7. Поняття та економічне значення сертифікації

Сертифікація продукції та системи якості

Коли підприємство веде активну зовнішньо-

економічну діяльність, найважливішим елементом

стає сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який підприємство хоче вигідно продати на світо­вому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжна­родних стандартів ІСО серії 9000 – сертифікат.

Сертифікат- це документ, що підтверджує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів.

В Україні розрізняють обов'язкову й добровільну сертифікацію. Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах держав­ної системи управління суб'єктами господарювання, охоплює пе­ревірку й випробування продукції з метою визначення її характе­ристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може прово­дитись з ініціативи самих суб'єктів господарювання на від­повідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими (на дого­вірних засадах).

Протягом останніх років почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зі створення таких сис­тем спеціальний комітет із сертифікації — СЕРТИКО, що діє у складі ІСО. Цим комітетом розроблено:

• правила та порядок здійснення сертифікації продукції;

• критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій);

• умови вступу до міжнародної системи сертифікації.

Формування системи якості на підприємствах України.

Принципи формування системи якості

Підприємства України мають обов'язково

передбачати комплексне управ­ління якістю, що

потребує колективної діяльності й спільних зу­силь. З огляду на це можна назвати головні принципи формування системи якості:

• підготовка всіх категорій кадрів найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини);

• безпосередня заінтересованість першого керівника та всього керівництва підприємства в повсякчасному позитивному розв'я­занні проблем забезпечення якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної структури системи (наприклад, суміщення посад заступника директора підприємства з питань якості та начальника відділу технічного контролю, що частенько трапляється на практиці, є вкрай недоцільним, оскільки технічний контроль — це зовсім не найголовніше в системі);

• управління якістю продукції за участю всіх без винятку пра­цівників підприємства (від директора до робітника); поточний роз­поділ відповідальності між підрозділами та їхніми керівниками; залучення робітників до повсякденної роботи у цьому напрямку через гуртки якості.

Дуже важливою і вкрай необхідною є також активна державна політика підтримки ініціативи підприємств щодо розробки, запро­вадження й сертифікації систем якості продукції.