3.1.1. Забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

Законо­давство України про охорону праці передбачає комплекс гарантій, спрямованих на реалізацію конституційного права на безпечні і нешкідливі умови праці. Серед гарантійних норм є видача працівникам спеціального одягу, спеціаль­ного взуття і інших засобів індивідуального захисту (далі — 313). Ця гарантія забезпечує захист здоров'я працівників, які виконують роботу у несприятливих умовах виробничого середовища, що негативно впливають на працездатність працівників.

До 313 відносять засоби захисту голови, обличчя, очей, ніг, рук, органів ди­хання та слуху, ізолюючі костюми та спеціальний одяг, запобіжні пристрої та захисні дерматологічні засоби.

313 надаються працівникам, що працюють із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах. Обов'язок із забезпечення ними пра­цівників покладено на власника або уповноважений ним орган. Працівник не несе жодних матеріальних витрат на придбання 313. Забезпечуючи працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, слід враховувати вимоги законодавства.

По-перше, засоби індивідуального захисту повинні відповідати встановленим нормативам і стандартам, що реально дозволяє запобігти виникненню виробни­чого травматизму і професійного захворювання. Тому забороняється допускати до роботи працівників не лише без встановлених засобів індивідуального захис­ту, але й у несправних, не відремонтованих чи забруднених засобах;

313 повинні відповідати встановленим нормам і стандартам (ГОСТам, ОСТам, ГСТУ, ДСТУ та іншим технічним умовам), що забезпечує їх якість. Відповідно на виробників, постачальників і власників покладається обов'язок дотримання системи норм щодо виробництва і забезпечення працівників якіс­ними 313. Тому їх придбання здійснюється на підприємствах-виробниках або у виробничо-торговельних фірмах, що реалізують продукцію відповідно до законодавства, або при умові, що засоби мають сертифікат якості. Порядок про­ведення сертифікації передбачено Правилами сертифікації засобів індивідуаль­ного захисту працюючих, затверджених наказом Держстандарту України від 14 червня 1999 року за № 222.

Генеральним виробником засобів захисту працюючих є виробничо-торго­вельна фірма "Спецодяг", яка реалізує 313, веде реєстр сертифікованої продук­ції, поширює необхідну інформацію з цих питань, бере участь в організаційно-методичній роботі по створенню нових видів 313.

По-друге, засоби індивідуального захисту повинні надаватися у строки, вста­новлені нормативами. Мова йде як про первинне забезпечення працівника цими засобами, так і періодичне, в тому числі і у випадках їх дострокового зношення не з вини працівника. Недотримання цих вимог є порушенням законодавства по створенню нешкідливих і безпечних умов праці. Відповідно працівник, який був вимушений придбати засоби індивідуального захисту за власні кошти через порушення строків їх видачі, має право на компенсацію понесених витрат.

Гарантійні норми забезпечення працівників засобами індивідуального за­хисту передбачені ст. 136 КЗпП України і ст. 10 Закону України "Про охорону праці". З метою уніфікації правового регулювання забезпечення працівників 313 наказом Державного комітету України від 29 жовтня 1996 року за № 178 затвер­джено Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

313 видаються працівникам тих професій і посад, що передбачені у від­повідних виробництвах, цехах, дільницях та видах робіт Типових галузевих норм безплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, або відповідних галузевих норм, що введені на підставі типових. В Україні затверджено ряд Типових положень, що регулюють порядок видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту в залежності від галузевої підпорядкованості підприємства, установи, організації. Наприклад, такі норми прийняті для: працівників м ясної і молочної промисловості працівників елеваторної, борош­номельно-круп'яної і комбікормової промисловості, працівників сільського та водного господарства, працівників харчової промисловості, працівників зв'язку, робітників підприємств нафтової, газової, нафтопереробної і нафто-гірничої промисловості.

Зазначені нормативні акти встановлюють обов'язковий мінімум забезпечення працівників засобами індивідуального захисту. З врахуванням специфіки вироб­ництва, вимог технологічних процесів і нормативних актів з охорони праці, за узгодженням з представниками профспілкових органів і рішенням працівників підприємства засоби індивідуального захисту можуть видаватися понад перед­бачені норми. Питання забезпечення цими засобами працівників конкретного підприємства, установи, організації регулюються локальними нормативно-пра­вовими актами і колективними договорами. На основі типових галузевих нор­мативних актів на підприємстві приймається перелік робіт і професій, що дають право на безплатне одержання спеціального одягу, спеціального взуття і інших засобів індивідуального захисту.

313 вважаються власністю підприємства і підлягають інвентаризації. Праців­ники зобов'язані використовувати за призначенням і бережливо ставитися до виданих у користування засобів індивідуального захисту. З цією метою власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити відповідні умови їх збе­рігання.

313 підлягають обов'язковому поверненню у разі звільнення працівника, його переведенні на тому ж підприємстві на іншу роботу, для якої видані засоби не передбачені нормами, а також по закінченні строків їх носіння замість одержу­ваних нових 313. Спеціальний одяг і спеціальні взуття, повернені працівником до закінчення строків носіння, але ще придатні для використання, повинні бути відремонтовані і використані за призначенням, а непридатні до використан­ня — списані.

На власника покладається обов'язок організувати належний догляд за 313, своєчасність здійснення хімчистки, прання, обезпилювання, дегазації, дезак­тивації, знешкодження і ремонту. Всі зазначені заходи здійснюються за кошти власника і в строки, визначені за узгодженням з представником трудового ко­лективу.

Враховуючи те, що 313 повинні відповідати характеру і умовам їхнього за­стосування і забезпечувати реальну безпеку праці, заборонено видавати замість спеціального одягу і спеціального взуття матеріали для їх виготовлення або гро­шові суми для їх придбання. Отже, грошова компенсація за 313 не допускається. Діюче законодавство передбачає окремі випадки, коли власником або уповно­важеним ним органом виплачуються гроші. А саме:

а) у разі неналежного виконання власником обов'язку щодо своєчасного забез­печення 313 і придбання їх працівником за власні кошти. Слід зауважити, що така компенсація надається лише тому працівникові, який мав право на забез­печення 313 і представив документ, яких засвідчує їх купівлю та вартість. У разі відсутності необхідних документів компенсація витрат здійснюється за роздрібними цінами підприємства-виробника. Вартість 313 уточнюється бух­галтерією підприємства. Якщо ж витрати перевищують роздрібні ціни, ком­пенсація різниці може бути виплачена, якщо це обумовлено в колективному договорі (ст. 164 КЗпП України, ст. 10 Закону України "Про охорону праці", п. 3.4 Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту);

б) у разі неналежного виконання власником обов'язку щодо своєчасного органі­зації хімчистки або прання одягу. Працівнику оплачуються фактичні витрати на прання і хімчистку при поданні документа, що підтверджує вартість вка­заних послуг (п. 5.1 Положення про порядок забезпечення працівників спе­ціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту).