2.Характеристика основних показників психологічної складової військової дисципліни. Психологія військової дисципліни: її сутність та характеристика.

У сучасних умовах розбудови та розвитку Збройних Сил України нового значення набуває проблема зміцнення військової дисципліни в практиці життєдіяльності військ. Військова дисципліна, - відмічається в Дисциплінарному статуті Збройних Сил України, - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Дисципліна, як властивість військової діяльності й поведінки військовослужбовця, має свої психологічні та соціально-психологічні (особисті, міжособисті, групові) механізми, які підтримують нормативність дій і взаємодії військовослужбовців.

Відповідно до цього психологічна робота повинна сприяти вирішенню цієї проблеми з урахуванням психологічних характеристик як окремого військовослужбовця, так і військового колективу в цілому.

Психологія військової дисципліни - це система теоретичних положень і практичних рекомендацій з питань вивчення, урахування й формування дисциплінованості воїнів та дисципліни військових колективів на основі вимог Військових статутів Збройних Сил, а також умов служби.

Багатогранність, складність й особливість військової діяльності породжує різні види дисципліни. Вони регулюються спеціальними нормами, правилами військової дисципліни, у яких конкретизуються вимоги, що належать до певної сфери діяльності військовослужбовців.

Типологію військової дисципліни в найбільш загальному плані можна класифікувати за деякими ознаками й підставами: за змістом; за характером суб’єкта військової діяльності; за ступенем інтенсивності його спілкування; за рівнем свідомості тощо.

Наприклад, дисципліна бойового чергування визначається наказами і директивами Міністра оборони, начальника Генерального штабу, наказами командирів військових частин, дисципліна навчального процесу є найважливішою умовою навчання та виховання військовослужбовців, їх згуртованості, дисципліна експлуатації техніки і зброї визначається регламентом нормативів, технічних правил, інструкцій і настанов.

До різних видів військової дисципліни належать і такі, що регулюють форми діяльності підрозділів і військових частин. Це, наприклад, такі види військової дисципліни як: дисципліна строю, дисципліна вартової та внутрішньої служби, дисципліна управління, дисципліна зв’язку, дисципліна спостереження, маскувальна дисципліна, дисципліна маршу, дисципліна польотів, морських походів тощо. Кожна діяльність регламентується поряд із загальними вимогами ще й своїми власними нормативами, які відображають її технологічну й психологічну структуру, а також характер взаємодії між людьми.

Забезпечення процесу психологічного супроводження військової дисципліни впроваджується за трьома основними напрямами: індивідуально-особистісного підходу; управлінського підходу; колективно-групового підходу.

Індивідуальний підхід передбачає аналіз психологічних основ дисципліни. Увага акцентується на особистісних факторах психології поведінки окремо взятого воїна. Значення цього підходу полягає в тому, що він створює базу даних для індивідуально-виховної роботи, без якої не працює жодна дисциплінарна система. Особистісний принцип дисципліни трактується як дисциплінованість воїна.

Управлінський підхід - це процес побудови дисциплінованості підлеглих командиром у ході його командно-організаторської діяльності (управління поведінкою воїна) в різноманітних ситуаціях військової служби. За психологічну основу дисципліни береться керівна діяльність у цілому, яка складається з регулювання, контролю, вказівок, розпоряджень та інших дій.

Колективно-груповий підхід передбачає залежність дисципліни від умов функціонування всіх динамічних елементів військового колективу: колективної думки; колективних традицій; колективних взаємин; колективного настрою; психологічної сумісності й самопочуття особистості в колективі; колективних психологічних установок і ціннісних орієнтацій.

З погляду на соціально-психологічну практику дисциплінованість колективу оцінюється за допомогою таких критеріїв,: знання законів, статутів; виконання наказів і розпоряджень; свідомість і відповідальність; військова пильність; чіткість і організованість служби й побуту особового складу; вимогливість й особистий приклад командирів і активу; колективна вимогливість і нетерпимість до порушень військової дисципліни; ефективність методів переконання й примусу; кількість і характер стягнень і заохочень.

Психологічний стан особового складу військового підрозділу є центральним компонентом, який виражає синтез знань військовослужбовців; їх погляди й переконання; досвід поведінки в умовах військової діяльності; синтез соціальних почуттів, настроїв, уявлень, звичок, різних ілюзій і забобонів, які формуються під впливом повсякденних умов життя, побуту та їх світогляду.

Головною ланкою дисциплінарної структури є нормативні системи (закони, статути, норми й принципи моралі), призначені для морально-правового регулювання військової діяльності, побуту й спілкування військовослужбовців. Разом з тим, реалізація вимог нормативних систем повинна бути узгоджена із законами психології.

Оскільки психіка людини має три сфери - інтелектуальну, емоційну й вольову, то при аналізі дисциплінованості військовослужбовців можна виділити інтелектуальний, емоційний і вольовий компоненти.

Характерним фактором інтелектуального компонента дисциплінованості є знання своїх обов`язків, навичок дисциплінованої поведінки; усвідомлення необхідності високої організованості й постійної підтримки статутного порядку; розуміння суті військової дисципліни, впевненість воїна в необхідності сумлінно виконувати вимоги військового обов`язку, його уміння прогнозувати й передбачати наслідки того чи іншого вчинку.

Емоційний компонент дисциплінованості визначається переважно станом властивостей основних нервових процесів людини. Справа в тому, що під час повсякденної служби є немало джерел психічної напруги. Відповідно у воїнів з`являються негативні емоції (пригнічений стан, розчарування, тривожність, неспокій та ін.), які негативно позначаються на службі.

Але тривалість і ступінь психічної напруги у різних військовослужбовців неоднакові. Людина із сильними властивостями нервових процесів швидко адаптується до наявної ситуації і дисциплінується, а у людини зі слабкою нервовою системою негативні емоції знижують її дисципліну. Ось чому так важливо знати темперамент і характер кожного військовослужбовця. Так, наприклад, аналіз здійснених злочинів свідчить, що близько половини з них були скоєні військовослужбовцями, які за психофізіологічними особливостями належать до холеричного темпераменту. Їм властива збудливість, запальність, нестриманість і агресивність, які обумовлені домінуванням процесу збудження над процесом гальмування. Негативні емоції посилюються під впливом соціально-психологічних явищ і процесів, які мають місце у військовому колективі і можуть призвести до порушень статутних взаємовідносин.

Вольовий компонент дисциплінованості пов’язаний із видами самоконтролю поведінки військовослужбовців у колективі. Перший вид – поверховий (грубий) контроль військовослужбовцем своїх взаємин з іншими товаришами по службі. Сприймаючи ситуацію, він висуває на перший план власну потребу. Насамперед він реєструє недоліки поведінки інших, а помилки власної поведінки не аналізує, що є передумовою порушення статутних норм. Другий вид – більш глибокий самоконтроль. Він забезпечує правильну поведінку за рахунок зіставлення своїх дій із нормативними потребами військових статутів. Коли виникає неузгодження у взаєминах з іншими товаришами по службі, поглиблений самоконтроль дозволяє військовослужбовцю правильно оцінити свою поведінку та зрозуміти причини помилок інших. З урахуванням такої інформації він коригує власну поведінку та заспокоює негативні емоції. Третій вид самоконтролю (вищий) дає можливість прогнозувати власну поведінку з урахуванням наслідків, які можуть виникнути в конкретній ситуації. Людина, яка володіє вищим видом самоконтролю, постійно аналізує не тільки власний емоційний стан, але й стан інших товаришів по службі, з якими контактує, враховуючи їх реакцію на свої слова й вчинки. Найголовніша передумова дисциплінованої поведінки військовослужбовця – це його вміння правильно оцінювати власні вчинки з погляду досягнення цілей колективом.

Дисциплінованість – це складна психологічна якість особистості воїна, яка має свою моральну і військово-професійну характеристику, структуру, рівні розвитку, показники й критерії оцінки. Психологічним критерієм оцінки дисциплінованості є такі показники: сумлінність у виконанні службових обов`язків; участь у суспільному житті; відсутність порушень; характер позитивних вчинків та ін.

Внутрішня необхідність суворо виконувати вимоги дисципліни керує діями воїна навіть тоді, коли він перебуває поза межами військової частини, де контроль начальників відсутній (відпустка, відрядження, звільнення в місто та ін.). Такі дії воїна характеризують його рівень самодисципліни, тобто здатність його керувати собою, своїми вчинками, проявивши силу волі, терпіння, вчасно помічати особисті помилки, недоліки, попереджувати або усувати їх своєчасно. Це передбачає вимоги до себе: самокритично оцінювати свої дії; глибоко усвідомлювати особисту відповідальність за успішне виконання поставлених завдань (особистих, колективних). Самодисципліна базується на моральній відповідальності, ставить поведінку й дії людини під контроль особистої свідомості.

Важливу роль у зміцненні військової дисципліни відіграє виховання військовослужбовців на прикладах кращих воїнів, їх благородних вчинків. Добрі вчинки викликають бажання наслідувати кращі зразки поведінки. Сумлінне виконання вимог статутів сприяє розвитку моральних, розумових, фізичних сил, допомагає завойовувати повагу в колективі.

Досліджуючи психологію зміцнення військової дисципліни, потрібно зазначити роль складової частини поведінки – вчинку. Вчинком людина виражає свою думку, світогляд і ставлення до інших людей. Із низки вчинків складається поведінка людини. Вчинок – це дія, соціальне значення якої усвідомлюється особою (групою), яка здійснила його.

Важливим елементом вчинку є форма поведінки, яка виступає своєрідним інструментом, за допомогою якого людина виробляє об’єктивні зміни в навколишньому світі, які сприймаються органами почуттів (зір, слух). Форма поведінки повинна розглядатися у взаємозв’язку із сутністю вчинку, його цільовою спрямованістю.

Підтримання високої військової дисципліни завжди було, є і буде одним із головних завдань командирів. Більше того, ступінь реалізації цього завдання є однією з об’єктивних характеристик здатності відповідних суб’єктів управління до практичного керівництва підрозділами та військовими частинами.

У випадку негативного ставлення до особистості командира окремі його розпорядження і накази виконуються з сумнівами, викликають внутрішній опір. Однак для статутних взаємин характерна сувора підпорядкованість, яка визначається правами та обов’язками командира.

Це - право командира віддавати накази та розпорядження, обов'язковість особистої відповідальності начальника перед законами за зміст його наказу або розпорядження, безумовна необхідність їх виконання підлеглими, систематичний контроль за їх виконанням. В основі права командувати є правові норми, які визначені законами України й військовими статутами.

Суттєвий вплив на взаємини військовослужбовців має таке соціально-психологічне явище, як авторитет. В авторитеті, як у формі взаємин, зливаються воєдино сила знань і переконань, справедливість цілей і дій. Мова йдеться не тільки про авторитет командирів, а й про авторитет законів та статутів.

Ступінь авторитетності статутних взаємин серед особового складу визначається багатьма показниками. Найбільш суттєвими серед них є збіг оцінок морально-психологічних і ділових якостей командира в офіційній і неофіційній ситуації; глибоке усвідомлення підлеглими сутності статутних вимог, які ставляться до них командирами; емоційна стабільність міжгрупових і міжособистісних контактів військовослужбовців; постійна вимогливість до підлеглих, турбота про них; чітка організація служби, підтримка статутного порядку.

СУТНІСТЬ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ

В умовах складної соціально-економічної обстановки в країні, загострення криміногенної ситуації, реформування Збройних Сил і радикального відновлення їх нормативної правової бази профілактика правопорушень здобуває виняткове значення. Вона є найважливішим напрямком повсякденної діяльності органів військового управління, посадових осіб і необхідною умовою підтримки боєздатності військових частин (підрозділів).

На жаль, нерідко посадові особи не завжди точно визначають зміст поняття «правопорушення». Найчастіше до правопорушень відносять тільки злочини або цю категорію трактують занадто широко: мають на увазі й події.

Таким чином, доцільно зупинитися на змісті цього поняття, основних видах правопорушень.

ПРАВОПОРУШЕННЯ І ЙОГО ВИДИ

Юристи визначають правопорушення в широкому змісті слова: здійснення винним протиправного, суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), що заподіює шкоду суспільству і має бути покараним за законом.

У військовій сфері під правопорушенням мається на увазі порушення військовослужбовцем порядку і правил, встановлених законами, військовими статутами, наказами командирів (начальників).

Серед правопорушень необхідно розрізняти злочини й провини.

Злочин — це передбачене Кримінальним кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Провина — це менш суспільно небезпечне порушення встановлених юридичних правил і норм. У життєдіяльності особового складу Збройних Сил можуть мати місце дисциплінарні, адміністративні, цивільно-правові провини і правопорушення, які можуть заподіяти матеріальний збиток. Чинним законодавством за кожен вид правопорушень передбачений відповідний вид юридичної відповідальності (кримінальна, дисциплінарна, адміністративна, цивільно-правова, матеріальна), а також свій порядок їх реалізації.

ПРОФІЛАКТИКА ПРАВОПОРУШЕНЬ

Під профілактикою (попередженням) правопорушень мається на увазі система заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію умов і факторів, що сприяють здійсненню правопорушень, а також на припинення правопорушень, що готуються.

Основу системи складає сукупність взаємозалежних організаційних і виховних заходів, здійснюваних командирами, штабами, органами з гуманітарних питань і військової юстиції, посадовими особами й армійською громадськістю, що забезпечують дотримання особовим складом Збройних Сил Конституції і законів України, а також вимог військових статутів і наказів командирів (начальників).

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ

Профілактичні заходи класифікуються в залежності від їх мети, масштабів застосування, а також часу здійснення.

За метою вони поділяються на два види: загальні й спеціальні.

Загальні заходи пов'язані з вирішенням завдань, що стоять перед Збройними Силами. Вони спрямовані на забезпечення бойової готовності військ, зміцнення законності і правопорядку, підвищення рівня морального виховання і культури взаємин. Здійснення цих заходів дозволяє не тільки вирішувати загальні завдання, але й одночасно усувати причини й умови, що призводять до здійснення правопорушень, формувати у військовослужбовців якості, що виключають можливість здійснення ними антигромадських провин.

Спеціальні заходи на відміну від загальних спрямовані безпосередньо на попередження конкретних видів правопорушень (розкрадань зброї і боєприпасів, відхилень від військової служби і т. ін.). Вони здійснюються в зв'язку зі зробленими або правопорушеннями, що готувалися, виражаються в цілеспрямованій роботі з правопорушниками, а також в усуненні причин і умов, що призводять до правопорушень.

За масштабами запобіжні заходи можуть бути: загальнодержавними (заходи, застосовані в масштабах усієї країни, наприклад про посилення боротьби з окремими видами злочинів); відомчими (заходи, які здійснюються в масштабах Збройних Сил, наприклад накази і директиви Міністра оборони України з питань підтримки правопорядку і військової дисципліни); регіональними (заходи, які розповсюджуються на військові частини й установи, розташовані у визначеному регіоні країни або за кордоном); контингентними (заходи, які призначені для окремих категорій військовослужбовців: офіцерів, сержантів, водіїв і т. ін.); індивідуальними (заходи, що адресовані окремим особам, що відступають від вимог статутних норм).

За часом застосування розрізняються: постійні або повсякденні профілактичні заходи; заходи ранньої профілактики (у відношенні до військовослужбовців, за поводженням яких можна прогнозувати здійснення правопорушень); заходи для припинення правопорушень (у відношенні до військовослужбовців, що почали здійснювати антигромадське діяння або виконують підготовчі дії, спрямовані на його здійснення); заходи для попередження рецидиву (у відношенні до тих військовослужбовців, які вже зробили правопорушення).