- •Правовий статус держави.
- •Сутність державного інтересу.
- •Співвідношення понять «суспільний інтерес», «публічний інтерес», «національний інтерес».
- •Законодавче закріплення категорії «законні інтереси».
- •Правотворчість: співвідношення теорії та практики
- •Сучасний погляд на проблеми тлумачення норм права.
- •Прогалини в праві: умови виникнення та шляхи подолання.
- •2. Шляхи усунення і подолання прогалин у праві
- •Джерела права: поняття, ознаки, види.
- •Правовий звичай та правовий прецедент: теоретико-правовий аналіз та значення для України.
- •Нормативно-правові акти як основні джерела права.
- •Основні концепції взаємодії міжнародного та національного права.
- •Вплив міжнародного права на правову систему України.
- •Юридична практика: поняття, ознаки, види.
- •Процесуальні правовідносини: поняття, склад, види.
- •Форми та способи реалізації норм права.
- •Застосування права: поняття, ознаки, види.
- •Дія права: теорія та практика.
- •Поняття ефективності права. Сучасний погляд на проблеми ефективності права.
- •Застосування права: поняття, ознаки, види.
- •Підстави та форми застосування права.
- •Юридичний процес: поняття, ознаки, структура та види
- •Загальнотеоретична характеристика категорії «зловживання правом».
- •Законодавче закріплення категорії зловживання правом.
- •Загальна теоретико-правова характеристика законності.
- •Правопорядок та його сучасне розуміння.
- •Правова поведінка: проблеми забезпечення.
- •Зловживання владою та зловживання правом: проблеми розмежування.
- •Передумови виникнення і поширення зловживання правом.
- •Законність та дисципліна. Способи забезпечення законності в державному управлінні.
- •Роль прокуратури в забезпеченні законності та правопорядку.
- •Неправомірна поведінка.
- •Правопорушення: причини та ознаки
- •Поняття та ознаки юридичної відповідальності.
- •Принципи юридичної відповідальності.
- •Види юридичної відповідальності.
- •Стадії юридичної відповідальності
- •Поняття, ознаки та функції юридичної відповідальності.
- •Підстави притягнення до юридичної відповідальності.
- •Позитивна юридична відповідальність.
Вплив міжнародного права на правову систему України.
Взаємодія внутрішнього і міжнародного права полягає у поєднанні двох взаємопов'язаних процесів - впливу національних правових систем на утворення і розвиток норм і принципів міжнародного права та впливу міжнародного права на еволюцію правової системи кожної окремої країни чи їх груп.
Основним проявом впливу міжнародного права на внутрішньодержавне право є узгодження змісту норм національного права з положеннями міжнародного права. Як правило, таке узгодження відбувається шляхом запозичення міжнародно-правових норм у національне право або шляхом прийняття національних норм, що за своїм змістом відповідають принципам та нормам міжнародного права. У вітчизняній літературі такі процеси називаються імплементацією або трансформацією міжнародно-правових норм.
Ці два терміни, хоча і мають певні нюанси у змісті, але часто використовуються на позначення одних і тих же процесів. Використання терміну "трансформація" у такому аспекті не зовсім вдале, оскільки етимологічно він означає зміну форми, а при реалізації міжнародно-правових норм на національному рівні утворюється нова національна норма права, яка змістовно хоча і повторює міжнародну, але має самостійну форму (нормативно-правовий акт, правовий прецедент тощо). Міжнародно-правова ж норма не припиняє своєї чинності і не змінює форми. Тому більш коректним є використання терміну "імплементація" (англ. implementation), який буквально означає "виконання, здійснення". Крім того, використання цього терміну є більш доцільним, оскільки і у західній правовій доктрині, і в актах міжнародних організацій, передусім ООН, використовується переважно термін "імплементація" а не "трансформація".
Імплементація міжнародно-правових норм - це сукупність цілеспрямованих організаційно-правових та інституційних заходів, що здійснюються державами індивідуально, колективно чи в рамках міжнародних організацій і спрямовані на реалізацію ними прийнятих на себе міжнародно-правових зобов'язань.
Необхідно зауважити, що імплементація як процес виконання державою міжнародно-правових норм, відбувається на лише на стадії нормотворчості, а й на стадії реалізації, в т.ч. і застосування права.
На стадії нормотворчості основними способами взаємодії міжнародного та внутрішньодержавного права (способами імплементації міжнародно-правових норм) є відсилка та інкорпорація.
Відсилка означає створення у внутрішньодержавному праві норми, що відсилає до норм міжнародної угоди, через що останні можуть діяти всередині країни в незміненому вигляді, тобто так, як вони існують в самій угоді.
Відсилка являє собою приклад колізійної норми, що складається з обсягу та прив'язки і безпосередньо не містить правила поведінки (диспозиції). Розрізняються два основні види відсилок -загальна та спеціальна.
Загальна відсилка, як правило, вказує, що усі чинні договори держави, ратифіковані нею у встановленому порядку є частиною її законодавства. Прикладом загальної відсилки може бути ст. 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Спеціальна відсилка містить посилання на конкретну норму або норми певного міжнародного договору. Так, відповідно до ст. 15 Закону України "Про дорожній рух" на території України діють національні і міжнародні посвідчення на право керування транспортними засобами, що відповідають Конвенції про дорожній рух'.[3]
В законодавстві України найчастіше використовуються саме загальні відсилки, коли не тільки не вказується назва міжнародного договору, а навіть не окреслюється їх коло. Відсилка може також бути звернута як до чинного міжнародного договору, так і до міжнародного договору, які будуть укладені чи набудуть чинності для України в майбутньому.
Інкорпорація - це видання компетентним органом держави внутрішньодержавного нормативно-правового акту, який містить норми, аналогічні міжнародно-правовим.
Інкорпорація, як правило, шляхом прийняття нової норми національного права, однак можливі випадки, коли до вже існуючої норми вносяться зміни, що приводять її у відповідність з міжнародним правом. Розрізняються два основні види інкорпорації - рецепція та трансформація.
При рецепції міжнародно-правова норма дослівно відтворюється в акті національного законодавства. Наприклад, більшість положень розділу II Конституції України ("Права, свободи та обов'язки людини і громадянина") є результатом рецепції відповідних положень Загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., а також Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.
При трансформації міжнародно-правова норма відтворюється в акті національного законодавства з урахуванням потреб та специфіки держави. Так, Кримінальний кодекс України містить низку складів злочинів, сформульованих на підставі міжнародних конвенцій. Зокрема, ст. 442 КК України, що передбачає відповідальність за геноцид, є результатом трансформації положень Конвенції 1948 р. про попередження злочинів геноциду та покарання за нього, а ст. 149 КК України, яка встановлює відповідальність за торгівлю людьми є прикладом трансформації окремих положень Конвенції 1929 р. проти рабства, Конвенції 1950 р. проти торгівлі людьми, а також Конвенції 1956 р. про скасування рабства та работоргівлі.
Інкорпорація (як рецепція, так і трансформація), як правило, не пов'язана з подальшим використанням правозастосовчим органом у своїй діяльності тексту міжнародного договору, оскільки для реалізації відповідних міжнародних зобов'язань держави на її території достатньо здійснення положень національного нормативно-правового акту. При відсилці ж, навпаки, текст міжнародного договору завжди має використовуватися безпосередньо.
Вплив внутрішньодержавного права на міжнародне полягає у запозиченні міжнародним правом окремих норм чи інститутів, вироблених у праві тієї чи іншої держави. Такий вплив може бути як процесуальним, коли запозичуються, наприклад, правила ведення переговорів, укладання договорів тощо, так і матеріальним, коли запозичуються безпосередньо правила поведінки. Процес запозичення міжнародним правом окремих національно-правових норм отримав назву "зворотна трансформація". Істотний вплив на розвиток сучасного міжнародного права здійснює передусім право європейських та північноамериканських країн. Зокрема, у сфері прав людини на міжнародне право значною мірою вплинули Декларація незалежності США 1776 р. та французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. Нині на регіональні підсистеми міжнародного права деякою мірою впливають також ісламське право, звичаєве право африканських країн тощо.
