11. Консульські привілеї та імунітети

У відповідності зі статтею 28 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року держава перебу­вання повинна надавати всі можливості для виконання консульською установою своїх функцій. Тому держава перебування на підставі норм міжнародного і внутріш­ньодержавного права надає консульській установі та її персоналу певні привілеї та імунітети для ефективно­го виконання ними своїх функцій.

Розрізняють два види консульських привілеїв та іму­нітетів:

1. привілеї та імунітети консульської установи як закордонного органу зовнішніх зносин держави;

2. привілеї та імунітети персоналу консульської установи (особисті привілеї та імунітети). Відповідно до розділу II Віденської конвенції про

консульські зносини 1963 року до привілеїв та імуні­тетів консульської установи належать такі:

— недоторканність помешкань консульських уста­нов. Власті держави перебування не можуть вступати в консульські помешкання інакше як за згодою глави консульської установи. Проте, згода глави консульської установи може передбачатися у випадку пожежі або іншого стихійного лиха, що потребує невідкладних заходів захисту. Такий режим недоторканності збері­гається навіть у випадку розірвання консульських від­носин між двома державами:

а) держава перебування повинна навіть у випад­ку збройного конфлікту шанувати й охороняти кон­сульські помешкання, а також майно консульства, його архіви;

495

б) держава, що представляється, може довірити охо­ рону консульських помешкань, а також архіви та майно, що знаходяться в них, будь-якій третій дер­ жаві, прийнятній для держави, що акредитується;

в) держава, що представляється, може довірити охо­ рону своїх інтересів та інтересів своїх громадян будь- якій третій державі, прийнятній для держави пере­ бування.

У разі закриття консульства тимчасово або назавж­ди, вищевказані положення застосовуються також у тому випадку, якщо в держави, що представляється, в держа­ві перебування немає ні дипломатичного представницт­ва, ні іншого консульства. Якщо держава, що представ­ляється, не має в державі перебування дипломатичного представництва, але має на її території інше консульст­во, цьому консульству може бути ввірена охорона архі­ву закритого консульства і, за згодою влади держави перебування, виконання консульських функцій в окру­зі закритого консульства;

• фіскальний імунітет, що припускає звільнення консульських помешкань від усіх державних, район­ них і муніципальних податків, зборів і мит, за винят­ ком тих, що являють собою плату за конкретні види обслуговування;

• недоторканність консульського архіву і докумен­ тів. Вони недоторканні в будь-який час незалежно від їхнього місцезнаходження;

• свобода пересувань — держава перебування повин­ на забезпечити всім працівникам консульської уста­ нови свободу пересувань і подорожей її територією;

• свобода зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. Суб'єктами таких зносин виступають уряд, дипломатичні представництва й інші консульські установи держави, що представляється, де б вони не зна­ ходилися. При цьому консульська установа може ви­ користовувати всі засоби, які підходять, включаючи дипломатичних і консульських кур'єрів, дипломатичні і консульські валізи (поштова торба) і закодовані або шифровані депеши.

496

Консульська валіза, подібно до дипломатичної, не під­лягає ні розпечатанню, ні затримці. Проте в тих випад­ках, коли компетентні влади держави перебування ма­ють серйозні підстави думати, що у валізі міститься щось інше, крім передбачених Віденською конвенцією 1963 року предметів, вони можуть вимагати, щоб валіза була розкрита в їх присутності уповноваженим пред­ставником держави, що представляється. У тому випад­ку, якщо власті держави, що представляється, відмов­ляться виконати цю вимогу, валіза повертається в міс­це відправлення. Місця, що утворюють консульську валізу, повинні мати необхідні зовнішні ознаки, що вка­зують на характер вантажу, і можуть містити в собі тільки офіційну кореспонденцію, документи і предме­ти, призначені виключно для офіційного користуван­ня. Валіза доставляється частіше усього консульським кур'єром, який наділяється спеціальним документом, що вказує його статус і кількість місць, що утворюють валізу. При виконанні своїх функцій цей кур'єр знахо­диться під захистом держави перебування. Він корис­тується недоторканністю і не підлягає арешту або за­тримці в будь-якій формі. Перевезення консульської валізи може бути доручене командиру судна або цивіль­ного літака, що повинні пришвартуватися в порту або приземлитися в аеропорті держави перебування. Він також наділяється офіційним документом, у якому вказується число місць, що складають консульську ва­лізу. Але при цьому він не є консульським кур'єром. Консульство може направити осіб із своїх працівників для одержання валізи безпосередньо і безперешкодно в командира судна або літака;

— свобода зносин і контактів із громадянами дер­жави, що представляється. Вона містить у собі таке:

а) такі громадяни можуть вільно спілкуватися з компетентним консульством і їм відкритий віль­ний доступ у таке консульство; консульські посадо­ві особи цього консульства можуть вільно спілкува­тися з зазначеними громадянами і мають вільний доступ до них;

б) компетентні органи держави перебування по­ винні без зайвого зволікання повідомляти консульс­ тво держави, що представляється, якщо в межах її консульського округу якийсь громадянин держави, що представляється, ув'язнюється або береться під стражу в очікуванні судового розгляду, або затриму­ ється в якому-небудь іншому порядку, якщо цей гро­ мадянин цього буде вимагати. Всі повідомлення, що адресуються своєму консульству цією особою, також передаються цими органами без зволікання;

в) консульські посадові особи мають право відві­ дувати громадянина своєї держави, який знаходить­ ся в ув'язненні, з метою співбесіди з ним, а також приймати належних заходів з метою забезпечення йому представництва.

Крім того, власті держави перебування стосовно кон­сульства зобов'язані:

а) у разі смерті громадянина держави, що пред­ ставляється, повідомити консульство, в окрузі якого відбулася смерть;

б) повідомити компетентне консульство без зволі­ кання про будь-який випадок, коли призначення опікуна або піклувальника відповідає інтересам не­ повнолітньої або недієздатної особи — громадянина держави, що представляється;

в) якщо судно, що має національність держави, що представляється, зазнало аварії або сіло на мілину в територіальному морі або внутрішніх водах держа­ ви перебування, або з літальним апаратом, зареєст­ рованим у державі, що представляється, відбувся нещасний випадок на території держави перебуван­ ня, то власті зобов'язані повідомити найближче до місця події консульство;

— користування своїм державними прапором і гер­бом у державі перебування. Консульству належить право користування державними прапором і гербом: на бу­динку, що займається консульством; на вхідних дверях цього будинку; на резиденції глави консульської уста­нови; на засобах пересування глави цієї установи, коли це пов'язано з виконанням службових обов'язків.

Слід вказати на те, що згода, яка мається на увазі, глави консульської установи на вторгнення влади дер­жави перебування в консульські помешкання при по­жежі або стихійнім лиху була розцінена СРСР як по­рушення принципу поваги державного суверенітету, що перешкодило підписанню даної Конвенції Радянським Союзом у 1963 році. Водночас практика консульських відносин держав пішла усе ж шляхом отримання до­зволу глави консульської установи властями держави перебування в усіх випадках, коли останні мають намір вступити в консульські помешкання.

На відміну від співробітників дипломатичних пред­ставництв, співробітники консульських установ корис­туються дещо меншими привілеями та імунітетами. До особистих привілеїв та імунітетів відповідно до да­ної Конвенції належать:

• особиста недоторканність консульських посадо­ вих осіб, що означає, що особа не підлягає ні арешту, ні попередньому ув'язненню інакше як на підставі поста­ нов судової влади у разі вчинення тяжких злочинів. При цьому поняття «тяжкий злочин» визначається за законодавством держави перебування. В окремих дво­ сторонніх конвенціях у якості тяжких злочинів визна­ чені діяння, за вчинення яких може бути призначене покарання понад п'ять років позбавлення волі;

• імунітет від судової й адміністративної юрис­ дикції держави перебування у відношенні дій, вчине­ них консульськими посадовими особами і службовця­ ми при виконанні ними консульських функцій. До дій, що чиняться ними як приватними особами, застосовна юрисдикція держави перебування. Працівники кон­ сульської установи можуть визиватися в якості свід­ ків при виробництві судових і адміністративних справ, але вони не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням їхніх функцій, або надава­ ти офіційну кореспонденцію і документи. Вилучення з імунітету в сферах цивільної й адміністративної юрисдикції в консульських агентів такі ж, як і в дип­ ломатичних агентів;

498

499

• фіскальний імунітет — консульські працівники, а також члени їхніх родин, за винятком обслуговуючого персоналу, звільняються від усіх видів податків, мит і зборів, крім непрямих податків, а також зборів, стягну­ тих за конкретні види обслуговування. Обслуговуючий персонал звільняється від податків на заробітну плату;

• митні привілеї, що надаються державою перебу­ вання для консульських посадових осіб і службовців, а також членів їхніх родин, практично еквівалентні ана­ логічним дипломатичним привілеям.

Слід мати на увазі, що обсяг консульських привілеїв та імунітетів, що закріплюються в двосторонніх кон­сульських конвенціях і національному законодавстві держав, залежить від характеру взаємовідносин між кон­кретними державами. Так, якщо держави підтримують дружні та різнобічні відносини, вони можуть надати консульські привілеї та імунітети одна одній в обсязі, що відповідає дипломатичним привілеям та імуніте­там Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Відповідно до ч. 2 статті 46 Конвенції 1963 р. штат­ні консульські посадові особи не повинні займатися в державі перебування якоюсь фаховою або комерційною діяльністю з метою одержання особистих прибутків. Якщо ж консульські посадові особи займаються такою діяльністю, то на них і членів їхніх родин не поширю­ються консульські привілеї та імунітети.

Всі консульські працівники, що користуються при­вілеями та імунітетами, зобов'язані шанувати закони і правила держави перебування і не втручатися у внут­рішні справи цієї держави.