1897Г., а її основа — Польська ліга виникла ще в 1887 році.) Випереджаючому

створенню подібних партій сприяли початок кризи імперії, зростання

національної самосвідомості (особливо помітний на фоні незавершеності

формування класів і класової самоідентифікації), а також наявність у складі

Росії народів з відносно високою культурою і могутньою закордонною діаспорою.

На рубежі століть утворилися власне російські соціалістичні партії: РСДРП

(1898—1903 рр.) і партія соціалістів-революціонерів (1901—1902 рр.).

Створенню РСДРП частково сприяв приклад Соціал-демократичної партії

Німеччини, а також утворення національних партій, перш за все Бунда, який

зіграв значну роль в скликанні I з'їзду РСДРП і в цілому в створенні партії).

Виникнення нелегальних політичних течій і організацій у ряді випадків

починалося з відпадання їх майбутніх членів, груп інтелігентів від соціал-

демократії. «Легальні марксисти», що остаточно відкололися від РСДРП, зіграли

важливу роль в створенні в 1902г. ліберальної групи «Звільнення», на чолі

якої встав Струве. У якійсь мірі, на думку Д. Н. Тарновського, подібні

процеси були характерні і для есерів, до 1902 р., а в деяких випадках і до

кінця 1905 р. мали загальні з соціал-демократами організації в Поволжі, на

Уралі і Ташкенті.

У 1899 р. виник кружок «Бесіда», а в 1903 р. — набагато впливовіші ліберальні

організації: Союз звільнення і Союз земців-конституціоналістів. Організаційне

оформлення лібералів, по їх власному визнанню, підштовхувало зростання

революційного руху, побоювання того, що «в найважливіший і критичніший

момент» їх можуть потіснити інші елементи, більш “крайні і рішучі”. У свою

чергу, у відповідь на активізацію лібералів в 1900 р. виникла

традіционалістсько-монархична організація (спочатку культурно-просвітницького

толку) Російські збори. Зростання революційного руху привело до створення в

1901 Р. Перших зубатовськіх робітничих організацій — «Общества взаимного

вспомоществования рабочих в механическом производстве» і «Еврейской

независимой рабочей партии», що розглядалася як противага Бунду.

В 1902 р. під керівництвом зубатовськіх організацій в Москві відбулася

монархічна маніфестація робітників, в якій взяли участь 50 тис. осіб. У 1903

р. виникло гапоновське суспільство фабричних і заводських робітників, яке до

кінця наступного року налічувало до 20 тис. членів і було наймасовішою і

наймогутнішою організацією Санкт-Петербурга. Поряд з нею сила нелегальних

соціал-демократичною і інших революційних партій, за словами меншовиків,

«здавалася майже нікчемною». Примітно, що спроби соціал-демократів

організувати демонстрації в обох столицях в листопаді — грудні 1904 р.

провалилися, а по заклику Гапона на вулиці Петербургу 9 січня 1905г. вийшло

150 Тис.Осіб, що застигнуло соціал-демократів зненацька.

Таким чином, на початку XX в. організаційно оформляються основні політичні

течії. При цьому в ході «утробного», прихованого формування партійної системи

явну перевагу одержують партійно організовані соціалісти і «націонали»

(частково це повторилося і на останніх етапах існування партійної системи

після Жовтня 1917 року). Утворення ліберальних і традиціоналістсько-

монархічних партій відноситься лише до 1905—1906 років. Такій «затримці»

сприяли перш за все відносна слабкість, політична пасивність російської

буржуазії і існуючий політичний режим, що не допускав легальних партій.

Специфічний генезис партій наклав відбиток на партійну систему країни, яка

вельми швидко сформувалася в 1905—1906 роках. Найнадійніші дані про її

структуру містять оцінки чисельності членів партій і кількості місцевих

організацій (показник «ґрунтової» партій). Вони відповідно складали: РСДРП

разом з національними партіями, що вступили в неї, — 167 тис. (з них власне

більшовики і меншовики — приблизно 100 тис.) і 518 (число населених пунктів,

де були організації); есерів — 65 тис. і більше 2 тис. (включаючи 1555

селянських братств); кадетів — до 70 тис. і 360; октябристів — до 80 тис. і