- •Тема Система управління формування і використанням трудового потенціалу підприємства
- •1. Сучасна кадрова політика підприємства
- •2. Функції керування потенціалом підприємства.
- •3. Система керування трудовим потенціалом.
- •4. Функціонування підсистеми керування персоналом.
- •5. Удосконалювання організаційних структур і мотивації персоналу.
- •6. Розробка системи мотиваторів як резерв підвищення ефективності керування трудовим потенціалом.
- •Тема: Управління конкурентоспроможністю потенціалу підприємства
- •Керування конкурентоспроможністю потенціалу підприємства як системоутворюючий елемент загального керування підприємством
- •Необхідність і основні етапи керування конкурентоспроможністю потенціалу оцінка обсягу, структури , динаміки й ефективності використання потенціалу підприємства і його часток на ринку .
- •Вибір стратегії і тактики підвищення конкурентоспроможності , обгрунтування управлінських рішень і механізмів їх реалізації для забезпечення цільового рівня конкурентоспроможності підприємства
- •Тema: Система антикризового управління потенціалом підприємства Лекція 6
- •1. Загальна характеристика кризового стану підприємства.
- •2. Механізм виникнення кризового стану на підприємстві.
- •3. Кризовий процес по Мюллеру, Кристеку й ін.
- •6. Реакція підприємства на кризовий стан.
- •Тема : Механізм та інструменти протидії кризовим процесам
- •Організація стратегічного планування як найважливіший елемент передкризового менеджменту
- •Методи ранньої діагностики і запобігання кризи підприємствами
- •Метод керування по “слабких сигналах”
- •4. Метод керування в умовах стратегічних несподіванок
Вибір стратегії і тактики підвищення конкурентоспроможності , обгрунтування управлінських рішень і механізмів їх реалізації для забезпечення цільового рівня конкурентоспроможності підприємства
Слід розрізняти параметри та показники конкурентоспроможності.
Ринок як сукупність покупців може бути структуризований, тобто розподілений за певними ознаками на групи покупців — сегменти. Сегментація дозволяє вибрати привабливі для підприємства сфери ринку — цільові сегменти і сконцентрувати на них основну увагу.
Сегментація дозволяє вибрати стратегію охоплення ринку. До таких стратегій належать: недиференційовании, диференційований і концентрований маркетинг. Дії підприємства в усіх сферах ринку однакові: продукція, ціна, реклама, канали і його стимулювання. Ця стратегія характерна ;усім при виробництві однорідної продукції, яка овляється у великих обсягах на широкий ринок (сталь, бензин, продукти тощо).
Стратегія розширення меж ринку передбачає вихід зі старою продукцією на нові сегменти ринку, на яких вона раніше не продавалася. Ця стратегія потребує додаткових витрат на вивчення нових ринків, рекламу, організацію доставки і продажу продукції на них, які повинні окупатися прибутком від додаткового продажу. Доцільно її застосовувати тоді, коли існуючий ринок насичений товаром, а резерви виробничої потужності та конкурентоспроможність продукції дозволяють збільшити обсяг її виробництва і продажу.
Стратегія удосконалення продукції орієнтує підприємство на її модифікацію або заміну новою на існуючому ринку. Така продукція призначається для тієї ж групи покупців, але більше відповідає потребам споживачів за складом, конструкцією чи формою, досконаліша і відповідно більш конкурентоспроможна. Ця стратегія застосовується тоді, коли продукція, яку виготовляє підприємство, застаріла і попит на неї падає, при витісненні її аналогічною продукцією конкурентів. Вона потребує істотних витрат на розробку і освоєння виробництва нової продукції, її рекламу. Позитивним в ній є орієнтація на перспективу і діяльність на добре вивченому ринку.
Стратегія диверсифікації означає, що підприємство розширює номенклатуру своєї продукції і виступає з новими товарами на нових ринках, освою є суміжні галузі виробництва. Диверсифікація може мати різні форми. Широко застосовується така форма диверсифікації як освоєння нової продукції, що стосовно технології виробництва, експлуатаційного призначення обслуговування тісно пов'язана з виготовлюваною продукцією. Іноді диверсифікація приймає конгломеративну форму, коли освоюються нові вироби і галузі діяльності, які не мають зв'язку з діючим виробництвом. Така диверсифікація організаційно складніша. Диверсифікація як стратегія виходу на ринок потребує великих витрат і пояинна бути ретельно обгрунтована. Вона під силу фінансове сильним підприємствам і застосовується передусім у тих випадках, коли діяльність у межах однієї галузі виробництва обмежує ріст обсягу продаж і розвиток підприємства. Диверсифікація є також засобом підвищення стійкості підприємства на ринку і зниження ризику банкрутства.
До важливих і ефективних шляхів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому і національному ринках небезпідставно відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації і забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти і технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів щодо технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, тенденції розвитку науки і техніки.
Ринкові умови господарювання передбачають активне і широке використання організаційних чинників підвищення якості продукції на усіх підприємствах. До таких чинників відносяться: запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточної техніки і прогресивної (бездефектної) технології; удосконалення методів технічного контролю і розвиток масового самоконтролю на усіх стадіях виготовлення продукції; розширення прямих господарських зв'язків між продуцентами і споживачами продукції; вивчення і запровадження позитивного досвіду, накопиченого зарубіжними і вітчизняними підприємствами у галузі проектування і виготовлення високоякісних виробів тощо.
