52.Соціологія релігії.

Соціологія релігії — галузь релігієзнавства і соціології, що досліджує взаємодію релігії та суспільства, вплив релігії на соціальну поведінку індивідів, груп, спільнот. Функціонуючи на межі теології та соціології, вона розглядає релігію передусім як соціальний феномен (але зазвичай окремо від Бога, не звертаючи на нього увагу, бо Він поза суспільством). Соціологія релігії – наука, що вивчає релігійні явища в лоні суспільства, і суспільні явища в лоні релігії. Центральна тема – взаємодія релігії і суспільства.

Об’єкт: релігійний феномен та взаємовідносини між релігійним досвідом і соціальною структурою. Не віра чи благодать, але їх прояви (технічно - об’єктивізація) у певному суспільстві. Нейтральна дисципліна, не приймає позиції ані „за”, ані „проти. ”

Метод: загальний метод: проблема-гіпотеза-перевірка

Методи соціології: опитування і статистичний аналіз (складність – інтерпретація, розбіжність сенсу, що вкладається в слова), спостереження (стандартизоване чи включене, особливо для вивчення нових рухів); кросс-культурний порівняльний аналіз; контент-аналіз (аналіз текстів проповідей чи релігійної літератури), аналіз письмових джерел, історичних документів (найпоширеніший)

Головне для неї — соціальний вимір релігії, її вплив на соціальну поведінку. У сфері інтересів цієї галузі не релігія сама по собі, а те, як відбувається процес формування, функціонування релігійних об'єднань, інших інститутів, стосунки всередині них і між ними. Вона виходить з того, що належність індивідів до певної релігійної спільноти не завжди впливає на їх поведінку, а релігійні інститути нерідко визначають дії людей незалежно від їх вірувань, а то й навіть усупереч їм. Поза межами її дослідження перебуває все, на чому зосереджена релігійна поведінка віруючих — Бог, трансцендентне, надприродне. Не переймається вона й сутнісними особливостями релігії. Нині її погляд спрямований на соціальні аспекти розвитку нетрадиційних релігій та неорелігій, екуменістичні тенденції, процеси секуляризації, динаміку релігійності населення та ін.

Отже, соціологія релігії – вивчає форми впливу релігії на суспільство, і суспільства – на релігію; емпірична наука, заснована на спостереженні та інтерпретації релігійних фактів; не нормативна, а індикативна, імовірнісна автономна дисципліна (як в об’єкті, так і в методі), але в діалозі з іншими дисциплінами (богослов’я, етика). В методі відштовхується не від змісту одкровення чи віри, але від „польового” спостереження. Об’єкт аналізує, даючи соціологічну інтерпретацію, а не етичну чи моральну оцінку. Є корисною особливо для пасторальної теології, бо дозволяє пояснити релігійну поведінку і відносини між спільнотою вірних та суспільством. Знаходиться в діалозі з пасторальною теологією (котра надає контекст і матеріал для соціологічного дослідження, а соціологія дає наукову оцінку проблематикам і можливі її рішення) та соціальним вченням Церкви (Павло VI у Octogesima Adveniens накреслює 3 головних завдання для суспільного вчення Церкви: 1) аналіз соціальної дійсності, 2) оцінка у світлі принципів віри, 3) практичні пропозиції для вирішення проблем. В першому пункті соціологія релігії і СВЦ збігаються).

Підходи до соціології релігії:конфесійний,атеїстичний,феноменологічний