Прогнозування і регулювання поведінки військовослужбовців.

Прогнозування соціальної поведінки військовослужбовців – це передбачення поведінки особистості у специфічних умовах військової служби, що в кінцевому результаті дозволяє прогнозувати також ефективність функціонування військової малої групи.

Концептуальною основою прогнозування є система поглядів, що розкриває різні аспекти поведінки: медико-психологічні, біологічні, правові. В умовах строкової служби рядового і сержантського складу прогнозування охоплює порівняно короткий період – 1-1,5 роки. Для цієї категорії військовослужбовців основними напрямками прогнозування є поведінка особистості в адаптаційному періоді, екстремальних ситуаціях, а також у складі малих груп. Основними елементами регулювання поведінки є:

- соціально-психологічне вивчення військовослужбовців;

- психопрофілактичні і психокорекційні заходи.

Ефективність прогнозування напряму залежить від діагностичних підходів до соціально-психологічного вивчення військовослужбовців, після чого починається етап регулювання поведінки.

Теоретичні уявлення та практичний досвід дозволяють уявити модель девіантної поведінки як динамічну систему взаємопов'язаних характеристик особистості, які знаходяться у складній взаємодії з несприятливими факторами соціального середовища, що сприяють формуванню поведінкових відхилень. Соціально-психологічне вивчення військовослужбовців включає в себе комплекс методів, спрямований на вивчення особистості (табл.).

Основні методи соціально-психологічного вивчення військовослужбовців

Основні методи соціально-психологічного вивчення військовослужбовців	Характеристики, що оцінюються
Спостереження	Психічні якості, військово-професійна спрямованість, особливості спілкування і поведінки в групі
Індивідуальна співбесіда	Положення особистості в групі.
Соціометричний метод	Міра згуртованості групи, комунікативні характеристики мікрогрупи
Тест-опитувальник ері Г.Айзенка	Екстраверсія, інтроверсія, нейротизм
Методика визначення типу поведінки особистості в конфліктній ситуації	Переважаючий тип поведінки людини у між особистісному конфлікті
Анкета "Прогноз"	Рівень нервово-психічної нестійкості.
Тест-опитувальник Шмішека	Типи акцентуацій характеру людини
Методика діагностики К.Томаса	Особливості поведінки особистості в конфліктній ситуації
Кольоровий тест Люшера	Особливості емоційних станів

Дослідження військовослужбовців розглядається у двох аспектах:

• вивчення психологічних особливостей військовослужбовців;

• вивчення міжособистісних відносин.

Вивчення індивідуальних психологічних особливостей військовослужбовців, особливостей їх спілкування і поведінки в групі дозволяє здійснити диференційований підхід до виховання і визначення оптимальних напрямків військово-професійної діяльності кожного військовослужбовця. Практика свідчить, що дослідження доцільно проводити кожні півроку. У періоди між соціально-психологічним вивченням військовослужбовців важливою формою роботи є психологічне консультування. Його об'єктами є військовослужбовці, направлені на консультацію командуванням, лікарем частини або психологом за результатами масових обстежень, а також військовослужбовці, що звернулися за допомогою самостійно.

За результатами обстеження можуть бути виділені три групи:

• військовослужбовці, які не потребують медико-психологічної допомоги;

• військовослужбовці, які потребують психологічної допомоги, так звана "група посиленого психологічного впливу",

• військовослужбовці, у яких є більша вірогідність формування девіантної поведінки, або виникнення станів нервово-психічної нестійкості;

• військовослужбовці, які потребують лікування та консультації психіатра.

Виділення цих груп, облік специфічних факторів, що викликали дезадаптацію, а також узагальнення результатів психодіагностики визначають напрямки подальшої профілактичної і психокорекційної роботи. Військовослужбовці, які не потребують медико-психологічної допомоги, мають сприятливий прогноз поведінки і низьку вірогідність зривів нервово-психічної діяльності. Група тих, хто потребує медико-психологічної допомоги, це військовослужбовці з ознаками психічної дезадаптації, які виявляються у переживаннях, стресі, життєвих труднощах чи проблемах, кризі, невдачах і драмах. Ці розлади психіки завжди здатні викликати трансформації у хворобу або поведінкові девіації і частіше за все мають місце у акцентуантів. У клініко-психологічному плані подібні стани характеризуються тим, що "проблемність" тут явно превалює над "симптоматикою", через це практична допомога офіцера-психолога повинна бути орієнтована на найбільш раціональне вирішення індивідуальних проблем. Група, що потребує лікування або консультації психіатра – військовослужбовці з ознаками психічної дезадаптації, тобто з передхворобливими психічними розладами. На відміну від попередньої групи, тут превалює “симптоматика” над “проблемністю”, якщо остання взагалі представлена. Психологічне забезпечення цієї категорії військовослужбовців у подальшому здійснюється разом з медичною службою.

Профілактика девіантної поведінки – це комплекс заходів спрямованих на її попередження. Умовно можна виділити загальні і спеціальні профілактичні заходи. Загальні заходи спрямовані на удосконалення соціального життя, на усунення його негативних факторів, а також на формування позитивно орієнтованої особистості. Спеціальні заходи базуються на загальних, мають деякі особливості при різних формах девіантної поведінки. Але досвід показує, що перенесення центру ваги у ланцюгу профілактичних засобів на якісь окремі ланки заздалегідь приречене на невдачу, і тільки при гармонійному використанні всього комплексу заходів – державних, суспільних, соціально-економічних, медико-санітарних, психогігієнічних – можна сподіватися на позитивні результати. Профілактика девіантних форм поведінки військовослужбовців повинна бути етнологічною, комплексною, диференційованою і поетапною, а головне, носити системний характер.

Етнологічність профілактики – це вплив на основні фактори (соціальні, психологічні, біологічні), що сприяють формуванню девіантної поведінки.

Комплексність профілактики виявляється у взаємній зацікавленості і узгодженій роботі різних спеціалістів: лікарів, педагогів, юристів, соціологів, психологів. Диференційований підхід в профілактиці девіантних форм поведінки повинен враховувати соціальну приналежність військовослужбовців, а також їх психічний стан, тобто корекція може бути спрямована на здорових людей або осіб, нестійких в нервово-психічному відношенні.

Поетапний підхід у проведенні профілактичних заходів передбачає виконання первинної, вторинної і третинної профілактики. Первинна профілактика в армійських умовах є найбільш масовою і ефективною, її заходи спрямовані на ліквідацію несприятливих етнологічних факторів (соціальних, психологічних і біологічних), які впливають на формування у військовослужбовців девіантних форм поведінки, а також на підвищення їх стійкості до цих факторів. Головне завдання вторинної профілактики – раннє виявлення осіб з нервово-психічними порушеннями і проведення заходів щодо медико-психологічної корекції їх поведінки. Виявлення осіб з нервово-психічними порушеннями здійснюється у ході заходів, щодо соціально-психологічного вивчення військовослужбовців. Форми і методи психокорекції різні і залежать не тільки від підготовки офіцера-психолога, але і від характеру і глибини поточного психічного стану військовослужбовця.

Практичне значення прогнозування і регулювання свідомої поведінки військовослужбовців в значній мірі визначається якістю виконання поставлених перед ними завдань і рівнем військової дисципліни.