Тема 1. Мета, задачі і зміст дисципліни: "економіка і організація інноваційної діяльності"

1. Мета і завдання досліджуваного курсу.

2. Сутність науково-технічного прогресу. Основні поняття.

3. Головні напрямки НТП.

4. Сутність інноваційної діяльності.

Необхідність і актуальність даної дисципліни визначається тим, що в сучасному світі при будь-якій суспільній формації розвиток господарства й економічному росту держави завжди базується на прискореному впровадженні в усі сфери суспільної діяльності нової техніки, технології і організації.

Незважаючи на величезні труднощі перехідного періоду від централізованої до ринкової економіки, який переживає наша країна в теперішній час, роль науково-технічного прогресу залишається незмінною.

Економіка і управління НТП мають свою специфіку, що відрізняє їх від економіки виробництва промислових підприємств і фірм, тому вони й виділені в окрему дисципліну.

Де б ми не працювали в майбутньому - на великих підприємствах, чи у невеликих комерційних структурах, - скрізь будемо зустрічатися з різними формами економіки розробки і організації різних науково-технічних новацій. І хоча тепер, під час кризового періоду в цій сфері також спостерігається спад, світовий досвід свідчить, що після економічних депресій починається бурхливий підйом економічного розвитку. При цьому він спирається на кардинальне прискорення НТП у самому широкому розумінні даного терміну. Це винятково цікава, складна й багатогранна сфера людської діяльності. У її ефективному рішенні на перше місце виступає уміння органічно з'єднувати науку і виробництво. Знаходження найкращих організаційних форм об'єднання зусиль науково-дослідних, проектно-конструкторських і технологічних організацій (іменованих далі загальним поняттям - "наукові" організації) з промисловим виробництвом багато в чому буде визначатися економікою і управлінням науково-технічною діяльністю. При цьому в даній сфері діяльності провідне місце займає інтенсифікація виробництва.

Метою курсу „Економіка і організація інноваційної діяльності” є оволодіння основами управління інноваційними процесами як сучасним підходом до управління науково-технічним прогресом в цілому в усіх сферах промислової, господарської й адміністративної діяльності.

Предметом вивчення є об'єктивні основи економіки взаємодії науки з виробничою і невиробничою сферами діяльності в умовах переходу України до ринкових відносин.

Основними завданнями курсу „Економіка і організація інноваційної діяльності є:

1. Формування у студентів чіткого уявлення про науково-технічний прогрес і основні його прояви в Україні.

2. Формування знань про особливості інноваційної і наукової діяльності, її економічний механізм і управління.

3. Одержання практичних навичок використання засвоєних знань в області управління інноваційною і науковою діяльністю.

Слід зазначити, що сучасний зміст діяльності будь-якого менеджера закордоном і в Україні носить творчий характер. Дана дисципліна покликана розвивати у фахівця ці риси характеру й озброїти його відповідним інструментами управління.

Передусім треба чітко обумовити, що розуміється під "науково-технічним прогресом" і "науково-технічним обслуговуванням" виробничої діяльності.

У загальному вигляді поняття “науково-технічний прогрес” (НТП) охоплює складний і динамічний процес розширення меж досліджень, отримання нових даних про закони і закономірності об'єктивного світу і створення на цій основі нової техніки і технології, удосконалювання існуючих засобів і предметів праці, форм її організації і управління.

Під організацією науково-технічного обслуговування промислової і непромислової сфер діяльності розуміється організація роботи наукових установ у тісному економічному зв’язку з інтересами розвитку різних сфер людської діяльності.

Науково-технічне обслуговування має дні головні цілі:

1. Забезпечення прискорення науково-технічного прогресу у всіх сферах виробничої і невиробничої діяльності.

2. Забезпечення підтримки науково-технічного потенціалу виробничої та невиробничої сфери на певному рівні.

Головними напрямками науково-технічного прогресу є:

1. Пошук і освоєння нових видів енергії.

2. Створення і впровадження у виробництво нових, більш досконалих конструктивних матеріалів.

3. Перехід на безвідходні, ресурсозберігаючі технології, що забезпечують повне і комплексне використання сировини, економію трудових, енергетичних та матеріально-технічних ресурсів.

4. Комплексна механізація, автоматизація, комп'ютеризація і електронізація виробництва, включаючи створення систем машин, роботів і управління виробничими процесами.

5. Швидкий розвиток біотехнологій.

6. Реалізація принципів наукового управління на всіх рівнях суспільного виробництва.

Науково-технічний прогрес припускає єдність у системі взаємодії "наука - техніка - виробництво". Наука виступає вихідною позицією інтенсифікації розширеного суспільного виробництва. Тому пошук організаційних шляхів з'єднання науки з виробництвом і невиробничою сферою є стратегічним довгостроковим напрямком економічної політики в країні.

На початку нашого століття в США з'явився термін "інновація". Цей термін і цілий напрямок діяльності, що стояв за ним наприкінці 70-х- початку 80-х років одержав нове тлумачення. Інновація сьогодні в загальному виді розуміється як створення нововведень, цінностей всередині організацій та підприємств. Інновація має на увазі створення нових технічних і технологічних ідей, підходів, методів у будь-якій сфері діяльності і повинна бути орієнтована на ринок, а не на продукт.

У даний час розроблена ціла система управління науково-технічною й інноваційною діяльністю. Суть цієї системи полягає в тому, що інноваційна організація представляє групу людей, організованих для постійної і продуктивної роботі задля створення нововведень.

Інноваційні організації мають загальні принципи і характеристики:

1. Завдання, цілі, плани та вимір інноваційної діяльності відрізняються від аналогічних понять у стаціонарному науково-технічному бізнесі.

2. Інновації мають свою динаміку.

3. Інновації мають свою стратегію.

4. Інноваційна організація структурується інакше, ніж інші

організаційні форми промислових і непромислових підприємств.

Таким чином, у розвинутих країнах світу за останні 12-15 років управління інноваціями як дисципліна відокремилась в окрему область знань. В усіх навчальних планах, пов’язаних зі спеціальністю економіста - від економіки сільського господарства до економіки авіабудування - вона тепер досконально вивчається.