1. Лінгвістичні матеріали соціальних стосунків, які дуже відрізняються у різних мовах та культурах в залежності від таких чинників, як: відповідний статус, близькість стосунків, реєстр мовлення і т.д. До цих маркерів відносяться реєстри, які не розглядаються як універсальні: вживання та вибір привітань, вживання та вибір форм звертання, правила вступу до розмови, вживання та вибір вигуків.

2. Правила ввічливості, які є різні і варіюють від однієї культури до іншої: «позитивна», «негативна», ввічливість, неввічливість, правильні вживання: «будь ласка», «дякую».

3. Вирази народної мудрості, які представлені сталими формулами і які є важливим компонентом лінгвістичного аспекту соціокультурної компетенції: прислів’я, допоміжні звороти, вислови, знайомі цитування (РРЄ, с. 119).

4. Реєстрові відмінності, які використовуються для позначення систематичних відмінностей між різними варіантами мови при вживанні її у різних контекстах. Під цим кутом зору розглядаються наступні формальності: офіційний, формальний, нейтральний, неформальний, фамільярний, інтимний.

5. Діалект та акцент. Соціолінгвістична компетенція включає здатність розрізняти лінгвістичні маркери, наприклад: соціальних класів, регіонального і національного походження етнічної належності, професійної групи. До діалектичних та аспектних маркерів відносяться: лексика, фонетика, граматика, вокальні характеристики, паралінгвальні засоби тощо.

Третьою складовою комунікативної компетенції є Прагматична компетенція. Цей вид компетенції пов’язаний зі знаннями користувача/ учня про принципи, за якими висловлювання/повідомлення:

а) організовуються, структуруються та укладаються (дискурсивна компетенція).

б) використовуються для здійснення комунікативних функцій (функціональна компетенція).

Як видно, складовими прагматичної компетенції виступають:

Дискурсивна компетенція, це є здатність користувача/учня пов’язувати речення логічно, з тим, щоб продукувати зв’язні відрізки мовлення. Остання включає знання та вміння контролювати логічне складання речення з точки зору: теми/реми; відомого/нового; причини/наслідку; природної зв’язності (напр., часової); здатність будувати і керувати мовленням у плані тематичної організації, зв’язності та злитності, логічної організації, стилю та реєстру.

Побудова тексту – це є знання правил побудови мови певної спільності, знання про те, як структурується інформація для здійснення різних макрофункцій (опису, розповіді, експозиції і т.д.), як будується аргументація (на суді, у дебатах тощо), як оформлюються і розбиваються на параграфи письмові тексти (есе, офіційні листи і т.д.) (РРЄ, с. 123).

Функціональна компетенція – цей компонент пов’язаний з використанням у спілкування усного мовлення та письмових текстів зі спеціальними функціональними цілями.

До змісту КМ включено і такий вид компетенції як – плюролінгвальна та плюрокультурна компетенція, яка розглядається як здатність користуватися мовними і культурними цілями і брати участь у міжкультурному спілкуванні, коли людина, що розглядається як соціальний аспект, має різні ступені володіння кількома мовами та досвід кількох культур. Це розглядається не як надання переваги чи протиставлення різних компетенцій, але швидше, як існування складної або навіть комплексної компетенції, яку може використовувати користувач (РРЄ, с. 168).

Узагальнена схема змісту комунікативно-мовленнєвої компетенції і їх складових за «Загальноєвропейськими рекомендаціями»:

		Л ексична	Лексичні елементи
			Граматичні елементи
		Г раматична	Морфологічні
	Лінгвістичні компетенції	Семантична	Синтактичні Лексична
		Фонологічна	Граматична
		Орфографічна
		Орфоепічна
		Лінгвістичні маркери
К МК	Соціолінгвістична компетенція	Правила ввічливості
		Вирази народної мудрості
		Діалект та акцент
	Прагматична компетенція	Дискурсивна
		Функціональна
	Плюрилінгвальна та плюрикультурна компетенція