2. Бланковий кредит, контокорентний кредит, овердрафт та кредит під заставу цінних паперів.

Бланковий кредит – це вид банківського кредиту, що не забезпечений реальними цінностями.

Цей вид кредиту не має конкретного забезпечення і тому надається, як правило, першокласним за кредитоспроможністю клієнтам, з якими банк має давні зв’язки та не має претензій за оформленими раніше кредитами. Кредит видається ним для задоволення потреби в додаткових коштах, яка виникла у ході здійснення виробничого процесу, і має переважно короткотерміновий характер (від одного до трьох місяців). Оскільки позика видається без забезпечення її повернення відповідними зобов’язаннями (у вигляді застави, гарантії, страхування), тобто на довірі до клієнта, то процентна ставка встановлюється на вищому рівні, ніж за іншими кредитами.

Контокорентний кредит – це кредит банку, що надається в національній або іноземній валюті відповідно до потреб клієнта в обсязі, який не перевищує встановлений ліміт (кредитну лінію).

Для отримання кредиту відкривається контокорентний рахунок, на якому щоденно відображаються всі платежі клієнта і надходження коштів на його адресу. Контокорентний рахунок – це єдиний активно-пасивний рахунок. З нього проводяться практично всі платежі (за дебетом), включаючи оплату розрахункових документів за різні види товарно-матеріальних цінностей і послуг, чеків на заробітну плату, доручень за платежами у бюджет тощо. У кредит рахунка зараховується вся виручка, яка належить підприємству, від реалізації продукції та надання послуг. У кредит рахунка також надходять інші платежі, включаючи погашення заборгованості за товарними і нетоварними операціями, пені, штрафи, неустойки та ін. Оскільки весь платіжний оборот концентрується на контокорентному рахунку, поточний рахунок позичальника закривається.

Сальдо на контокорентному рахунку може бути дебетовим і кредитовим. Дебетове сальдо свідчить про те, що у позичальника тимчасово відсутні власні грошові кошти для здійснення платежів і йому виданий кредит. Кредитове сальдо, навпаки, показує, що надходження власних грошових коштів перевищує потребу в поточних платежах, клієнт не має потреби у кредиті і, власне, надав кредит банку. Кредитове сальдо дає підстави для сплати процентів на користь клієнта. Плата за це сальдо практично відповідає розміру процентів за рахунками до запитання.

Контокорентний рахунок банк відкриває таким клієнтам, з якими він має тривалі та стійкі відносини і які відчувають постійну потребу в банківському кредиті.

Кредитування за контокорентним рахунком є достатньо ризиковою формою кредитування. А тому плата за користування кредитом за контокорентом через вищий борговий ризик трохи вища, ніж за іншими короткотерміновими кредитами. Позичковий процент встановлюється індивідуально для кожного позичальника і є договірним. Крім процентів за операціями, банки нараховують також комісійні за послуги.

Контокорентний кредит може надаватися як із забезпеченням, так і без нього (бланковий кредит надається тільки першокласним позичальникам).

Кредитування здійснюється в межах кредитної лінії (ліміту). Її розмір встановлюється на рік на основі балансових даних позичальника про розміщення оборотних коштів і наявних у його розпорядженні джерел формування.

Погашення кредиту за контокорентним рахунком здійснюється шляхом зарахування коштів, які надходять у кредит цього рахунка.

Окремим різновидом контокорентного кредиту є овердрафт.

Оведрафт – це короткостроковий кредит, що надається надійному клієнту понад залишок коштів на його поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунка.

Суть овердрафту полягає в тому, що банк може оплачувати розрахункові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий залишок на його поточному рахунку, в результаті чого утворюється дебетове сальдо, тобто видається кредит.

Банки надають клієнтам такі кредити з метою оптимізації платіжного обороту і виконання в повному обсязі зобов’язань клієнтів за поточними платежами. При цій формі поточний рахунок клієнта не тільки зберігається, а й на ньому дозволяється мати дебетове сальдо.

Таке від’ємне сальдо на цьому рахунку називається овердрафтом, а його розмір визначається в договорі між банком і клієнтом. Як правило, в угоді між банком та клієнтом встановлюється максимальна сума овердрафту – ліміт, який визначається банком на основі ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів, бізнес-планів та планів реалізації продукції фірми-позичальника.

При овердрафті на погашення заборгованості спрямовуються всі суми, що зараховуються на поточний рахунок клієнта, тому обсяг кредиту постійно змінюється відповідно до надходження і витрачання коштів. У результаті кредитове сальдо за рахунком клієнта може періодично змінюватись на дебетове, і навпаки. В принципі банки можуть допускати тривалу наявність дебетового сальдо на рахунках для надійних клієнтів. Однак при цьому вони посилюють контроль за діяльністю позичальників і загальним станом їхньої платоспроможності.

Основною перевагою овердрафту є те, що клієнт платить за фактичне користування кредитом, оскільки банки, як правило, практикують щоденне нарахування процентів на суму непогашеного залишку.

Кредити під заставу цінних паперів є зручною формою кредитних відносин між кредитором і позичальником, оскільки вони ґрунтуються на доволі нескладній операції прийому в заставу та визначенні вартості цінних паперів. Застава цінних паперів здійснюється на умовах закладу з передачею заставлених цінних паперів на зберігання банку. Витрати на зберігання такої застави незначні. Також простим є оцінювання їхньої заставної вартості, яке звичайно проводиться на фондовій біржі.

В забезпечення кредиту як об’єкт застави позичальником можуть бути подані різного роду цінні папери: акції, облігації, короткотермінові казначейські зобов’язання, векселі, депозитні сертифікати. При цьому до застави приймаються як іменні цінні папери, так і на пред’явника.

Перед видачею позик під цінні папери банк має взяти до уваги ряд чинників:

1) якість цінних паперів, які заставляються, тобто платоспроможність, репутація і рейтинг емітента;

2) можливість реалізації цінних паперів на вторинному ринку як об’єктів застави, тобто ліквідність цінних паперів;

3) наявність у цінних паперів ринкової вартості, тобто їхнє котирування на фондовій біржі.