1. Цілі і завдання виховання. Ціль не тільки виправдовує методи, а й визначає їх. Яка мета, такими повинні бути й ме­тоди її досягнення.

2. Зміст виховання. Необхідно правильно пов’язати методи не із змістом взагалі, а з конкретним смислом.

3. Вікові особливості дітей та їх життєвий дос­від.

4. Так, у виховній роботі з молодшими учнями відда­ють перевагу привчанню і вправам, перед переконуван­ням. Диспут і лекцію доцільно використовувати у вихов­ній роботі зі старшокласниками. Ті самі завдання вирішуються за допомогою різних методів залежно від віку вихованців.

5. Індивідуальні особливості вихованців. Загальні методи, загальні програми є лише канвою виховної взаємодії. Необ­хідне їх індивідуальне й особистісне коректування. На ці особ­ливості слід зважати не лише в індивідуальній вихов­ній роботі, а й під час групових і фронтальних вихов­них заходів. Підібраний метод виховання повинен пе­редбачати індивідуальні корективи.

6. Рівень розвитку дитячого колективу. У несформованому колективі педагог використовує метод вимог у категоричній безпосередній формі, у згуртованому — можна вдатися до таких методів, як громадська думка, прийом паралельної дії.

7. Поєднання методів формування свідомості та по­ведінки. Підбираючи методи виховання, слід розумно по­єднувати методи формування свідомості й методи фор­мування суспільної поведінки з урахуванням принци­пу виховання єдності свідомості та поведінки;

8. Умови виховання. До них, крім матеріальних, психофізіологічних, санітарно-гігієнічних, відносяться і відноше­ння, які складаються в класі: клімат у колективі, стиль педа­гогічного керівництва тощо.

9. Засоби виховання. Методи виховання стають засобами, якщо виступають компонентами виховного процесу. Крім ме­тодів, існують й інші засоби виховання, з якими методи тісно пов’язані і застосовуються в єдності (наочні посібники, твори образотворчого мистецтва, засоби масової інформації, різні види діяльності, педагогічна техніка та ін.). Значення цих факторів непомітне доти, допоки вони знаходяться в межах норми. Але як тільки норма порушується, їх вплив на вибір методів виховання може стати визначальним.

10. Рівень педагогічної кваліфікації. Вихователь обирає ли­ше ті методи, якими він володіє.

11. Очікувані наслідки. Обираючи метод, вихователь пови­нен бути впевненим в успіхові. Для цього потрібно передба­чити, до яких результатів призведе застосування методу.

12. Ефективність методів виховання забезпечуєть­ся за умови, що вчитель спирається у їх використанні на психологію школяра. Тобто, основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням. Учень реагує на виховний вплив позитивно, негативно або нейтрально. Це потребує від педагога вміння «вловити» реакцію вихованця і відпо­відно скоригувати його сприймання.

2. Характеристика основних груп методів виховання.

Класифікація методів виховання випливає з логіки ці­лісного педагогічного процесу, необхідності безпосередньої організації всіх видів діяльності дітей, їх взаємин з пе­дагогами і між собою, стимулювання самодіяльності та самоосвіти.

Однією з найпоширеніших є класифікація методів ро­сійського вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

1. Методи формування свідомості особистості:

• бесі­ди,

• лекції,

• методи дискусії,

• переконання,

• навіювання,

• при­клад.

2. Методи організації діяльності, спілкування, фор­мування позитивного досвіду суспільної поведінки:

• педа­гогічна вимога,

• громадська думка,

• довір’я,

• привчання,

• тре­нування,

• створення виховних ситуацій,

• прогнозування.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки:

• гра,

• змагання,

• заохочення,

• покарання.

4. Методи самовиховання:

• самопізнання,

• самооцінювання,

• саморегуляція.

Щодо функціональної залежності розрізня­ють такі групи методів виховання :

1. Методи формування свідомості:

а) словесні методи:

• роз’яснення,

• бесіда,

• лекція,

• диспут;

б) метод прикладу

2. Методи формування суспільної поведінки:

• педагогічна вимога,

• громадська дум­ка,

• вправлення,

• привчання,

• доручення,

• створення вихову­ючих ситуацій.

3. Ме­тоди стимулювання діяльності та поведінки:

• змагання,

• заохочення,

• пока­рання.

4. Методи кон­тролю й аналізу рівня вихованості:

• пе­дагогічне спостереження,

• бесіда,

• опитування (анкетне, усне),

• аналіз результатів суспільно корисної роботи,

• ви­конання доручень,

• створення ситуацій для вивчення по­ведінки учнів.

Зупинимось більш детальніше на характеристиці кожної групи методів виховання.

• І група методів виховання - методи формування свідомості

Першочерговим у формуванні особистості є вплив на її свідомість.

Вплив на свідомість — це вплив на розум і почуття людини з метою формування позитивних якостей і подо­лання негативних.

Тому група методів, спрямована на формування цих якостей, є визначальною.

Мета використання методів формування свідомості : формування в учнів поглядів і переконань, здійснюючи різно­бічний вплив на їх свідомість, почуття і волю. За допомогою цих методів не лише роз­вивають і доводять до свідомості учнів сутність норм по­ведінки, а й долають помилкові погляди й переконан­ня, негативні прояви поведінки.

Основним засобом впливу на свідомість вихованця є слово вчите­ля, яке має благодійно впливати на розвиток особистості. Проте слово вчителя не повинно бути жорстоким, гру­бим, холодним.

На думку В. Сухомлинського, «слово — найтонший дотик до серця: він може стати і ніжною за­пашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в доб­ро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Сло­во обертається найнесподіванішими вчинками навіть то­ді, коли його немає, а є мовчання. Там, де потрібне гостре, пряме, чесне слово, іноді ми бачимо ганебне мовчання. Це найогидніший вчинок — зрада. Буває й навпаки: зра­дою стає слово, яке повинно берегти таємницю. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і не­тактовне — приносить біду. Словом можна вбити й ожи­вити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати по­смішку і сльози, породити віру в людину і заронити неві­ру, надихнути на працю і скувати сили душі...»^. (Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибр. твори: В 5-ти т. — К.: Рад. школа, 1976. — Т. 1. - С. 55.)

Результатом впливу на вихованця методів групи формування свідомості повинні бути:

• знання, погляди, переконання, які стимулюють вчинки вихованця, моральну впевненість у суспільній необхідності й особистісній корисності певного типу поведінки;

• готовність активно включатись у передбачену змістом виховання діяль­ність.

До групи методів формування свідомості ( їх ще називають методами переконування) на­лежать:

а) словесні методи (розповідь, роз’яснення, бесіда, переконання, навіювання, лекція, диспут);

б) метод прикладу.

Зупинимось більш детальніше на словесних методах виховання.