3.6. Шляхи удосконалення управління підприємством
Вдосконалення управління підприємством повинно здійснюватися за певними напрямками:
вдосконалення структури управління виробництвом;
покращення управління виробничими ресурсами;
вдосконалення управління науково-технічним прогресом і якістю продукції;
поліпшення системи планування як основної ланки управління підприємством.
При створенні раціональної структури управління підприємством необхідно вірно встановити чисельність зайнятих у сфері управління підприємством. Чисельність працівників функціональних підрозділів підприємства визначається на основі відповідних нормативів. У залежності від виконуваних функцій такими підрозділами можуть бути відповідні відділи, бюро, групи. Нормативи встановлюються науково-дослідними інститутами праці і соціальної політики та відображаються в основних методичних рекомендаціях. На підприємствах найчастіше чисельність управлінського персоналу встановлюється у відсотках до чисельності робітників і фіксується у штатному розкладі підприємства.
Економічність апарату управління визначають за формулою відповідного коефіцієнта (Кеу):
,
де Кс – коефіцієнт відповідності існуючої структури на підприємстві типовій структурі:
Кау – коефіцієнт відповідності фактичної чисельності працівників апарату управління їх нормативній чисельності.
Допоміжними показниками оцінки економічності апарату управління є:
питома вага чисельності управлінського персоналу в загальній чисельності працюючих;
кількість робітників, що припадають на одного працівника сфери управління;
питома вага фонду заробітної плати управлінського персоналу в загальному фонді заробітної плати всіх працюючих.
Застосування наведених показників є доречним при порівнянні економічності управління в однотипних підрозділах підприємства.
Питання для самоконтролю
Обґрунтуйте об’єктивну необхідність управління підприємствами та іншими об’єктами господарювання (діяльністю) в ринкових умовах.
Визначте функції управління підприємством (організацією) та охарактеризуйте їх стосовно фармацевтичної галузі.
Проаналізуйте еволюцію концепцій управління та надайте їх характеристику.
Визначте принципи управління виробництвом.
Охарактеризуйте методи управління підприємствами (організаціями).
Проаналізуйте переваги і недоліки різних організаційних структур управління фармацевтичним підприємством.
Визначте шляхи удосконалення управління підприємством.
Охарактеризуйте структуру органів управління фармацією та визначте її особливості.
Розкрийте організаційно-економічну необхідність та сутнісну характеристику діяльності вищих органів державного управління підприємствами та організаціями.
Охарактеризуйте діючу в Україні систему загальногосподарського управління суб’єктами господарювання та напрямки її удосконалення.
Глава 4. Організація виробництва
4.1. Сутність, завдання, методи та принципи організації виробництва
Організація виробництва – єдність структури та змісту системи, її форми як юридичної особи, з одного боку, і процесу функціонування системи відповідно до її місії по переробці входу системи в її вихід з метою випуску конкурентноздатного товару – з іншої.
Об'єктами організації виробництва є підприємства, фірми, компанії, об'єднання й інші організації машинобудування, приладобудування, електротехніки, металургійної, паливної, харчової, меблевої й інших галузей промисловості, а також транспорту, будівництва, сільського господарства та інших галузей національної економіки ,що випускають різні види продукції і надають послуги.
Предметом організації виробництва є вивчення: основ теорії організації, системного підходу до керування, методів економічного обґрунтування рішень у сфері організації виробництва, основ стратегічного маркетингу як інструмента досягнення конкурентноздатності виробництва, основ планування й інноваційної діяльності, проектування структур, організації праці, основного й обслуговуючого виробництва, організації контролю якості та сертифікації продукції, тактичного маркетингу і логістики.
Основні методи, застосовувані в організації виробництва: системний підхід, інші наукові підходи (функціональний, відтворювальний, маркетинговий, динамічний і ін.), аналіз і синтез, класифікація і кодування, сегментація ринку, стратегічне і тактичне планування, дедукція й індукція, узагальнення тощо.
Виробництво являє собою природну умову людського життя і матеріальну основу інших видів діяльності.
Організація виробництва передбачає рішення таких специфічних задач:
поглиблення спеціалізації;
удосконалювання форм організації виробництва;
швидка (гнучка) переорієнтація виробництва на інші види продукції;
забезпечення безперервності, пропорційності і ритмічності виробничого процесу;
удосконалення організації праці та виробництва в часі та просторі;
створення логістичної системи управління ресурсами;
виключення внутризмінних простоїв обладнання (простої виникають через недосконалість оперативно-виробничого та матеріально-технічного забезпечення в результаті відсутності належного обґрунтування, розрахунків, оптимальних обсягів виробництва, партії деталей, складських запасів сировини і матеріалів, незавершеного виробництва, запасів готової продукції);
скорочення тривалості виробничого циклу;
безперебійне постачання сировини, матеріалів при зменшенні запасів сировини та матеріалів;
удосконалення асортименту продукції;
визначення оптимальної спеціалізації підрозділів і робочих місць;
визначення оптимальної потужності, необхідності реконструкції і технічного переозброєння виробництва.
Уперше загальні закони організації були сформульовані основоположником організаційної науки А.А. Богдановим. Закони організації можна розподілити на закони, що переважно виявляються в статиці (у структурах організації як форми) і в динаміці (у процесах як функції керування).
Закони організації, що виявляються переважно в статиці (структурах):
закон композиції відбиває необхідність узгодження цілей організації: вони повинні бути спрямовані на підтримку головної мети більш загального характеру;
закон пропорційності закон висвітлює необхідність співвідношення між частинами цілого, а також їх домірність, відповідність або залежність;
закон найменших. Структурна стійкість системи визначається її найменшою частковою стійкістю. Наприклад, міцність ланцюга визначається, за інших рівних умов, найменш міцною ланкою;
закон онтогенезу визначає, що кожна організація проходить у своєму розвитку наступні фази життєвого циклу: становлення, розквіт, угасання. Онтогенез характеризує сукупність перетворень від зародження до кінця життя.
Закони організації, що виявляються переважно в динаміці (процесах):
закон синергії – сума властивостей організованого цілого не дорівнює арифметичній сумі властивостей кожного з його елементів окремо;
закон інформованості – упорядкованості стверджує, що в організаційному цілому не може бути більше порядку, ніж у упорядкованій інформації;
закон єдності аналізу і синтезу. Процеси аналізу (тобто поділу, диференціації і т.п.) доповнюються синтезом (тобто протилежними процесами з'єднання, інтеграції і т.п.). Спочатку здійснюється аналіз, потім – синтез;
закон самозбереження – будь-яка реальна фізична (організована) система прагне зберегти себе як цілісне утворення і, отже, ощадливіше витрачати власний ресурс.
До головних принципів організації виробничих систем слід віднести:
цілеспрямованість, що полягає у відповідності функцій менеджменту запланованим цілям виробництва;
економічність – раціональність, простота й ефективність організації і структури управління;
адекватність – відповідність економічних методів управління суті відбиваних ними процесів, а також відповідність прийнятих рішень, змін функцій персоналу кожного рівня ієрархії;
комплексність – облік взаємодії між ієрархічними ланками по вертикалі та горизонталі, спрямованої на забезпечення функціонування виробництва, а також облік можливих наслідків успіху чи невдачі;
сконцентрованість – передбачається в двох аспектах: по-перше, спрямування зусиль усіх працівників на вирішення основних завдань і, по друге, концентрація однорідних функцій в одному підрозділі, що усуває дублювання;
науковість – ґрунтується на досягненнях науки в галузі управління виробництвом, враховує зміни законів суспільного розвитку, а також полягає у виборі оптимального критерію при прийнятті та реалізації рішень;
можливість створення мотиваційних, організаційних і матеріальних умов для реалізації господарських рішень;
доступність і планомірність контролю над ходом виробництва;
адаптивність – гнучкість і динамічність, пристосованість системи управління до змін зовнішнього і внутрішнього середовища.