2.2. Грошові зобов'язання

Грошові зобов'язання — це об'єкт, підстава правового регулю­вання відносин неспроможності (банкрутства). Від змісту об'єкта багато в чому залежить головна мета процедури банкрутства — відновлення платоспроможності боржника.

У відносинах неспроможності свій об'єкт правового регулю­вання: грошове зобов'язання, зобов'язання по виплаті заробітної плати, зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Такий об'єкт характеризується комплексом правових норм інших галузей права: цивільного, трудового і фінансового. Попри свій комплексний характер, об'єкт відносин неспромож­ності являє собою єдине ціле. У Законі про банкрутство 1999 р. та­кий об'єкт має назву «грошова вимога» або «вимога кредиторів», і; було б правильно, якби законодавець ввів відповідне поняття, назвавши його, наприклад, «грошова вимога». Грошова вимога і грошове зобов'язання — це ідентичні поняття.

Яка роль грошової вимоги у процедурі банкрутства? Насамперед із грошовою вимогою закон пов'язує ініціювання справи про банкрутство, виявлення кредиторів після оголошення в газеті у процедурах розпорядження і ліквідації, а також за спрощеної про­цедури банкрутства. Грошове зобов'язання використовується в законі в широкому та вузькому значеннях. У вузькому ро­зумінні — це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору і за іншими підставами, передбаченими цивільним законодавством. Тут до уваги береться заборгованість, яка виникла за передані товари, виконані роботи і надані послуги, суми кредиту із урахуван­ням відсотків.

За Законом 1999 р. деякі види зобов'язань не включаються до складу грошових зобов'язань. Але це не означає, що заборго­ваність по них узагалі не погашалась. І навпаки, кредитори по такій заборгованості перебувають у привілейованому становищі й упродовж проходження процедури банкрутства можуть її погаша­ти без будь-яких обмежень. До таких закон відносить зобов'язан­ня, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю або здоров'ю громадян, зобов'язання по виплаті авторської винагороди, зо­бов'язання перед засновниками (учасниками) боржника — юри­дичної особи, які виникли з такої участі.

Що ж стосується податкового зобов'язання, то воно визна­чається ч. 1, 2 Закону України від 21 грудня 2000 р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і дер­жавними цільовими фондами» як зобов'язання платників податків сплатити до бюджету або державного цільового фонду відповідну суму грошових коштів у встановлені законодавством порядок і строки. Предметом процедури банкрутства податкове зобов'язання вже виступає у вигляді податкового боргу (недоїмки), тобто неоплачене у встановлений строк податкове зобов'язання, погоджене з платником податків або встановлене судом (господарським су­дом). Зобов'язання по виплаті заробітної плати включає безпосе­редньо саму заробітну плату, а також компенсацію за її затримку.

Грошове зобов'язання (грошова вимога) в широкому розу­мінні — це саме грошове зобов'язання, а також зобов'язання по виплаті заробітної плати і сплаті податків та зборів. І нарешті, най­головніше: до складу грошових зобов'язань (у широкому розу­мінні) не включається неустойка (штраф, пеня).

У Законі «Про банкрутство» 1992 р. включення неустойки до складу майнових вимог призводило до штучного банкрутства підприємств та збільшення інфляції в економіці. Не секрет, що штрафні санкції — це не забезпечені товарною масою грошові ви­моги. Нерідко за рахунок штрафних санкцій відбувався перероз­поділ власності підприємств.

Так, при розгляді майнових вимог одного приватного підприємця До боржника — машинобудівного заводу — господарський суд встано­вив, що основний борг за продукцію становив 50 тис. грн., а штрафні санкції — 510 тис. грн. Боржник вимоги кредитора визнав. Коли суд порівняв розмір статутного фонду підприємств, то він становив ті самі 560 тис. грн. Більше того, приватний підприємець володів кон­трольним пакетом акцій боржника. На жаль, суд нічого не зміг зроби­ти, оскільки штрафні санкції у процедурі банкрутства на відміну від позовного провадження зменшувати не можна (Архів господарського суду Донецької області. Справа № 13/1-246 за 1997 р.).

Усі ці обставини врахував законодавець у Законі «Про банкрут­ство» 1999 р. Тепер неустойка не включається, а враховується в реєстрі вимог кредиторів і підлягає оплаті тільки після завершен­ня справи про банкрутство.

За Законом від 1999 р. при ініціюванні справи про банкрутство кредитор мав встановити розмір грошових вимог без урахування зазначених у законі зобов'язань. Для ініціювання справи про бан­крутство необхідна наявність безспірних грошових вимог, що підтверджені рішеннями юрисдикційного органу або визнані пре­тензіями, а потім мали спробу отримати таку заборгованість через банк або державну виконавчу службу

Після публікації в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство і відкриття ліквідаційної процедури до господарського суду звертаються кредитори із гро­шовими вимогами, визначеними за зазначеними вище умовами. Особливості стосуються тільки строку виникнення зобов'язань за грошовими вимогами. Так, після опублікування в процедурі роз­порядження майном оголошення про порушення справи про бан­крутство до суду звертаються кредитори, заборгованість у яких ви­никла до порушення справи про банкрутство, незалежно від забез­печення вимог. До такої заборгованості Закон прирівнює вимоги за зобов'язаннями, строк виконання яких не настав (ч. 15 ст. 11 За­кону). Публікація в газеті означає, що підлягають виконанню всі грошові зобов'язання боржника, у тому числі ті, за якими строк виконання ще не настав. Але таке виконання має умовний харак­тер, тому що стосується обов'язку кредиторів звернутися до буду із метою включення їх грошових вимог до реєстру. На такі вимоги поширюється дія мораторію, і вони погашаються в порядку, вста­новленому ч. 6 ст. 12 Закону.

Грошові вимоги кредиторів, які звернулися до господарського суду після публікації в газеті, повинні підтверджуватися відповідними документами. Завдання господарського суду у процедурі банкрутства на відміну від позовного провадження полягає не у вирішенні спору по суті, а в констатації (підтвердженні) наявності у кредитора майнового права (грошового зобов'язання). Це озна­чає що кредитори самі доказують свої грошові вимоги виключно відповідними документами (рішення суду, відповіді на претензії, договори, накладні, акти звірки та ін.). Іншими словами, грошові зобов'язання мають бути встановлені документами як по розміру, так і по суті. Спірність документів, які містять майнові права кре­диторів, вирішується поза рамками процедури банкрутства, тобто в позовному провадженні. Боржник у процедурі банкрутства має право тільки оспорити розмір грошових вимог через їх часткове або повне задоволення.

Якщо публікація стосується визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, то до суду звертаються креди­тори, грошові вимоги яких до боржника виникли із обов'язків у процедурі розпорядження майном і (або) санації. Тут також після публікації всі зобов'язання боржника, що виникли в процедурах банкрутства, вважаються такими, що підлягають виконанню (ст 23 Закону). У випадку не звернення кредиторів у встановлений строк до господарського суду вони втрачають право на оплату бор­гу в рамках процедури банкрутства.

Зовсім інакші справи при ліквідації боржника за спрощеною процедурою банкрутства (ст. 51, 52 Закону). За такою процедурою відбувається повна ліквідація боржника як юридичної особи, і тут пред'являються всі грошові вимоги без будь-яких обмежень. Що ж стосується штрафних санкцій, то вони також оплачуються, але вже у шосту чергу. Це пояснюється тим, що ліквідаційна процедура по таких суб'єктах закінчується винесенням господарським судом ух­вали про ліквідацію боржника, а інших можливостей погашення заборгованості у рамках справи про банкрутство у кредиторів, зви­чайно, не буде.

Тому на практиці часто виникають труднощі зарахування до грошових зобов'язань передоплати і бартерних угод. На нашу дум­ку, рішення мало бути таким: якщо передоплата була зроблена кредитором до порушення справи про банкрутство, то такий кре­дитор повинен звернутися до суду про визнання своїх грошових вимог і включення їх до реєстру після публікації в газеті, незважа­ючи на те, що строк виконання зобов'язань по передачі товарів, виконанню послуг або робіт ще не настав. Дещо складніші справи із бартерними угодами. Кредитор передав свій товар у обмін на то­вар боржника, який посередник ще не передав до моменту пору­шення справи. За цієї ситуації бартерна угода має бути конверто­вана (трансформована) у грошове зобов'язання.

Аналіз ст. 1 Закону дає підстави вважати, що вимоги за речови­ми правовідносинами не належать до об'єкта правового регулю­вання відносин неспроможності (банкрутства).

Так, при банкрутстві орендного підприємства регіональне відді­лення Фонду державного майна України звернулося до господарсько­го суду про визнання їх кредитором на вартість переданого цілісного майнового комплексу у зв'язку з закінченням строку оренди. Госпо­дарський суд відхилив вимоги заявника [Архів господарського суду Донецької області. Справа № 4/21 від 1998 р.|.

На нашу думку, суд вчинив правильно. Якщо майно речових власників знаходиться в боржника безпідставно, то вимога таких осіб про повернення речей має вирішуватися в позовному провад­женні. І правомірно вчинив Вищий господарський суд, коли сво­го часу вирішив (шляхом вилучення з заборони) розглядати позо­ви про витребування майна за наявності порушеної справи про банкрутство.

З іншого боку, індивідуально визначене майно кредиторів, що знаходиться у власності боржника, заснованій не на праві влас­ності або повного господарського відання, не може включатися до складу ліквідаційної маси (ч. З ст. 26 Закону). Це означає, що кре­дитори, які передали боржнику індивідуально визначені речі у тимчасове володіння (оренда, зберігання, перевезення, комісія), володіють речово-правовою вимогою, що не повинна включатися до складу грошових зобов'язань [Постанова Вищого господарсь­кого суду України від 10 березня 2004 р.«у справі № 2375/9—10]. У випадку загибелі, втрати, відчуження (за договором, комісією) речі в боржника припиняються речово-правові відносини і вини­кають грошові зобов'язання. І тоді колишній власник речі стає учасником справи про банкрутство, тобто кредитором.