47. Основні речовини , що використовуються для вапнування та гіпсування ґрунтів. Розрахунки доз вапна та гіпсу.

Вапнування і гіпсування ґрунту в поєднанні із внесенням органічних добрив дає змогу оптимізувати реакцію ґрунтового розчину, наблизити її до нейтральної, що сприяє підвищенню ефективності добрив і агротехнічних прийомів вирощування.

Під впливом мінеральних добрив, здебільшого хімічно або фізіологічно кислих, різко зростає кислотність ґрунту. Тому проблемараціонального використання їх значною мірою залежить від регулярного вапнування ґрунту. Значне підвищення кислотності ґрунтів, за даними кафедри агрохімії Уманської ДАА, спостерігається в південному, південно-західному Лісостепу і подекуди навіть у північному Степу України.

При вирощуванні польових культур на ґрунтах з кислою реакцією (pHсол< 6,0) необхідно проводити їх вапнування. Норму вапна, як правило, визначають за формулою

де HCaO3 — норма карбонату кальцію, т/га; — гідргідролітична

кислотність ґрунту, мг-екв/100 г; 1,5 — розрахунковий коефіцієнт. Норму вапнякового матеріалу визначають за формулою

де Нвап мат — норма вапнякового матеріалу, т/га; — норма

вапна , т/га; — масова частка нейтралізуючих речовин у вапняковому матеріалі у перерахунку на карбонат кальцію, %; 100 — коефіцієнт переведення відсотків у частку від 1.

При надмірній лужності ґрунту (рН 7,6 - 7,8) в Степу України треба його гіпсувати. Норму гіпсу обчислюють за формулою

де 0,086 — міліграм-еквівалент гіпсу; Na — вміст обмінного натрію в ґрунті, мг екв/100 г; Е — ємність вбирання, мг екв/100 г ґрунту; трав, кг/га

Н — потужність шару ґрунту, що підлягає меліорації, см; d— щільність складення цього шару ґрунту, г/см3; 0,1 — допустима частка увібраного натрію від загальної ємності вбирання (для степових солонців хлоридно-сульфатного типу засолення допускається вміст 5 % загальної ємності, тому замість числа 0,1 ставлять у формулі 0,05).

Вапнування грунтів, внесення до грунту винищити і інших вапняних добрив для усунення надлишкової кислотності, шкідливої для багатьох з.-х.(сільськогосподарський) рослин; спосіб хімічної меліорації кислих грунтів. І. п. засновано на заміні в грунтовому поглинаючому комплексі іонів водню і алюмінію іонами кальцію і магнію. При вапнуванні в результаті нейтралізації кислотності грунту і збільшення вмісту кальцію посилюється життєдіяльність корисних мікроорганізмів (наприклад, клубенькових бактерій, мікроорганізмів, мінералізующих органічні залишки і перегній) і грунт збагачується доступними для рослин елементами живлення, покращуються її фізичні властивості (структура, водопроникність і ін.). І. п. підвищує ефективність органічних і мінеральних добрив.широко застосовують на підзолистих, дерново-підзолистих і деяких торф'яних грунтах, рідше на сірих лісових грунтах і червоноземах. На підзолистих грунтах при ph їх в сольовому витягу менше 4,5 необхідно І. п. під все з.-х.(сільськогосподарський) культури; при ph 4,5—5,0 — під всі культури, окрім люпину; при ph 5,1—5,5 — під культури, дуже чутливі до кислотності (буряк, капуста, лук, часник, конюшина, люцерна, смородина) що потребують слабокислої і близької до нейтральної реакції (бруква, турнепс, вика, квасоля, кукурудза, пшениця, ячмінь, огірки, яблуня, вишня) і що переносять помірну кислотність, але що підвищують урожай при внесенні високих доз винищити (овес, жито, тимофіївка, гречка); при ph 5,6—6,0 — лише під буряк і люцерну; при ph більше 6,0 грунт вапнувати не слід. Дози вапняних добрив залежать від величини кислотності грунту і її механічного складу; вони мають бути достатні для підтримки протягом 10—12 років слабокислої реакції грунту, що забезпечує нормальні умови для зростання і розвитку більшості з.-х.(сільськогосподарський) культур (див. таблиці.).

Дози вапняних добрив можуть бути понижені при неглибокому закладенні їх в грунт і вживанні разом з органічними і мінеральними добривами. Вапняні добрива зазвичай вносять 1 раз до ротацію сівозміни. В деяких випадках, наприклад, якщо в сівозміні культури різко розрізняються по своїй нуждаємості у вапнуванні, доцільне дробове внесення (у декілька прийомів) повної дози. Вапняні добрива можна вивозити в полі навесні, літом і осінню; на вирівняних масивах — по мерзлій землі і дрібному снігу. Ефективність І. п. в значній мірі залежить від рівномірності розподілу добрив по поверхні і хорошому закладенню їх в грунт. І. п. дає значну надбавку урожаю (в середньому по СРСР в ц/га ): зернових колосових культур (зерно) 0,5—4; зернобобових (зерно) 1—3; кормового буряка 30—60; картоплі 5—15; льону (солома) 1—3; конюшини (сіно) 7—15; капуста 30—70; морква 15—45. Для планового І. п. проводять спеціальні грунтові обстеження і польові досліди, складають картограми кислотності грунтів і вапнування.

Зазвичай вапнування проводять шляхом внесення в грунт перед її перекопування меленого вапняку чи доломітового борошна в кількості від 0,2 до 2 кг на 1 кв. м залежно від кислотності та складу грунту. Піщані та супіщані грунти вапнують меншими дозами, але частіше, через 2-3 роки, а важкі глинисті - великими дозами раз на 10-15 років. Вапнування суглинкових грунтів малими дозами по 0,2-0,3 кг на 1кв. м через 2-3 роки менш ефективно, ніж по 1-2 кг на 1 кв. м раз на 10-15 років. До 4 кг вапна на 1 кв м слід вносити в грунт поблизу автомагістралей, щоб перевести надлишок важких металів у важкорозчинні сполуки. Інакше вирощені продукти на таких грунтах небезпечні для здоров'я.

Гіпсування грунтів , внесення до грунту гіпсу для усунення надлишкової лужності, шкідливої для багатьох з.-х.(сільськогосподарський) рослин; спосіб хімічної меліорації солонців і солонцеватихгрунтів. Гіпсування засноване на заміні натрію, поглиненого грунтом, кальцієм, внаслідок чого покращуються її несприятливі физико-хімічні і біологічні властивості і підвищується родючість. Дози гіпсу (встановлюють по кількості натрію в корнеобітаємом шарі грунту, який необхідно замістити кальцієм) від 3—4 до 10—15 т/га , найбільші, — на содових солонцях. Гіпс вносять до 2 прийому: перед оранкою і після неї під культивацію. На солонцеватихгрунтах, що містять меншу кількість натрію, чим солонці, гіпс (3—4 ц/га ) вносять до рядків разом з насінням. Р. п. проводять в комплексі з агротехнічними заходами: глибока оранка (на 40—50 см ) з перемішуванням солонцового шару (це дає можливість перемістити гіпс, що міститься в підорному шарі, в орний шар), зрошування, внесення органічних добрив, снігозатримання і затримання талих вод, посів багатолітніх трав.

Для Р. п. застосовують в основному сиро-мелений гіпс (з природних покладів), фосфогипс — відходи виробництва добрив, відходи содової промисловості. Тривалість переходу солонців під дією гіпсу в культурну грунт, тобто меліоративний період, 8—10 років в незрошуваних умовах і 5—6 років при зрошуванні. Середня надбавка урожаю зерна при внесенні гіпсу складає в чорноземній зоні (без зрошування) 3—6 ц/га , в зоні каштанових грунтів 2—7 ц/га . На зрошуваних землях ефективність Р. п. підвищується.

ГІПСУВАННЯ ҐРУНТІВ — внесення в ґрунт гіпсу для нейтралізації лужності, шкідливої багатьом с.-г. культурам; хімічна меліорація ґрунту, за якої в солонцях і солонцюватих ґрунтах увібраний натрій заміщується увібраним кальцієм, внаслідок чого поліпшуються фіз., фіз.-хім. та біол. властивості ґрунту, підвищується його родючість. Норма внесення гіпсу залежно від кількості увібраного натрію коливається в межах від 1,5-6 до 12 т/га. В Україні Г. ґ. потребують понад 1 млн. га. Якщо солонцеві ґрунти залягають серед родючих окремими плямами, що займають не більше як 25% площі поля, гіпс вносять тільки на плями. Перетворення солонців під впливом гіпсу на культ. груш (тривалість меліоративного періоду) відбувається на неполивних землях 8-10, а на зрошуваних - 5-6 років. Для Г. г. використовують гіпс природних покладів і відходи, одержувані при виготовленні суперфосфату і преципітату.