10. Потенційні та ефективні запаси поживних речовин в грунті

Родючість грунту, здатність грунту забезпечувати рослини засвоєними живильними речовинами, вологою і ін. і давати урожай.

Розрізняють потенційне (природне) і ефективне П. п. Потенційне П. п. визначається загальним запасом в грунті живильних речовин, волога, а також іншими умовами життя рослин. Ефективне (або актуальне, економічне) П. п. — можливість використання елементів родючості рослинами в даному році; залежить перш за все від проведення всього комплексу агротехнічних заходів. При великому потенційному П. п. ефективне може бути невеликим, і навпаки, при відповідному рівні агротехніки можна забезпечити високу ефективну родючість малородючих грунтів. Ефективне П. п. — дуже динамічна властивість грунту, здатна швидко змінюватися під впливом природних умов і агротехнічних прийомів. Найважливіші чинники П. п.: вміст необхідних для рослин живильних речовин і їх форми; наявність доступної для рослин вологи, рівень стійкості вологості; хороша аерація грунту як важлива умова розвитку кореневих систем, а також життєдіяльності мікроорганізмів, що забезпечують розкладання органічних і накопичення живильних речовин у формі, засвоєній для вищих рослин; механічних склад, структурний стан і будова; вміст токсичних речовин; реакція і ін. Сума цих властивостей визначає рівень культурного стану грунту. Всі елементи П. п. взаємозв'язані, П. п. залежить від чинників грунтоутворення: клімату, грунтоутворюючих порід, природної і культурної рослинності, рельєфу, але особливо велике значення для рівня П. п. має характер використання грунту. Головним прийом регулювання запасів живильних речовин в грунті, особливо в доступних рослинам рухливих формах, — внесення мінеральних і органічних добрив. Істотне значення мають введення в сівозміни бобових культур і поліпшення умов для життєдіяльності азотобактера і інших організмів, що засвоюють азот з атмосфери. Усунення підвищеної кислотності досягається вапнуванням грунтів, а підвищеній лужності (солонці) — гіпсуванням грунтів .

11. Типи та періоди живлення рослини і їх регулювання застос.Добрив

Типи живлення Онтогенез - на початку життя рослина є гетеротрофом( використовує запасні поживні речовини(білки, жири), із появою листків засвоює мінеральні елементи живлення, і переходить до гетеротрофно автотроф. типу, і коли рослина бере більше елементів живлення з грунту переходить до автотрофн.

Період 1. критичний – перехід від автотрофу до гетеротроф. 2. Мах засвоєння елементів живлення. 3. Підживлення

12. Види вбирної здатності грунту

Здатність ґрунту затримувати або вбирати різні речовини, що стикаються з її часточками, називають вбирною здатністю. Ґрунт здатний вбирати гази, різні солі з ґрунтового розчину, а також найдрібніші часточки мінерального або органічного складу і живі мікроорганізми.

Головні елементи живлення рослин – азот, фосфор, калій – енергійно вбираються й утримуються часточками ґрунту. Вбирну здатність мають всі часточки ґрунту, та найбільша вона в часточок діаметром до 0,001 мм (мул, глина, перегній).

Механічне вбирання — здатність ґрунту затримувати тверді ча-

сточки, які надходять до нього разом зі скаламученою водою чи ін-

шим шляхом, якщо їх розміри перевищують величину ґрунтових пор

або не збігаються з їх формою. Прикладом такого поглинання є заму-

лювання ґрунтів дрібноземом після дощу або талими водами.

Хімічне вбирання зумовлене утворенням у ґрунті (внаслідок

суто хімічних реакцій) важкорозчинних сполук, які утворюють осад

(нову тверду фазу). У ґрунтових розчинах можуть бути три групи

аніонів, які відрізняються розчинністю у воді своїх солей, а отже, й

здатністю до хімічного вбирання:

1) легкорозчинні (Cl–, −NO3 , −NO2 ) — не поглинаються;

2) слабкорозчинні ( 2−CO3 , −HCO3 , − 24SO ) — частково (СаСО3,

CaSO4•2Н2О) поглинаються;

3) важкорозчинні у воді ( 3−PO4 , − 24HPO , −H2PO4 ) — під час взає-

модії ґрунтових розчинів з багатовалентними катіонами (Са2+,

Mg2+) ці аніони утворюють хімічні осади Ca3(PO4)2, Ca(H2PO4)2,

CaHPO4.

Біологічне вбирання зумовлено вибірковим (фізіобіохімічним)

поглинанням рослинами та мікроорганізмами необхідних для їх

життєдіяльності елементів живлення з ґрунту та повітря і перетво-

ренням їх на біоорганічні сполуки (білки, нуклеїнові кислоти, клітко-

вину, лігнін тощо), в складі яких вони й закріплюються — поглина-

ються ґрунтом.

Фізико-хімічне вбирання К.К. Гедройць визначив як здатність

ґрунту вбирати та обмінювати деяку частину катіонів дифузного

шару колоїдної міцели (точніше ҐВК — ґрунтового вбирного ком-

плексу) на еквівалентну кількість катіонів ґрунтового розчину за

схемою: