Лекція 16. Сутність і структура світового господарства. Форми міжнародних економічних відносин. (2 години)

План лекції:

1. Світове господарство і його структура.

2. Міжнародний поділ праці та процес інтернаціоналізації суспільного виробництва.

3. Міжнародна економічна інтеграція.

4. Основні форми міжнародних економічних відносин.

Тема 16 сутність і структура світового господарства. Форми міжнародних економічних відносин

16.1. Світове господарство і його структура

Важливою закономірністю розвитку сучасного суспільно-історичного процесу є інтернаціоналізація економічних відносин, посилення економічної єдності та взаємозалежності світу. Саме на цьому ґрунті формується структурно цілісна система світового господарства.

Світове господарство є політекономічною та історичною категорією. Як політекономічна категорія світове господарство – це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

Сутність світового господарства розкриває система економічних законів, що управляють його розвитком. Ця система складається, з одного боку, з законів, які діють у межах національних господарств, насамперед, найрозвиненіших країн світу, але мають інтернаціональні форми свого вияву, а з другого – з нових економічних законів, які виникають у процесі інтернаціоналізації технологічного способу виробництва та відносин економічної власності й господарського механізму. До законів національних господарств, які у модифікованих формах діють у межах світового господарства, належать закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон грошового обігу, закон концентрації капіталу та ін. До нових законів цієї сфери належать закон інтернаціоналізації виробництва, закон інтернаціоналізації обігу, закон інтернаціоналізації продуктивних сил, закон транснаціоналізації, закон інтернаціоналізації технологічного способу виробництва та ін.

Остаточно, як цілісна система, світове господарство склалося близько ста років тому на рубежі 19-20 ст. Світове господарство поділяється на три групи країн: розвинуті країни; країни, що розвиваються; країни з перехідною економікою.

Розвиненим країнам світу властивий високий рівень розвитку технологічного способу виробництва, який значною мірою базується на автоматизованій праці у промисловості, поступово наближається до цього рівня сфера будівництва, сільського господарства, сфера послуг. До цих країн відносяться Канада , 15 країн ЄС, США, Японія.

Другу найважливішу групу країн світового господарства складають країни, що розвиваються. Незважаючи на те, з 60-х років багато з них значно підвищили свій економічний потенціал, на сферу промисловості в середині 90-х років у них припадало близько 25 %, на сільське господарство – 34 %, на сферу послуг – 41 %.

Серед країн, що розвиваються виділяють декілька груп. Першу з них складають країни ОПЕК, експортерів нафти, які отримують значні доходи – нафтодолари. До групи “нових індустріальних держав” належать країни які за багатьма економічними показниками переважають інші країни, що розвиваються. До першої групи країн відносяться Аргентина, Бразилія, Мексика, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея.

Решта країн, що розвиваються можна поділити на дві групи. До першої входять 73 країни з середнім рівнем доходу на одну людину понад 760 дол. на рік. Характерною рисою їхньої економіки є спеціалізація на виробництві окремих видів сільськогосподарської чи мінеральної сировини.

Другу групу слаборозвинених країн утворюють близько 54 країн із низьким рівнем доходу (менше 765 дол. на рік). Їхня економіка перебуває у стадії стагнації і деградації. Головне місце у цій групі країн посідають держави Центральної та Південної Африки.

Третю групу країн складають колишні країни РЕВ і країни СРСР, які найбільшою мірою підходять до держав з перехідною економікою. Внаслідок глибокої кризи у більшості з цих країн через хибну економічну політику та розрив традиційних зв'язків обсяг ВВП знизився більше, ніж у двічі, і вони були відкинуті до країн , що розвиваються, із середнім рівнем розвитку.