Тема 3. Управління інноваціями - новий напрямик у менеджменті

1. Поняття і сутність інноваційної діяльності.

2. Узагальнена модель інноваційного процесу.

3. Стадії інноваційного процесу.

З другої половини XX ст. в розвинутих країнах Заходу наука і впровадження її результатів у господарську практику стали визначальними умовами економічного росту і якості життя населення. Громадськість цих країн чітко усвідомила вирішальну роль науки в розвитку економіки. Це стало потужним спонукальним мотивом для урядів і керівництва промислово-фінансових кіл в активному пошуку шляху встановлення тісних зв'язків між наукою і практикою.

Насамперед слід відзначити, що в 60-х-70-х роках у стратегії розвитку західних корпорацій переважала установка на досягнення близьких, короткострокових фінансових результатів. В основі цієї стратегії лежали маркетинг, кон'юнктурна боротьба, "ринкові ігри". Трохи менше уваги і зусиль приділялося розвитку великого наукового потенціалу, створенню науково-технічного заділу і встановленню гнучких та ефективних взаємозв'язків між науковими і виробничими структурами.

У 80-х роках під впливом значного посилення кон'юнктурної боротьби між США, країнами Західної Європи і Японії положення почало змінюватися. Від підприємств потрібні були нові якості й здатності, серед яких на перше місце вийшла здатність швидко адаптуватися до ситуацій конкурентної боротьби, що змінюються, і оперативно здійснювати інноваційну діяльність.

Як вже раніше говорилося, поняття "нововведення" (інновація) значно ширше поняття "захід науково-технічного прогресу".

У західній і вітчизняній літературі зустрічається багато тлумачень цього поняття. Наприклад: нововведення є перше застосування нового процесу чи продукту: термін "нововведення" використовується для визначення нових і унікальних продуктів, чи процесів або послуг. Головна відмінність і особливість нововведення від традиційного поняття "захід НТП" полягає в його розширеному трактуванні, у впливі на якість і спосіб життя людей.

Що ж розуміється під інноваційним процесом?

Під інноваційним процесом розуміється діяльність, що пронизує науково-технічні, виробничі, маркетингові й збутові процеси при виготовленні нової продукції і послуг, і націлена на задоволення конкретних суспільних потреб.

На перший план для забезпечення цього процесу виступили організаційно-управлінські питання. Це торкнулося і науки управління в цілому.

У середині 80-х років спочатку в американському, а потім у західноєвропейському і японському менеджменті виділився новий напрямок (дисципліна) - "управління нововведеннями" (інноваційний менеджмент), що оформилося в управлінську "теорію середнього рангу". Цей напрямок забезпечує керування інноваційним процесом. Головною стороною й особливістю даного процесу є інноваційна здатність.

Під інноваційною здатністю розуміється структурна характеристика організації суспільного і господарського життя в країні чи в окремій корпорації до швидкого сприйняття виробництва і поширення нової продукції і послуг. Слід відмітити, що інноваційна здатність відрізняється від звичайного розуміння НТП як одержання певної кількості новітніх технологій і продуктів.

Це ілюструється наступним прикладом. Індія має досить високий рівень розвитку науки, але має низьку інноваційну здатність. У той же час ряд країн, що стали в деяких галузях лідерами технологічних процесів (Японія, Тайвань. Південна Корея), не маючи відповідної наукової бази, спираються на науково-технічний потенціал інших країн, володіючи високою інноваційною здатністю.

Використання у фірмах і корпораціях того чи іншого варіанта організації інноваційного процесу і керування ним залежить від трьох факторів: стану сфери господарської системи, що здійснює нововведення (тип ринку, суспільна психологія та ін.); стану внутрішнього середовища даної господарської системи (фінансові й матеріальні ресурси, застосування технології, та ін.); специфіки самого науково-технічного інноваційного процесу як об'єкта управління. Дослідження показали, що є якісні відмінності інноваційного і стабільного (рутинного) процесів, що визначає і різні системи управління цими процесами.

Технологія

Ринок

Рис. 1. - Узагальнена інноваційна модель

У цілому узагальнена логічна модель інноваційного процесу на основі американських підходів може бути представлена на рис.1. У ній насамперед проглядаються дві стратегічні лінії: розвиток суспільних потреб і розвиток науки і техніки. Обидва, ці дещо відособлені один від одного, напрямки тісно взаємодіють між собою через три укрупнених блоки:

1. Розробка концептуального рішення (з урахуванням незадоволених потреб ринку, нових ідей, й фінансових і інших можливостей, що забезпечують реалізацію).

2. Розробка технічного рішення (на основі проведення досліджень, технічних розробок і експериментів).

3. Впровадження нової продукції на ринку (на основі проведення маркетингових досліджень ринку й організації виробництва нової продукції в необхідних масштабах).

Для організації управління складним інноваційним процесом потрібно проведення так званої структуризації цього процесу, тобто його розбивка на визначені складові частини.

В цілому схема структуризації звичайно формулюється в наступному вигляді: дослідження - розробка - виробництво - маркетинг - продаж. Більш докладно вона представляється наступним чином, більш придатним для практичної роботи: фундаментальні дослідження - прикладні дослідження - розробка - вивчення ринку - конструювання - ринкове планування – виробництво промислового зразка - ринкові випробування - комерційне виробництво - збут нової продукції.

Структуризація інноваційного процесу за стадіями представлена на рис.2.

Основне завдання управління інноваційним процесом - забезпечити розробку й ефективний збут нової продукції чи послуг в умовах невизначеності й конкуренції на ринку.