижневий курс в/в застосування противірусного препарату знижує швидкість розмноження вірусу, але не впливає на перебіг захворювання.

Лікування. Встановлено, що в світі є біля 6 різноманітних доступних методів лікування:

• застосування “Імуннорегулятора”, який вперше був застосований у Пуерто-Ріко в пацієнтів, які прожили 6 років після встановлення діагнозу;

• застосування в Швейцарії препаратів карцивирену та ровіталю, виготовлених з лікарських рослин, зберегло життя більше, ніж 230 пацієнтів із Танзанії;

• застосування трьохвалентного кисню дає вражаюче поліпшення клінічного стану при умовах, якщо хвороба не прогресувала довго;

• тимус корови, який застосували у Європі та Америці, повертав пацієнтів до нормального життя з поліпшенням в імунній системі;

• аюрведівське лікування лікарськими рослинами та дієтою успішно доказано в Європі;

• тибетську медицину успішно застосовують в Римському університеті, застосовуючи препарат Padma 28.