Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
налоги ответы на экзамен.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
15.11.2019
Размер:
412 Кб
Скачать
☆

13. Загальна характеристика етапів історичного розвитку системи податків

Виникнення податків сягає сивої давнини. В Київській Русі податки з'являються вже в перші роки виникнення цієї древньої держави. І що важливо, давньоруські податки не запозичуються з інших країн, а мають своє власне, національне походження. Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування - "диму". Тобто, "дому", селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми. Інший древній податок - полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною. І ще одним джерелом наповнення казни було поплужне. Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання велико - князівського двору та на дипломатичні місії. Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української та литовсько-польської держави.

Княгиня Ольга, розвиваючи і вдосконалюючи традиційну систему податків, збагачує їх оброками, втілює в життя рентні відносини. Останні стали важкою розплатою за смуту і нестабільність життя на Русі в ХІІ-ХІІІ ст. В епоху середньовіччя Русь сплачувала податки Литовській, Польській і Московській державам, час від часу, збільшуючи кількість прямих і непрямих, звичайних і надзвичайних податей, яких нараховувалося більше 30.

З XV століття вводиться такий прямий грошовий податок як половщина. Спочатку його сплачували селяни, виходячи з кількості худоби і землі. Згодом половщину почали сплачувати всі державні категорії залежного селянства. Понад триста років проіснував на українських землях такий натуральний податок як поштучне, запроваджений литовцями. Його сплачували селяни від кількості худоби та птиці, витканого полотна, ряден, рушників.

З XVI століття приходить в Україну так зване Магдебурзьке право, яке стає визначальним у податковому та митному регулюванні. Магдебурзьке право — це письмовий королівський дозвіл на місцеве самоврядування, куплене мешканцями окремих міст і містечок, або дароване жителям окремих міст за особливі заслуги перед короною. Міський голова чи бургомістр за Магдебурзьким правом був найвищою виконавчою та судовою особою в місті. Він мав право встановлювати розміри податків та мита, відміняти їх чи звільняти від них окремих громадян, розглядав усі майново-боргові спори і виносив по них рішення. Міське населення було особисто вільним. Ковалі, гончарі, ювеліри, крамарі об'єднувались в окремі цехи і сплачували фіксовані подачки колективно. Завдяки Магдебурзькому праву почали швидко розвиватися міста. Чотириста років тому воно було запроваджено в Києві. За часів Магдебурзького права було запроваджено помірне торговельне мито. І сплачувалось воно з певної міри привізного товару. Розмір помірного був сталим і декілька століть не мінявся: два гроші за одну одиницю товару. Часто помірне торговельне мито органами міського управління змінялось іншими вимогами.

За часів Гетьманщини частину податків, що стягувалися з населення було скасовано. Шляхта, козацька старшина були звільнені від податків повністю. Лише міщани і селяни платили стацію - податок на утримання війська, а також сплачували податок з промислових прибутків.

Повна руйнація українських податкових національних традицій, яка передбачала помірність і доцільність оподаткування, розпочалася з втратою Україною її незалежності і повного поневолення Російською Імперією. Ламаючи адміністративну систему України, яка за своєю демократичною суттю та універсальністю випереджала більшість адміністративних систем країн Європи, Російська Імперія почала запроваджувати й свої податки. Помірне мито було замінене Московським податком, що становив 5 відсотків від продажної ціни товару. Було введено подвірне оподаткування. Тобто, запроваджено нову систему оподаткування населення прямими податками. Запровадження подвірного оподаткування значно збільшило кількість платників податків за рахунок введення в їх число тих категорій населення, що раніше були звільнені від оподаткування: "задвірних", "ділових людей", половників та інших. Загальну суму подвірного визначав уряд на чолі з урядником, а сільська громада чи міське управління розподіляли суму податку між всіма дворами. Подвірне оподаткування зберігалось до запровадження подушного, тобто до XVIII століття. Основний прямий податок Російської імперії подушне запроваджено в Україні в першій половині XVIII століття. Його сплачувало все чоловіче населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на державній службі. Розмір податку щороку визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту, і постійно збільшувався. У XVIII столітті подушне становило близько 50 відсотків усіх надходжень до державного бюджету Російської імперії. Подушне сплачували до кінця 19 століття. З появою іноземних капіталістичних інвесторів і розвитком в пореформений час сільськогосподарського і ремісничо-промислового підприємництва, подушна подать відміняється і вводяться майнові, та інші прямі податки.

В роки революції і громадянської війни податкова система змінюється прямим визиском, експропріацією. Елементи цивілізованого регулювання економіки шляхом запровадження прямих і непрямих податків запроваджуються в період коротко часового НЕПу. Сталінізація спростила податкову систему і в умовах тоталітарної системи вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм. Потреби в спеціальному податковому органі в умовах загальнодержавної форми власності на засоби виробництва не було. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідні підрозділи держдоходів. Вони несли відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджет).

Разом з набуттям Україною незалежності у 1991 році почала створюватися та інтенсивно розвиватися нова податкова система. Вона значною мірою відрізняється від тієї, що існувала в умовах командно адміністративної системи — з особливостями, характерними для всіх республік колишнього СРСР. Податкова система України, що формується нині, з одного боку, сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету колишнього СРСР, з іншого боку, потребує змін і реформ, що відповідали б вимогам становлення в країні ринкової економіки. Створена у 1991 році податкова система України зазнала численних значних змін, але так і не досягла прийнятного для уряду та суспільства стану.[1]

1. Історія формування податкової системи

1.1 Системи податків Київської Русі

З виникненням держави (VIII – ХII ст) у Київській Русі розпочинає свою історію і податкова система (служба) на українських землях. Середньовічна, феодально-децентралізована податкова система проіснувала на Україні до середини 18століття, а пережитки її – до 19століття.

Найдавнішою системою прямих податків була у Київській Русі данина на утримання княжого двору та дружини. Панування натурального господарства визначало, в основному, натуральний характер податкової системи. Данина сплачувалась зазвичай, продуктами сільського господарства і промислів(хутро, віск, мед, шкіра). Збирали данину безпосередньо виїжджаючи на так зване полюддя, у вигляді різних дарів князю чи представникам його адміністрації, чи «повозом» коли її привозили до Києва.

Саме при зборі данини проявлялися найбільш характерні, негативні риси феодально-децентралізованої системи: неврегульованість розмірів та періоду збору більшості податків, їх величезна кількість і різновидність, випадковість і свавілля поборів, збирання особами, які особисто зацікавлені у максимальному доході. Усе це на практиці доводило до значних зловживань, результатом чого були заворушення і навіть повстання.

Класичним прикладом стали події 945року – повстання у Древлянській землі проти Київського князя Ігоря. Під час полюддя він спробував стягнути данину з деревлян двічі, за що і поплатився головою.

Великим досягненням за часів Київської Русі у впорядкуванні податкової системи стало зведення Ярославом Мудрим загальноприйнятих у ті часи законів у єдину «Руську правду», яка стала правовим кодексом усієї країни.

«Руської правди» немає в окремому збірнику, існує тільки кілька редакцій. Деякі норми звичаєвого права збереглися у «Правді» Ярослава – давній частині короткої редакції «Руської правди», яка складається з 43 артикулів. Можливо вона є переробкою одного зі списків. Окремі норми її використовувались ще у 18-19століттях. Проте соціальне призначення «Правди» Ярослава, складеної після повстання у Новгороді 1015р., завадило включенню до неї більшості норм усного звичаєвого права, що існували на той час. Про них згадується лише в деяких літературних пам`ятках і договорах Русі з Візантією X століття.

«Руська правда» - найважливіша пам`ятка феодального права; її норми закріпляли привілейоване становище феодалів та їх оточення, захищали життя пануючого класу. Підтвердження цьому – статті про відповідальність за вбивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини «Руської правди» виникли в найбільш складні моменти історії Київської Русі, коли у країні загострились класова боротьба, виливаючись у народний рух. Тому за змістом можна простежити, як феодальні відносини визначали характер і форми класової боротьби, а класова боротьба впливала на зміни державного устрою і еволюцію права. «Руська правда2 виникла на місцевому рівні і була результатом розвитку юридичної думки на Київській Русі. Було б помилковим вважати руське право збіркою норм інших держав. У той же час Русь знаходилась в оточенні інших держав і народів, що так чи інакше впливали на неї і на які впливала вона. Є підстави вважати, що норми «Руської правди» відбились на розвитку західних слов`ян. «Руська правда» мала величезний вплив на становлення більш пізніших пам`яток права північно-східних слов`ян, таких, як Псковська судова грамота, Судебник 1497року, Судебник 1550року і навіть окремих статей Соборного уложення 1649року.

«Руська правда» - найвизначніша і найповніша пам`ятка прав періоду Київської Русі, яка дає змогу дослідити державно-правовий лад і прослідкувати розвиток правових відносин того часу.

Складовою частиною її став «Покон вірний», який детально регламентував діяльність податкової системи.

Одиницею оподаткування був «дим», який мав певний розмір землі(у середньому воно дорівнювало одному плугові або 15га), 20-30 «димів складали дворище». В основному це було об`єднання родичів, які спільно відповідали за розклад і збір податків. Сьогодні у кожному селі можна виділити первісні дворища, що носять імена своїх перших засновників. «Дворища» об’єднувались у громади, на чолі яких стояли старости, які обирались на вічі. Близько 1/3 зібраної данини князь брав на особисті потреби, а решта йшла на утримання дружини, органів управління і ведення війни.

Основою грошових надходжень були мита і штрафи. Більшість складали торговельні мита – «вага» і «міра» - за зважування і вимір; «мит» - за провезення товарів через міські застави; «перевіз» - перевезення товарів через річку. «Гостинне» і «торгове» стягувалось за право мати склади й організацію торжищ. Внутрішня торгівля велась переважно на торгах у відведеному місці і в певний час. У Києві, наприклад, їх було аж 8, зокрема торговище на Подолі(тепер Контрактова площа), Бабин Торжок на Горі(поблизу нинішньої Андріївської церкви). Дуже жвавою була зовнішня торгівля. Так, через Київ проходив знаменитий шлях «із варяг в греки».

Із встановленням феодальної роздробленості княжі доходи стали значно обмеженішими. Податки осіли на місцях. Через брак коштів значно скоротилося постійне військо. Загальнодержавні збройні сили в основному складались з ополчення васалів. Встояти проти сильного ворога було проблематично, що й призвело пізніше до катастрофи.

1.2 Грошова, натуральна данина Литовсько-Польської доби

У першій половині 14століття більшість українських земель(Поділля, Київщина, Чернігівщина) увійшли до складу Великого Князівства Литовського. Тут зберігалась податкова система періоду Київської Русі та діяли закони «Руської правди» аж до другої половини 16століття, коли ці землі після Люблінської унії Литви з Польщею(1569р.) увійшли до складу Речі Посполитої.

На українських землях була введена польська податкова система, за якою шляхта (1374р.) і маєтки католицької церкви(з 1381р.) були звільнені від оподаткування. Королі зреклися права накладати податки. Коронний скарб поповнювався лише прибутками із зобов’язань сільського і міського населення, з королівських земель та самоуправління міст, яким було надано магдебурзьке право.

Найширші маси сільського і частково міського населення були зобов’язані до панщини, натуральної данини і грошових чиншів та інших оплат безпосередньо своїм панам(шляхті).

З 1557року на українських землях, відповідно до закону короля Сигізмунда ІІ Августа «Устави на волоки», проводиться земельна реформа. Метою її була переоцінка державних, громадських і селянських грунтів та зрівняння селян у власності та повинностях.

Селянство було антиподом шляхти: чим більше шляхта здобувала прав та багатства, то більше втрачало їх і убожіло селянство. Цей процес характеризує весь перший період литовсько-польської доби і закінчується Люблінською унією – закріпленням селян усіх категорій, що знайшло правове закріплення в ІІІ Литовському статуті.

З 16століття під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянська земля починає належати панам або державі. У судах частіше заперечується право селянина продавати свій грунт. Цю практику у 1588році затвердив ІІІ Литовський статут.

Одиницею поземельного податку стає лан або волока(16.8-25га). Причому податок платили грішми(від лану платили 10-30грошей), з прямих податків на ланове припадало 90.5%, ланове збирали самі пани-шляхтичі і часто лише з тих земель, якими користувались піддані, звільняючи від податку свої фільварки. Насправді, на кордоні польської держави діяли свої закони, а королівські часто ігнорувались. Так остерські старости не платили королю податки. А з 1619року почалась масова колонізація сходу Чернігівщини та Полтавщини. У період з 1550року до 1660року виникли майже всі села з українськими теперішніми назвами.

Щоб прибрати наш край до своїх рук, польські комісари робили описи українських земель. Це описи 1552р., 1616р., 1622р., 1636р., що донесли до нас багатий історичний матеріал. Так, на прикладі Остерської землі, люстрація 1552року дає лише частковий опис. За описом 1616року фігурують лише Літки та Літочки, які майже не платять податків та не виконують повинностей. Наступний опис 1622року подає цілий ряд сіл, слобод, які були щойно засновані, і з цієї причини теж не платили податків. При чому інспектори комісували лише села по Десні, тому що їх підкупала місцева знать, і вони не показували села, розташовані далі від ріки.

У кінці 16століття – на початку 17століття широкого розповсюдження в Речі Посполитій, тобто на Україні, набула практика здавання збору надзвичайних і міських податків в оренду. Орендарями, в основному, виступали євреї. Подібна практика значно збільшила нерівність і зловживання при зборі податків, адже орендарі намагались зібрати не лише суму, яка йшла до коронної казни, а й значні кошти для себе. Все це призвело до загострення соціально-економічного та політичного становища на Україні і стало однією з причин визвольної війни українського народу 1648-1654років.

Саме в ході визвольної війни козацька старшина на чолі з Богданом Хмельницьким намагалась відродити українську державність, створити свою податкову систему. Колишні королівські та інші звільнені великі земельні маєтки та прибутки з них йшли до козацької військової скарбниці, якою спершу завідував сам гетьман, а потім окремий генеральний підскарбій. Тобто Хмельницький намагався більше централізувати збір податків, щоб мати достатні кошти для безперервних війн, які була змушена вести козацька держава, та створення державного апарату.

1.3 Податки Козацької держави (1648-1654рр.)

Головними джерелами прибутку Війська Запорізького низового, крім природного багатства чорноземного краю, були: воєнна здобич, зовнішня торгівля, продаж вина, платня від перевозів, подимний податок, і, врешті, царське хлібне і грошове жалування.

Першим і прямим джерелом прибутку запорожців була здобич, добута ними на війні з турками, татарами й поляками. Вирушаючи в кожний похід, запорізькі козаки складали присягу перед святим Євангелієм, що жоден із них нічого не приховає із воєнної здобичі, а все добуте доставить у курінь для поділу між усім товариством.

Другим джерелом прибутків Війська Запорозького була найрізноманітніша торгівля: зовнішня і внутрішня. Усі торговці, купці й промисловці, що вивозили й привозили товари у Січ, торгували ну слободах, селах і зимівниках, вносили певну платню у військову скарбницю або на військову старшину: від куфи борошна чи продуктів – карбованець; від риби впійманої в Бузі, три перші десятки «паколі» - на полковника, писаря й осавула, які були при рибних заводах, та чотири інші десятки – на січову старшину. Якщо ж рибу продали чи втратили, не віддавши від неї частку на військові чини, то рибалка сплачував її вартість грошима. Щоб брати мито з купців, на всіх запорізьких базарах були особливі начальники, військові кантаржії: вони стежили за правильністю мір і ваг, призначали ціну на привезений товар і збирали мито з купців у військову скарбницю.

Велике мито давали шинки, що були поширені на землі запорозьких козаків. Через свою життєву свободу всі запорозькі козаки мали право варити мед, пиво й продавати спиртні напої. У документах січового архіву 1770року у всіх володіннях козаків налічувалося 370 шинків.

Крім того, з валок, що приїжджали в січ з України, Криму й Польщі, якщо вони привозили біле вино чи горілку, також брали мито на церкву і старшину: з кожної куфи – по карбованцю; крім грошей брали і так зване «поставне вино» - по одному відру, яке в козаків називалось квартою, з того, хто продав вино чи горілку, або з того, хто сам купував їх, - загальною кількістю 7 відер. Лише той, хто сплачував це мито, міг продавати свій товар, та й то за ціною, визначеною Кошем.

Важливим джерелом прибутків козаків було також «мостове», тобто платня з проїжджих купців, торговців, промисловиків і чумаків за перевіз через річки. Так само за безпеку в дорозі, за конвоювання з військовим пірначем чи булавою, а більше з прикріпленою до булави військовою печаткою.

Козаки та їх старшина за військову службу відстоювали свій привілей – звільнення від податків, їх сплачували лише селяни та міщани. Головний грошовий податок, який січові власті стягували з посполитих, називався «військовим окладом». Цей податок був основним прибутком Коша Запорозької Січі. Козацька скарбниця у дуже незначній частині поновлювалась за рахунок прямих податків. Головне значення мали прибутки з привізних і вивізних мит(так звані індикти і ефекти) та непрямі податки – оплата з млинів, гут, рудень, з тютюну, дьогтю, селітри, шинків.

Ці податки були організовані у свого роду державні монополії, так звані оренди. Власники цих підприємств не могли продавати свою продукцію вроздріб, а доставляли їх за твердими цінами орендарям, які платили державі визначений податок.

Немалу частку військових прибутків становив «димовий» податок, який запорізькі козаки збирали з так званих «сиднів», що вважались підданими козацького товариства. Цей податок був постійним і тимчасовим: постійний до 1758року обмежувався 1крб з родини, а з 1758 по 1770р. – 1крб 50коп. якщо взяти за норму все жонате населення на зимівниках – 12250осіб, то при податкові в карбованець отримаємо 12250крб, а при податку в півтора – 18375крб. тимчасові податки, що бралися з жонатих козаків, сягали від 300 до 500крб із паланки, але їх накладали лише у виняткових випадках. Коли військо організовувало похід на Туреччину, Крим чи Польщу або посилало депутацію у російську столицю з особливо важливої справи.

Військовими доходами розпоряджалась скарбова канцелярія під керівництвом генерального підскарбія. Інтендантурою в полках завідували комісари, яких не прираховували до старшини; вони отримували окремі доручення на час потреби; доставляли харчі, дбали про квартири для війська, а також займалися збором податків. Допомагали їм комісарські десятники. [2]