3.1.7. Умови та порядок надання щорічної додаткової відпустки за роботу у важких і шкідливих умовах праці.

Пільги для працівників, що працюють у шкідливих і важких умовах встанов­люються у сфері відпочинку шляхом надання щорічної додаткової відпустки тривалістю до 35 календарних днів, якщо вони зайняті на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Спис­ком виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 р. за № 1290. Конкретна тривалість відпустки визначається за ре­зультатами атестації робочих місць за умовами праці в колективному, трудовому договорах.

3.1.8. Особливості оплати праці працівників за роботу у важких і шкідливих умовах праці.

Враховуючи наявність шкідливих і особливо шкідливих умов праці, підприємства встановлюють надбавки до основної заробітної плати з врахуванням гарантій, встановлених у законодавстві, генеральній, галузевих і регіональних угодах. За роботу у шкідливих умовах праці встановлюється доплата до 12% тарифної ставки (окладу), а за роботу в особливо шкідливих умовах праці до 24 %.

Роботодавець за власні кошти може встановити інші додаткові пільги і ком­пенсації за роботу у шкідливих і важких умовах праці, передбачивши умови надання таких у колективному або трудовому договорах чи в локальних норма­тивно-правових актах.

4. Гарантії прав жінок з охорони праці.

Державна політика у сфері правового регулювання охорони праці жінок спря­мована на створення належних умов для повноцінного відтворення трудового потенціалу, здіснення повної продуктивної зайнятості жінок, поліпшення умов праці жінок, зниження ризику втрати здоров'я і життя. В Україні розроблена система комплексного розв'язання охорони праці жінок на основі національних програм, державних напрямів з соціально-економічних питань. Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1992 р. за№ 431, та Програма вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996-1998 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 р. за № 381, визначили шляхи реалізації державної політики у сфері охорони праці жінок та поліпшення умов їх праці. Більшість із них не втратили своєї актуальності і визнані як першочергові заходи в Основних напрямах роз­витку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року, схвалених Указом Президента України від 03.08.1999 р. за № 958/99, Основних напрямах соціаль­ної політики на період до 2004 року, схвалених Указом Президента України від 24.05.2000 р. за № 717/2000.

Одним з основних заходів поліпшення умов праці жінок є їх вивільнення з виробництв із важкими і шкідливими умовами праці. До повної реалізації цього положення пропонується розширити пільги і компенсації жінкам, що працюють у таких умовах, та усунути вплив негативних виробничих факторів на їх здоров'я.

Система превентивних заходів передбачає технічну модернізацію робочих місць, скорочення тривалості дії негативних виробничих факторів. З цією ме­тою існує необхідність визначення науково-технічних розробок і технологій, спрямованих на вивільнення жінок з шкідливих і важких умов праці; поетапно­го обмеження використання праці жінок у нічний час, виведення з нічних змін жінок, передусім тих, які мають дітей; встановлення скороченого робочого дня та неповного робочого часу незалежно від наявності дітей і їх віку.

Вивільнюючи жінок з виробництв із важкими і шкідливими умовами праці, потребують вирішення питання щодо їх працевлаштування, їх адаптації у нових умовах. Реалізація державної політики у цьому напрямі передбачає навчання жінок новим професія, які не пов'язані з шкідливими і важкими умовами праці, організацію спеціальних робочих місць для раціонального працевлаштування вагітних жінок згідно медичних рекомендацій.

Покращання умов праці жінок можливе лише за безпосередньої зацікавле­ності роботодавців, що забезпечується шляхом застосування системи економіч­ного стимулювання та надання їм пільг, у тому числі щодо сплати податків й обов'язкових платежів.

Диференціація правового регулювання охорони праці жінок обумовлюється фізіологічними особливостями жіночого організму, у тому числі у зв'язку з ма­теринством. Норми, що регулюють охорону праці жінок, можна поділити на дві групи:

1) ті, що регулюють охорону праці всіх працюючих жінок;

2) ті, що регулюють охорону праці жінок у зв'язку їх материнством.