Тема 5. Система управління і форми організації нововведень

1. Особливості ієрархічної й органічної систем інноваційного управління.

2. Кібернетичний і синергитичний підходи до управління.

3. Форми організації інноваційних процесів (адміністративно -господарська, цільова й ініціативна).

4. Класифікація наукових і інноваційних організацій.

При проектуванні інноваційних процесів необхідно враховувати закономірності застосування до них різних систем управління виробничо-господарською і науково-технічною діяльністю.

В західній літературі системи управління прийнято класифікувати на дві: ієрархічну (механічну) і органічну.

Механічна (ієрархічна) являє собою систему управління, що забезпечує чітке функціонування стабільних виробничих і наукових систем.

Ієрархічна система (іноді її називають бюрократичною, командною) має наступні властивості своєї організації:

1. Ґрунтується на формальному поділі праці.

2. Використовує переважно свої штати і матеріально-технічну базу.

3. Головну мету (чи цілі) ділить на приватні завдання, що можуть

виконуватися незалежно від загальних завдань.

4. Задачі формулюються жорстко в термінах кінцевої мети.

5. Організація будується за ієрархічним принципом, головними є вертикальні потоки інформації.

6. Найбільш важлива інформація і контроль концентруються ближче до вершини організаційної ієрархії.

7. Виконання основних видів робіт менше залежить від особистих якостей працівників.

Дана організаційна система управління була основою, немовби ідеалом раціоналістичної школи американського менеджменту. Однак значний ріст зацікавленості суб'єктів господарської діяльності (фірм, корпорації, наукових організацій) у нововведеннях виявив, що дана бюрократична система не відповідала вимогам інноваційних процесів.

З'явилася так звана органічна система управління.

Її особливості і властивості полягають у наступному.

1. Відсутній твердий розподіл цілей і завдань - відбувається їхній постійний перерозподіл.

2. У даній організації починають переважати горизонтальні інформаційні

зв'язки і комунікації.

3. Рішення і управління приватними завданнями може здійснюватися в будь-якій ланці організації.

4. Регламентація робіт низька - ставка робиться на кваліфікацію та ініціативу виконавців.

Головним тут є розвиток особистих якостей працівників.

У приведеній класифікації для кожної з зазначених форм можуть бути застосовані так називані кібернетичний і синергетичний підходи до керування.

Кібернетичний підхід базується на вірі в досягнення заздалегідь поставленої мети шляхом конкретного управлінського впливу на керовану систему (принцип "чорної шухляди").

Синергетичний підхід враховує імовірнісний характер соціально-економічних процесів, що розглядаються не тільки з позицій зовнішньої організації системи, але, головним чином, з позицій властивості самоорганізації "чорної шухляди". Прихильники цієї системи схильні вважати, що вона краще забезпечує здійснення нововведень.

Практика і дослідження свідчать, що ієрархічна система керування забезпечує тільки деяку частину інноваційного процесу.

Загальна картина наступна. На першому етапі інноваційного процесу доцільно застосовувати органічну систему управління. В міру просування інноваційного процесу до завершення і збільшення використовуваних економічних ресурсів більш ефективної стає застосування ієрархічної системи управління.

З різноманіття форм і їхніх сполучень організації нововведень у світовій практиці розвинутих країн можна виділити три основні форми:

- адміністративно - господарську;

- цільову;

- ініціативну.

Адміністративно-господарська форма ґрунтується на стабільних цілях і стратегіях на стійкій виробничо-технологічній базі. Вона придатна для планомірного й еволюційного використання науково-технічного потенціалу. Ця форма організації використовується у великих науково-технічних центрах і наукових підрозділах великих корпорацій.

Цільова форма організації інновацій застосовується у випадках різких змін вимог з боку зовнішнього середовища; вона пристосована до досягнення мінливих цілей, що вимагають швидких змін у виробництві і технології.

Ця форма забезпечує технологічні прориви, коли потрібно поєднувати великі економічні резерви. Вона реалізується в промисловості через різні види між організаційної кооперації.

Ініціативна форма організації інноваційної діяльності орієнтована на максимальне використання людського потенціалу, що діє в умовах невизначеності науково-технічного середовища.

Слід зазначити, що на Заході в промисловості, зокрема, у великих корпораціях США переважають адміністративно-господарські форми організації з ієрархічною системою управління.

Для реалізації великих проектів, де існує наукова новизна (наприклад створення нового типу літака) застосовуються цільові форми організації інноваційних процесів. Тут можна виділити два види організації: програмно-цільову і кооперативно-цільову.

Перша, програмно-цільова орієнтована на задану кінцеву мету програми. Створюється орган управління програмою, що будується на економічних відносинах (договорах, контрактах) між учасниками її виконання. Організація при досягненні мети припиняє своє існування.

Кооперативно-цільова форма організації передбачає створення силами зацікавлених організацій нового підприємства, що здійснює визначені етапи інноваційного процесу переважно самотужки. При досягненні поставленої мети організація або розформовується, або трансформується в іншу сферу діяльності.

При організації керування в науково-технічній сфері й інноваційній діяльності варто мати на увазі сформовану класифікацію наукових організацій в Україні, діяльність яких у тій чи іншій мірі має інноваційний характер. Вона наступна:

НДО - науково-дослідні організації. Вони можуть бути галузевими й академічними.

ЦКБ - центральні конструкторські бюро.

ДПІ - державні проектні інститути.

ТБ - технологічні бюро.

КБ - конструкторські бюро.

НЦ - наукові центри (галузеві і при інститутах).

НДС – науково-дослідні сектори при вищих навчальних закладах

Технополіси – об’єднання технопарків та інноваційних центрів у конкретному місті та ін.