Які основні характерні риси фінансових систем розвинутих країн?

Фінансова система розвинутих країн – це система, яка охоплює державний бюджет; місцеві фінанси (в США, Німеччині, Росії – фінанси федерацій); позабюджетні спеціальні фонди; фінанси державних підприємств та корпорацій; фінанси приватних національних і транснаціональних корпорацій.

Головна ланка фінансової системи – державний бюджет, через який перерозподіляється до 40  % національного доходу. Податки складають від 70 до 90  % і більше загальної суми доходів державного бюджету.

З бюджету видатки в основному направляються на військові цілі, регулювання економіки, соціальні видатки, утримання державного апарату і кредити країнам що розвиваються. Державний бюджет сильно впливає на всі інші ланки фінансової системи надаючи їм субсидії, кредити. Характерно великі дефіцити бюджету.

Велика роль надається місцевим бюджетам, особливо в унітарних країнах, де місцеві бюджети не входять в державний бюджет, а в федеративних державах не входять до регіональних бюджетів членів федерації.

В країнах з розвинутою ринковою економікою, чільне місце в фінансовій системі посідають позабюджетні фонди, особливо фонди національного страхування (США єдина країна де такий фонд об’єднаний з федеральним бюджетом).

Які основні характерні риси та особливості фінансових систем країн що розвиваються?

Фінансові системи країн, що розвиваються, з одного боку, характеризуються великою різноманітністю як через їх численність (в цілому до цієї підсистеми світової економіки відносяться близько 132 країни), так і внаслідок значної диференціації рівнів їх економічного, а значить, і фінансового розвитку. Але все таки можна відзначити, що їх фінансові системи в своєму розвитку слідують такій логіці: спочатку створюється ефективна грошова система, стан якої не перешкоджає розвитку виробництва і не може викликати кризи, потім на її базі — ефективна і міцна кредитна система, і нарешті, на її основі — ефективний і міцний фінансовий ринок, після чого за наявності достатньо стабільної валюти національна система перерозподілу фінансових ресурсів в рамках національних меж перетворюється на вагому складову міжнародних фінансів, а за наявності особливо сприятливих умов — в основу світової фінансової системи, як це відбулося з фінансовою системою США, а в найближчі десятиліття XXI ст., можливо, відбудеться і з Китаєм.

Звичайно, далеко не кожна з країн, що розвиваються, через низький рівень економічного розвитку здатна дійти хоча б до третього етапу формування своєї фінансової системи. Саме тому деякі країни Африки об’єдналися в 1940-х рр. в „зону франка”, валюти яких прив’язувалися до французького франка. В цю зону відносяться: Бенін, Буркина-Фасо, Габон, Камерун, Коморські острови, Конго, Кот-д’Івуар, Малі, Нігер, Сенегал, Того, ЦАР, Чад, Екваторіальна Гвінея. Ці країни зобов’язалися тримати свої валютні резерви в основному у французьких франках, а тепер — в євро; здійснювати їх продаж на валютному ринку в Парижі.

Франція в свою чергу забезпечувала вільний обмін національних валют цих країн на французький франк (тепер — на євро), а також контролювала кредитну політику їх емісійних банків. Країни — члени цієї організації мають свої власні центральні емісійні банки (ЦЕБ), причому деякі — один на групу країн.

У вересні 2002 р. в Алжирі відбулася сесія глав центральних банків країн Африки, де було ухвалене рішення про створення єдиної африканської грошової одиниці. Ця мета була оголошена в програмі за створенню єдиного валютного простору Африки. Одночасно буде створений Африканський центральний банк, аналогічний Європейському центральному банку, який визначатиме валютно-фінансову політику країн цієї зони. Введення єдиної африканської валютної одиниці поки не має чіткого графіка і залежатиме від процесу інтеграції фінансових систем країн континенту.

Інші країни, прагнучи вивести фінансову систему на сучасний рівень, відмовилися від своєї національної валюти і перейшли (або переходять) на американський долар, як це зробили в кінці 2000 р. Сальвадор і Еквадор, а потім і Аргентина. У деяких країнах, наприклад в Туреччині, де кількість наявних німецьких марок в 2001 р. була в 7 разів більша, ніж в Німеччині, такий перехід здійснюється якщо не де-юре, то де-факто.

Такі приклади характеризують першу (і головну) особливість фінансових систем країн, що розвиваються, — активну роль держави, яка об’єктивно посилюється архаїчністю їх фінансів, браком фінансових ресурсів.

Структура фінансових систем країн що розвиваються така: державний бюджет; місцеві бюджети; фінанси державних та приватних підприємств.

Для країн такого типу характерна висока централізація фінансових ресурсів. Фінансові ресурси концентруються в основному в державному бюджеті. Податки займають від 50 до 90  % загальної суми доходів держбюджету. Велика питома вага непрямих податків.

Основна стаття видаткової частини бюджету направляється на активізацію економічних процесів (до 25 % всіх бюджетних асигнувань). Друга стаття видатків – соціальні цілі (освіта насамперед). Третя стаття – утримання апарата управління.

В більшості країн що розвиваються бюджети є дефіцитними. Дефіцит фінансується за допомогою внутрішніх та зовнішніх джерел (в більшості випадків - зовнішніх). Характерний стрімкий ріст зовнішньої заборгованості.

Не розвинута система позабюджетних спеціальних фондів.