4. Кримінальна відповідальність у структурі протидії злочинності.

Існує загальна та спеціальна протидія злочинності, а також відповідні їм відносно самостійні механізми їх здійснення.

Загальна протидія злочинності – це ефективне функціонування всіх інститутів суспільства та держави за допомогою яких формується раціональна система впливу на фактори злочинності, в результаті чого мінімалізується число злочинних проявів. Раціональне, правомірне функціонування державних та громадських інституцій в масштабах всієї держави чи на регіональному рівні не маючи своєю безпосередньою метою протидію злочинності, а будучи спрямованим на забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства, тим самим об’єктивно забезпечує протидію злочинності.

Суб’єктами загальної протидії злочинності виступають всі соціальні та державно-правові інституції, існуючі в певному суспільстві.

Спеціальна протидія злочинності (точніше – її проявам) – це сукупність кримінально-правових, кримінально-процесуальних, оперативно-розшукових, криміналістичних та кримінологічних засобів, за допомогою яких забезпечується безпосередній правовий та кримінологічний вплив на реальні й потенційні злочинні прояви.

Суб’єктами такої протидії виступають не всі соціальні та державно-правові інституції і навіть не всі правоохоронні органи, а лише спеціально уповноважена на це їх частина, яка отримала назву „кримінальна юстиція”.

У найбільш загальному виді кримінальна юстиція - це система державних органів, діяльність якої спрямована на винесення справедливого рішення у кримінальній справі.

Спеціальна протидія злочинності здійснюється за двома взаємопов’язаними між собою напрямами: а) кримінально-правове реагування на вчинення злочинного діяння. Найбільш розповсюдженою формою кримінально-правового реагування на злочинні прояви є застосування кримінальної відповідальності, тому його можна вважати кримінально-правовим реагуванням. Але воно здійснюється в чітко визначених процесуальних межах і може претендувати на назву „кримінально-процесуальне”. Щоб не створювати понятійної конкуренції, пропонується оперувати більш узагальненим терміном „правове реагування” або, для забезпечення лаконічності, просто „реагування”.

б) спеціально-кримінологічне запобігання вчиненню нових злочинів. Перший засіб запобігання злочинів - профілактика. Вона являє собою нейтралізацію криміногенних передумов можливого злочину, тобто діяльність з усунення та нейтралізації причин вчинення злочинного діяння, а також умов, що сприяють цьому.

Коли профілактика виявляється недостатньо ефективною, виникає потреба у застосуванні другого засобу запобігання – попередження (за іншою термінологією – відвернення) злочину. Попередження злочинів – це сукупність заходів, спрямованих на окремі групи або конкретних осіб, які виношують злочинні наміри, замислюють вчинення злочину; усунення криміногенних факторів, що обумовлюють формування злочинного мотиву до початку виконання злочину.

5. Проблема визначення кримінальної відповідальності.

Щодо сутнісного визначення кримінальної відповідальності в теорії існує безліч точок зору. Основні з них зводяться до наступного:

1. Кримінальна відповідальність – це обов’язок особи, яка вчинила злочин, відповісти за його вчинення на підставі кримінального закону, дати звіт перед державою за порушення кримінально-правової заборони й зазнати заходів державного примусу – обмежень (втрат) особистого, майнового або іншого характеру, передбачених як покарання.

Критика такого підходу. Ототожнення кримінальної відповідальності з певним обов’язком не враховує того, що взятий сам по собі обов’язок відповісти за порушення кримінально-правової заборони не є реакцією держави на вчинення злочину. Для того, щоб зазначений обов’язок був виконаний (перетворився із можливості у дійсність), потрібна втілена у процесуальну форму діяльність уповноважених державних органів, які спочатку викривають винного, кваліфікують вчинене ним діяння як злочин, а далі застосовують до відповідного суб’єкта санкцію кримінально-правової норми. Обов’язок відповідати не тотожний відповідальності – він виступає лише її необхідною передумовою.

2. Кримінальна відповідальність – це покарання за вчинення злочину.

Критика такого підходу. Ототожнення кримінальної відповідальності з покаранням є архаїчним уявленням про відповідальність. Ці поняття є близькими, але водночас відрізняються один від одного у тому числі за змістом. Покарання, будучи похідним від кримінальної відповідальності, основна, проте не єдина форма кримінальної відповідальності: кримінальна відповідальність можлива і без покарання. Так, у КК України 2001 р. передбачені випадки, коли суд взагалі не призначає винному покарання: 1) втрата особою, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, суспільної небезпечності внаслідок бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці (ч. 4 ст. 74 КК); 2) закінчення вказаних у ст. 49 КК строків давності (ч. 5 ст. 74 КК); 3) захворювання особи, яка вчинила злочин, до постановлення вироку на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2 ст. 84 КК); 4) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості неповнолітнім, до якого з урахуванням його щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки застосовуються примусові заходи виховного характеру, а не покарання (ст. 105 КК).

3. Кримінальна відповідальність - це специфічні (охоронні) кримінально-правові відносини, які виникають з моменту вчинення злочину між державою й особою, яка вчинила злочин.

Критика такого підходу. Кримінально-правові відносини – це самостійна кримінально-правова категорія, ототожнення якої з іншими недоцільне.

Кримінальна відповідальність – це особливий кримінально-правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин, яке полягає у здійснюваному судом в обвинувальному вироку осуді порушника кримінально-правової заборони з обмеженням або позбавленням його певних благ чи без такого.

Кримінальну відповідальність доцільно розуміти як засудження особи за вчинення нею злочину обвинувальним вироком суду з обмеженням чи позбавленням її законних прав та інтересів чи без такого.

Феномен кримінальної відповідальності доцільно розглядати у вузькому (власному, кримінально-правовому), та в широкому (міжгалузевому) сенсі:

У першому з них кримінальна відповідальність - це здійснене в інтересах захисту правопорядку а) засудження суспільно-небезпечного діяння та його суб’єкта обвинувальним вироком суду, що набрав чинності з б) обмеженням або позбавленням засудженого певних прав та свобод чи без такого.