22.2. Особливості створення національних систем бухгалтерського обліку

Кожній країні властиві певні відмінності, які зумовлені національними особливостями і чинниками розвитку. У зв'язку з цим, кожна країна має свою національну систему бухгалтерського обліку.

Система бухгалтерського обліку – це сукупність прийомів і методів, за допомогою яких узагальнюються процеси виробництва, постачання і реалізації продукції, визначаються цілі, забезпечується управління підприємством на основі стратегічних і тактичних задач.

Національна система бухгалтерського обліку характеризується такими показниками:

використанням системи національних бухгалтерських стандартів, розроблених з урахуванням національних особливостей розвитку економіки;

національним планом рахунків;

системою організації бухгалтерського обліку в масштабі фірм;

методологією визначення кінцевого фінансового результату;

системою фінансової звітності.

Наприклад, МСБО використовують як національні стандарти бухгалтерського обліку (НСБО) такі країни, як Хорватія, Кіпр, Кувейт, Латвія, Мальта, Пакистан, Грузія, Вірменія.

НСБО розробляють окремо, але як основу використовують МСБО в Чілі, Ірані, Словаччині, Узбекистані, Китаї, Сирії, Молдові.

НСБО розробляють окремо, не використовуючи норми МСБО в Австрії, США, Канаді, Японії, Великобританії, Іспанії, Німеччині.

НСБО не існує, а МСБО формально не прийняті в Ботсвані.

НСБО розробляють окремо, але засновуються на аналізах МСБО в більшості випадків у Бразилії, Чехії, Франції, Індії, Литві, Португалії, Швеції, Туреччині, Україні, Італії, Норвегії, Швейцарії.

Наявність різних підходів до формування систем обліку ускладнює “спілкування" національних підприємств на міжнародному рівні. Оскільки правила підготовки і публікації фінансової звітності відрізняються в країнах, виникає необхідність у вивченні цих відмінностей.

На створення і функціонування національних систем бухгалтерського обліку впливають наступні чинники:

вплив провідних теоретиків і професійних організацій;

правова система;

загальна економічна ситуація в країні;

податкова політика;

національні особливості країни;

користувачі фінансової інформації та їх цілі;

юридична середовище країни;

джерела фінансування (фінансова система);

мова країни;

вплив інших країн на систему бухгалтерського обліку;

вплив загальної атмосфери в країні.

Одним з чинників, що визначають істотні відмінності в фінансовій звітності різних держав, є, безсумнівно, правова система. Залежно від типу законодавства і міри впливу держави на різноманітні аспекти життя більшість країн умовно можна об'єднати в дві групи:

1. ті країни, які мають законодавство загально правової орієнтації;

2. країни, яким властивий розгалужений кодекс законів.

У державах, що відносяться до першої групи, закони ніби вказують на межі, в рамках яких фізичні і юридичні особи мають свободу дії. Така система загального права була спочатку сформована в Великобританії і присутня в багатьох країнах, що мають з нею традиційно тісні зв'язки (федеральне право США, правова система Ірландії, Індії, Австралії і ряд інших країн). Діяльність компаній детально не регулюється, а також не вказані правила підготовки і публікації фінансової звітності. Облікові стандарти в цих країнах не регулюються державою, а визначаються різними професійними організаціями бухгалтерів.

У країнах іншої групи законодавство базується на римському праві. Дана правова система обумовлює закони, які мають жорстко детермінований характер, фізичні і юридичні особи повинні слідувати "букві закону". Більшість країн виводить у ранг закону і облікові стандарти; всі заходи в області бухгалтерського обліку деталізуються і досить жорстко регламентуються. Основною задачею обліку в таких країнах вбачають обчислення державних податків і контроль за їх сплатою. До числа таких держав відносяться Німеччина, Франція, Аргентина та інші.

На відмінності в складанні і публікації бухгалтерських звітів величезний вплив має існуюча в країні фінансова система, а також форми компаній і види власності, в яких вони знаходяться. Наприклад, у Німеччині, Японії, Щвейцарії фінансова політика визначається невеликою кількістю дуже великих банків. Останні не тільки задовольняють значну частину фінансових потреб бізнесу, але і нерідко є власниками компаній. Так, в Німеччині більшість акцій ряду акціонерних товариств відкритого типу знаходяться під конролем або істотним впливом банків, особливо таких, як Дойче Банк, Дрезднер Банк, Коммерц Банк та ін.

У Франції, Італії, Швеції і ряді інших країн, де переважають дрібні сімейні підприємства, бухгалтерський облік має трохи іншу орієнтацію. Основними постачальниками капіталу на їх ринках є як банки, так і урядові органи, які не тільки контролюють фінансові можливості бізнесу, але і виступають (при необхідності) в ролі інвестора або кредитора. У вищеназваних країнах фірми повинні слідувати уніфікованим стандартам в області обліку, що зумовлено впливом державних органів на процеси підготовки і складання фінансової звітності. У ряді країн (Німеччина, Франція й Італія) законодавство зобов'язує компанії видавати деталізовані підтверджені аудиторами фінансові звіти. У Франції та Італії ж урядом призначені спеціальні органи для регулювання і контролю ринків цінних паперів, що може означати істотні зміни у розвитку фінансової звітності, пов'язані з англо-американським досвідом.

Ще одним чинником існування відмінностей в міжнародній фінансовій звітності є податкова система. Як приклад зручного впливу можна привести практику “відстроченого" оподаткування, яка є в британській моделі обліку. Вона полягає в тому, що прибуток компанії, який вимірюється згідно із загальними правилами бухгалтерського обліку, нерідко відрізняється від прибутку, з якого стягуються податки. Найбільш поширеною причиною подібного розходження є те, що податкова знижка на прискорену амортизацію вираховується з прибутку незалежно від обраного методу розрахунку амортизаційних відрахувань. Потрібно відмітити, що і всередині британо-американської моделі існують деякі відмінності в розрахунках податку. Можна вважати податок на всю суму прибутку, з якого він буде стягуватися, і різницю між отриманою сумою і тієї, яка буде реально виплачена в даному звітному періоді, розглядати як довгострокову заборгованість, або можна обмежити податкові відрахування сумою поточного платежу. У США і Канаді застосовується перший варіант, тобто “повний розподіл податку". Такий підхід контрастує з практикою в Великобританії, де використовується “частковий розподіл податку", що складає ніби проміжне положення між двома альтернативами. Такі відмінності істотно впливають на зіставлення прибутку після виплати податків між американськими і англійськими компаніями. У зв'язку з цим у США, Великобританії та інших країнах, що застосовують британо-американську модель обліку, проблема відстроченого оподаткування викликала серйозні дискусії та привела до великої кількості стандартизованої документації.

У країнах, де використовується континентальна модель обліку, правила оподаткування в основному співпадають з правилами обліку, і тому як такої проблеми відстроченого оподаткування немає. Так, у Німеччині податкове законодавство встановлює норми амортизаційних відрахувань, засновані на очікуваному корисному терміні служби і вживаються суворо для певних активів. Проте в ряді випадків допускається прискорена амортизація, наприклад, для галузей промисловості, виробляючих енергозберігаючу та зберігаючу від забруднення навколишнє середовище продукцію. Однак амортизаційні відрахування, що зменшують прибуток до виплати податків, хоч і відбиваються в фінансовій звітності, але проблеми відстроченого оподаткування не викликають.

Істотні відмінності в фінансовій звітності виникають при веденні обліку в умовах інфляції. У цей час широко використовуються два методи складання фінансової звітності:

1. облік за поточною вартістю;

2. облік за загальною купівельною здатністю.

Спостерігаються і деякі відмінності в підходах до проблеми відображення інфляційних процесів у фінансовій звітності. У Великобританії в кінці 60-х рр. в економіці сталися значні зміни, пов'язані із зростанням цін, і в період між 1971 і 1974 рр. був розроблений ряд документів поданої проблематики, заснованих на методі загальної купівельної здатності. Однак у річних балансах компаній, що надають додаткові фінансові звіти на основі змін загальної купівельної здатності, були присутні суперечливі відомості, що стосуються смислового навантаження виправлених показників.

У континентальній Європі інфляційний облік не отримав достатнього розвитку. Після численних дискусій між фахівцями в області бухгалтерського обліку країн-членів ЄС була досягнута домовленість здійснювати облік в умовах зростання цін за цінами придбання, хоч країнам-членам ЄС дозволялося на свій розсуд забороняти або дозволяти компаніям оцінку активів на основі даних з внесенням інфляційної поправки.

Загалом можна відмітити, що європейські країни не схильні відійти від принципів обліку на основі первинної вартості.