Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Политэкономия - копия.doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
19.11.2019
Размер:
872 Кб
Скачать
☆

10.2. Торговий капітал і торговий прибуток

Торговий капітал являє собою історично першу вільну форму існування капіталу. Сутність торгового капіталу полягає в тому, що він виступає як відокремлена частина промислового капіталу і займається не просто реалізацією товарів, а перетворенням товарного капіталу в грошовий. Інакше кажучи, торговий капітал виконує функцію промислового капіталу у сфері обігу. Торговий капітал авансується особливою категорією підприємців – торгівцями й постійно перебуває у сфері обігу. Він виступає лише в двох формах – грошовій і товарній, а формулою його руху є: Г – Т – Г , тобто купівля товарів і їх наступна реалізація.

Отже, відокремлення торгового капіталу в самостійну форму на певному етапі розвитку суспільного виробництва створило умови для прискореного обороту промислового капіталу й зростання прибутковості. В сучасних умовах спостерігаються зворотні процеси. З метою пристосування виробництва до суспільного попиту, вимог ринку й забезпечення стабільних високих прибутків великі промислові компанії, з одного боку, почали створювати власну збутову мережу, прагнучи тримати під контролем реалізацію й споживання своїх товарів. З іншого боку, великі торгові компанії самі почали відкривати власні промислові підприємства. В результаті відбувається переплетіння в русі промислового і торгового капіталу на основі кооперації торгівлі і виробництва.

Місцем функціонування торгового капіталу є сфера обігу. Тобто сфера, де не створюється ні вартість, ні додаткова вартість, вони лише тут реалізуються. Проте торговий капітал за своїм складом неоднорідний. Він складається з двох частин: капіталу обігу, авансованого на купівлю товару, й капіталу, авансованого на обслуговування процесу продажу товару. Ця друга частина капіталу називається витратами обігу.

Основну й визначальну масу торгового капіталу складає капітал обігу. У сфері обігу відбувається лише заміна вартості (товарної на грошову або навпаки), а не її утворення. Вартість і додаткова вартість утворюються лише у виробництві. Отже і прибуток, як форма прояву додаткової вартості, джерелом свого виникнення не може мати сферу обігу (торгівлю).

Таким джерелом може бути лише додаткова вартість, створена в процесі виробництва. Ми вже знаємо, що основною функцією торгового капіталу є обслуговування промислового капіталу в сфері обігу шляхом реалізації товарів, створених у виробництві. Тобто, промисловий підприємець поступається цією функцією торговому підприємцю, за що останній вимагає певної участі в розподілі додаткової вартості, яку має привласнити виробничник. Промисловці виділяють частину додаткової вартості торговцям за те, що вони реалізують їхні товари. Отже, в умовах автономного існування торговельного капіталу додаткова вартість розподіляться між промисловим і торгівельним підприємцями.

Пояснимо цей механізм на прикладі. Припустимо, що є промисловий капітал (Кпр.) в розмірі 450.000 дол., з яких 350.000 дол. – постійний капітал (С) і 90.000 дол. – змінний (V). Норма додаткової вартості складає 100 %. За цих умов вартість (W) виготовленої продукції буде складати: W = 360000с + 90000v + 90000m = 540.000 дол. Отже, якби промисловий підприємець сам реалізував свою продукцію, то за всіх інших незмінних умов він міг би претендувати на прибуток у розмірі 20 %

Але промисловець функцію реалізації товарів передає торговцю, який щоб здійснити цей процес, теж робить певні затрати капіталу, припустимо в розмірі 50000 дол. (Кт). Таким чином, весь капітал, витрачений на виробництво й продажу товару, складе Кпр. + Кт = 450000 + 50000 = 500000 дол. А загальний прибуток буде теж перерозподілятись між промисловим і торговим підприємцями. Причому не довільно, а за середньою нормою. Інакше, (якщо буде менше) торговельному підприємцю буде невигідно вкладати свій капітал у сферу обігу. У нашому прикладі середня норма прибутку буде такою:

.

Звідси весь прибуток промисловості буде дорівнювати:

а торгівця

Реально цей розподіл прибутку відбувається за допомогою такого механізму: промисловець продає свій товар торговцю за оптовими цінами, які включають витрати виробництва і його середній прибуток, У нашому прикладі це буде 360000С+ 90000V + 81000Р = 531000 дол. Торговельний же підприємець реалізує куплену продукцію за цінами, що базуються на вартості даного товару. В нашому прикладі це 360000С +90000V+90000Р= 540000 дол. Продавши товар за таку ціну, торговий підприємець повертає свій капітал обігу, який був виплачений промисловому підприємцю при купівлі в нього товару (531000 дол.) і отримує свою норму прибутку, як різницю між продажною ціною і купівельною – 540000 – 531000 = 9000 дол. Отже створена в процесі виробництва додаткова вартість в сумі 90000 дол. поділяться порівну на рівновеликий капітал.

81000 дол. привласнив промисловий підприємець

9 0000

9000 дол. привласнив торговий підприємець.

Торговельні підприємці авансують капітал не тільки на купівлю товарів у промисловців (капітал обігу), але й на організацію їх реалізації. (витрати обігу). Витрати обігу поділяються на два види: чисті витрати обігу і додаткові.

Чисті витрати обігу – це видатки, які зумовлені процесом обігу, тобто зміною форм вартості. До таких витрат відносяться: оплата праці торговельних працівників, утримання торговельних приміщень, витрат на рекламу й адміністративно-управлінську діяльність, бухгалтерію і т.д. Працівники, зайняті безпосередньо продажем товарів не створюють нової вартості. Витрати на них не входять у вартість товару і покриваються за рахунок прибутку торговельного підприємства.

Додаткові витрати обігу включають витрати пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу. Це транспортування товарів, їх сортування, фасування, упакування й зберігання. Праця. затрачена на ці процеси, є продуктивною, вона створює як вартість ( в т.ч. і додаткову), так і споживну вартість. Тому ці витрати включаються у вартість, товару й покриваються в процесі його реалізації як витрати виробництва.