Розрахункова частина Методика планування підвищення продуктивності праці за факторами її зростання.

Методика планування підвищення продуктивності праці за факторами її зростання:

а) розраховується вихідна (умовна) чисельність працюючих на основі показників базового виробітку і запланованого обсягу виробництва:

,

де Ч_вих – вихідна (умовна) чисельність працівників, осіб.; Q_пл – обсяг продукції у плановому періоді; В_баз – виробіток продукції у базисному періоді;

б) розраховується відносна економія чисельності працівників за окремими факторами (Е_і) і загальна економія чисельності працівників (Е_заг) за рахунок усіх факторів:

;

в) визначається планова (розрахункова) чисельність працівників:

Ч_пл = Ч_вих-Е_заг;

г) розраховується величина зростання продуктивності праці в цілому за рахунок впливу усіх факторів (ΔПП):

;

д) розраховується величина зростання продуктивності праці за рахунок впливу окремого фактору (ΔПП_і):

;

е) розраховується приріст обсягів продукції в результаті зростання продуктивності праці:

де ΔQ_пп – частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці, %; ΔЧ, ΔQ – відповідно приріст чисельності працюючих і обсягу продукції, %.

Методи розрахунку впливу окремих факторів на рівень продуктивності праці

На всіх рівнях народного господарства застосовується єдина класифікація факторів зростання продуктивності праці.

1. Підвищення технічного рівня виробництва.

2. Удосконалення управління, організації виробництва та праці.

3. Зміна обсягу і структури виробництва (робіт, перевезень на транспорті).

4. Галузеві фактори.

Визначення приросту продуктивності праці за рахунок впливу окремих факторів

1. Підвищення технічного рівня виробництва:

• підвищення продуктивності польотів експлуатованих повітряних суден (ПС):

де Е_пп- відносна економія чисельності льотного складу, осіб.; W _екс– обсяг робіт, який необхідно виконати на ПС даного типу, ткм; П_пс1, П_{пс2 –}продуктивність польотів ПС відповідно у базисному і плановому періоді, ткм/год; Ч_ек1 – середньооблікова чисельність екіпажу у базисному періоді осіб; t_ек1 – середньорічний наліт годин на екіпаж у базисному періоді, год; Т_то1 – трудомісткість технічного обслуговування в розрахунку на одну льотну годину, людино-годин/л.год.; t_еф– річний ефективний (реальний) фонд часу одного працівника; зайнятого на технічному обслуговуванні ПС, год.

• впровадження більш продуктивних ПС:

де П_пс1, П_пс2 – продуктивність польотів відповідно експлуатованого і нового ПС, ткм/год; t_ек1, t_ек2 – середньо-річний наліт годин на екіпаж відповідно експлуатованого і нового ПС, год; Ч_ек1, Ч_ек2 – середньо-облікова чисельність екіпажу відповідно експлуатованого і нового ПС, осіб; Т_то1, Т_то2 – трудомісткість технічного обслуговування в розрахунку на одну льотну годину, людино-годин/л.год.;

• впровадження нової техніки, технології, модернізації обладнання:

де Е_{нов.тех} – відносна економія чисельності працівників за рахунок впровадження нової техніки, технології, модернізації обладнання, чол.; t₁ і t₂ – трудомісткість виготовлення одиниці продукції на діючому та модернізованому обладнанню (або за старою та новою технологіями), год/од; У_р.н – питома вага робітників, що зайняті на цьому обладнанні (користуються технологією) у загальної чисельності працівників у базовому періоді, %; Ч_вих – вихідна (умовна) чисельність працюючих, розрахована на запланований обсяг виробництва за виробітком базисного року, осіб;

• підвищення кваліфікації робітників (при незмінних нормах виробітку і інших незмінних умовах):

де Е_кв – відносна економія чисельності працівників за рахунок підвищення кваліфікації, чол.; У_н.в – частка робітників, які підвищили рівень виконання норм виробітку (часу), у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, %; Р_н.в – планове підвищення рівня виконання норм виробітку, %.

де Р_н.в1 , Р_н.в2 – рівень виконання норм виробітку (часу) відповідно до і після підвищення кваліфікації, %.