8. Торгові представництва

Історія виникнення торгових представництв пов'я­зана зі становленням і розвитком Радянської держа­ви. У 1918 році Рада Народних Комісарів РРФСР при­йняла декрет «Про націоналізацію зовнішньої торгів­лі», яким вперше у світі була встановлена монополія держави на зовнішню торгівлю. Саме для здійснення на практиці цієї монополії і були створені спеціальні органи зовнішніх зносин — торгові представництва. У період існування СРСР, відповідно до радянського законодавства, торгові представництва були частиною дипломатичного представництва Союзу РСР і здійсню­вали за кордоном права в галузі зовнішньоекономіч­ної діяльності Радянської держави, забезпечували за­хист її торгово-політичних і економічних інтересів і ефективність участі країни в системі світових економіч­них відносин.

Після розпаду СРСР у 1991 році, однією з основни причин якого став «супермонополізм» у політичній економічній сферах, державна монополія на зовніш торгівлю перестала існувати. Проте її елементи уг залишилися в Україні, що на конституційному } закріпила вірність принципам плюралістичної де ратії в економіці та політиці. Одним із них є збері ня торгових представництв України за кордоном.

Правовою підставою діяльності таких закордонь, органів зовнішніх відносин стало Положення про тор­гове представництво України за кордоном, затверджене Указом Президента України 17 серпня 1993 року. Проте глибокі кризові явища системного характеру, що охопили економіку України, показали низький рівень ефективності таких торгових представництв, діяльність яких характеризувалася малою економічною віддачею. З метою підвищення ефективності здійснення контро­лю за їхньою діяльністю, об'єднання і координації спіль­них зусиль, нарешті, «економізації» зовнішніх зносин держави, Указом Президента України від ЗО квітня 1994 року було затверджене Положення про торгово-

479

економічну місію в складі дипломатичного представ­ництва України за кордоном.

Відповідно до цього Указу змінювалося правове ста­новище цього органу зовнішніх зносин України, — воно почало функціонувати в складі дипломатичного пред­ставництва держави. Торгово-економічна місія підпо­рядковується главі дипломатичного представництва України за кордоном, що здійснює контроль за її робо­тою. Роботу місії в державі перебування організує Мі­ністерство зовнішніх економічних зв'язків України.

До основних завдань цього органу зовнішніх зносин належить:

• захист економічних інтересів і прав суб'єктів під­ приємницької діяльності України в державі перебу­ вання;

• сприяння розвитку торгово-економічних зв'язків України, притягненню іноземних інвестицій у пріори­ тетні сфери економіки України і виконанню договорів

"країни, укладених із державою перебування;

— інформування Міністерства зовнішніх економіч- к зв'язків України, МЗС України й інших органів

чавної виконавчої влади України про цінову, подат-, тарифну політику, що провадиться державою пе-іання стосовно товарів, що експортуються Україною; - підготування висновків стосовно доцільності ім-:у товарів і послуг, одержання кредитів із держави ^ебування, виходячи з запропонованих цією держа­вою цін, тарифів, кредитних ставок і т.д.

Очолює торгово-економічну місію її керівник, що за посадою є радником-посланником або радником дип­ломатичного представництва України.

Керівник торгово-економічної місії України і його заступник (заступники), яким присвоєні дипломатичні ранги, входять до складу дипломатичного персоналу, інші співробітники торгового представництва є членами ад­міністративно-технічного й обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва України. Виконання функцій торгово-економічної місії може бути покладе­не на одну особу. На співробітників такої місії може

бути покладене виконання їхніх службових обов'язків у двох і більше державах.

Керівника торгово-економічної місії України і його заступників призначає і звільняє з посади міністр зовніш­ньоекономічних зв'язків України за узгодженням із МЗС України; інших співробітників призначає той же міністр, але без такого узгодження.

Слід зазначити, що змінення правового статусу тор­гових представництв мало що змінило, — діяльність торгово-економічних місій при дипломатичних пред­ставництвах України залишається низькою. Теперішнє кризове становище в зовнішньоекономічній діяльності України є тому підтвердженням.

Вважається, що з погляду державних інтересів було б доцільним скасувати цей інститут радянської систе­ми, а кошти платників податків, що йдуть на заснуван­ня й утримання торгово-економічних місій, можна було б використовувати більш ефективно, тим більше, що в Україні немає державної монополії на зовнішню торгів­лю. Крім того, слід враховувати і закордонний досвід, адже більшість держав світу не має такого органу зов­нішніх зносин, як торгові представництва (торгово-еко­номічні місії).

У дипломатичних представництвах багатьох держав є посади торгових радників, торгових секретарів або аташе. Ці співробітники підтримують зв'язки з мініс­терством зовнішньої торгівлі держави перебування або іншого відомства, що виконує аналогічні функції. Тор­гові радники, торгові секретарі або аташе належать до дипломатичного персоналу представництв і на них по­ширюються привілеї та імунітети, передбачені міжна­родним правом. Україні, що намагається привести своє законодавство у відповідність із стандартами демок­ратії, варто запозичити цей досвід і стосовно зовніш­ньоторговельної діяльності дипломатичних представ­ництв.

480

481