Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ZALIK_Problemi_kriminalnogo_prava-1.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
791 Кб
Скачать
☆
  1. Проблемні аспекти визначення поняття та системи злочинів проти життя і здоров’я.

  1. Проблема законодавчого визначення вбивства.

Поняття вбивства надано у ч. 1 ст.115 „Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншої людині”.

Це визначення страждає суперечливістю. З одного боку – законодавець вказує, що вбивство – це саме умисне заподіяння смерті, з іншого – необережне заподіяння смерті все ж-таки називає „Вбивство через необережність” (ст. 119 КК). Сумістити ці визначення можна тільки шляхом систематичного тлумачення – визнати, що за його підсумками вбивство – це умисне чи необережне протиправне заподіяння смерті іншої людині.

Слід звернути увагу, що до законодавчого визначення вбивства в науці кримінального права є претензії. Багато вчених наполягають на тому, щоб відмовитися від того, щоб називати вбивством необережне заподіяння смерті (як у КК РФ). Деякі науковці вважають, що у визначенні вбивства має бути слово „насильницьке”, тому, що важко назвати вбивством позбавлення життя на прохання майбутнього потерпілого. Такий злочин, на думку прихильників відповідного підходу до сутності вбивства, має бути передбачений окремою статтею зі значно більш м’якою санкцією, ніж „просте” вбивство.

Суттєві заперечення мають місце щодо визнання вбивством позбавлення лікарем безнадійно хворого. Значна кількість спеціалістів з кримінального права та медицини пропонують легалізувати таке позбавлення життя (його називають „евтаназія”, „еутаназія” чи „ейтаназія”), напевно з дотриманням ретельно розробленої процедури (як у деяких країнах). На даний час таке позбавлення життя підпадає під ознаки ч. 1 ст. 115.

Повернемось до визначення вбивства, згадаємо, що це – умисне чи необережне протиправне заподіяння смерті іншої людині. Кожне слово визначення має суттєве значення для правильної кваліфікації відповідних дій, тому потребує ретельного тлумачення.

Потерпілій – інша людина. З цього випливає, що самогубство – не вбивство і взагалі не злочин.

Відомо що на певних етапах розвитку суспільства людей, що невдало намагалися позбавити себе життя, піддавалі кримінальної відповідальності за замах на вбивство. За даними істориків, наприклад, у Англії у ХІІІ віці самогубство вважалося „тяжким вбивством самого собі”, а допомога в ньому – як співучасть у такому вбивстві; сотні людей були притягнути до відповідальності за замах на власне життя. У Зведенні законів Російської імперії (1882 г.) для осіб, що посягнули на своє життя, були передбачені каторжні роботи як для вбивць.

Якщо самогубство за визначенням ч. ст. 115 КК України – не вбивство, неможлива і співучасть в ньому. Тому не підлягає відповідальності, наприклад той, хто наданням засобів сприяв іншої особі позбавити собі життя. Хоча такі дії дуже нагадують пособництво, насправді ним не є, оскільки неможлива співучасть у незлочинних діях.

Кодекси деяких сучасних країн містять статті, які передбачають кримінальну відповідальність за „підмовляння” до самогубства або інші види участі в ньому у якості самостійних злочинів. У КК України подібних статей немає, незважаючи на те, що наукова спільнота наполягає на криміналізації окремих видів допомоги у самогубстві.