57. Дія права: теорія та практика.

Стаття)))))

58. Поняття ефективності права. Сучасний погляд на проблеми ефективності права.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАВА(від лат. effectivus - дійовий) властивість дії права, що характеризується результативністю його впливу на розвиток суспільних відносин відповідно до мети законодавця, позитивною значущістю права в суспільному житті.

Эффективность права - это соотношение между результатами действия правовых норм и теми социальными целями, для достижения которых они были приняты.

Эффективная реализация правовых норм возможна лишь при условии их соответствия требованиям нравственности и закономерностям развития национально-ориентированных регулируемых отношений. Социальная эффективность напрямую зависит от точности выявления и учета факторов, отражающих потребность в правовой регламентации. Для этого необходимо изучить закономерности развития регулируемого отношения, обобщить передовой опыт их нормирования, учесть сложившуюся на сегодняшний день социально-экономическую ситуацию и на этой основе определить четкие и реалистичные цели регулятивного воздействия.

Эффективность различных разновидностей правовых норм проявляется по-разному. Так, чем больше используются предписания управомочивающих норм, тем выше степень их эффективности, а эффективность запрещающих норм, наоборот, тем выше, чем реже применяются они правоприменительными органами.

В современных условиях можно выделить следующие пути повышения эффективности права:

1) совершенствование правотворчества, в процессе которого в нормах права (с учетом высокого уровня законодательной техники) наиболее полно выражаются общественные интересы и те закономерности, в рамках которых они будут действовать. Важно усилить юридическую гарантированность правовых средств;

2) совершенствование правоприменения - учет конкретной обстановки, своеобразия каждой юридической ситуации;

3) повышение уровня правовой культуры субъектов права также будет влиять на качество правового регулирования, процесс укрепления законности и правопорядка.

59. Застосування права: поняття, ознаки, види.

Правозастосування — це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуаліза ції юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.

Якщо сказати спрощено, то застосування правових норм — це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта — акта застосування норм права.

Якщо додержання, виконання і використання пов'язані з діями громадян, громадських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється державними органами і посадовими особами, і тільки у певних ситуаціях — громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу.

Застосування норм права має місце там, де адресати правових норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації — додержання, виконання, використання.

Випадки правозастосування

Правозастосування виникає тоді, коли потрібно:

• наділити одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покласти на інших суб'єктивних юридичних обов'язків;

• вирішити спір про право — про наявність або міру суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

• визначити міру юридичної відповідальності правопорушника.

Ознаки застосування норм права.

1. Має владний характер, тому що це діяльність компетентного органу або посадової особи, і лише в рамках наданих йому (їй) повноважень. Серед органів, що застосовують норми права, можна виділити органи юрисдикції — суди (загальні, арбітражні тощо), адміністративні комісії та ін. Наприклад, лише в судовому порядку можливо безперечне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб і фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності.

2. Має індивідуалізований, персоніфікований характер, тому що являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації на основі норм права. Полягає в «прикладенні» норм права до конкретної особи (персони), конкретних обставин.

3. Має процедурно-процесуальний характер, тому що являє собою офіційний порядок дій, складається з низки стадій.

4. Має творчий, інтелектуальний характер, тому що це завжди інтелектуальна діяльність. Для застосування норм права необхідно свідомо проводити низку дій.

5. Здійснюється на основі норм права.

6. Має юридична оформлений характер — завершується ухваленням спеціального акта (у більшості випадків письмового), який називається актом застосування норм права або правоза-стосовним актом.

7. У своїй результативній частині (правозастосовний акт) завжди відіграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини (наприклад, вступ до шлюбу, розлучення подружжя, усиновлення дитини).

Застосування права може бути позитивним і юрисдикцій-ним.

Позитивне - це те, що здійснюється не з приводу правопору­шення, а як обов'язкова умова нормальної реалізації певних ре­гулятивних норм. Наприклад, особа звернулася до органу соціа­льного забезпечення про призначення їй пенсії. Порядок цього призначення регулюється регулятивними нормами, що входять до галузі права соціального забезпечення. Призначення пенсії і буде позитивним різновидом застосування права.

Юрисдикційне - застосування санкцій (тобто охоронних норм) за порушення диспозиції. Прикладом юрисдикційного застосу­вання права є притягнення до кримінальної відповідальності К. за вбивство.