8. Маржиналізм

В ІІ пол. ХІХ ст. зразу декілька вчених (австрієць Менгер, англієць Джевонс, швейцарець Вальрас) практично одночасно і незалежно один від одного звернулися до аналізу так званих “граничних величин”: граничної корисності, граничної продуктивності та ін. Через декілька десятиліть, завдяки перш за все А. Маршаллу, граничний аналіз впевнено входить в економічну науку, використовуючись як на мікрорівні (теорія вартості і ціни, теорія фірми), так і на макрорівні (теорія процента, загальна рівновага). Таким чином протягом останніх тридцяти років ХІХ ст. класичну політекономію поступово змінює маржинальна економічна теорія. Ця зміна була закономірною, вона стала наслідком прогресу в природничих і гуманітарних галузях наук і особливо в економіці, яка все впевненіше набирала ознак монополістичного типу господарювання. Основною ідеєю маржиналізму стало дослідження граничних економічних величин як взаємозв’язаних явищ економічної системи в масштабах фірми, галузі (мікроекономіка), а також всього народного господарства (макроекономіка).

В основі маржиналізму лежить теорія граничної корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно-необхідними затратами праці, а ступенем корисності його (товару) для споживача, або ж ступенем насичення потреби в ньому. Гранична корисність – це здатність задовільнити найменш інтенсивну потребу, або ж – це додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи послуги.

Австрійська школа в маржиналізмі.

Основні положення концепції граничної корисності висунутої економістами австрійської економічної школи:

• В центр дослідження цінності (вартості) благ ставиться аналіз споживчого попиту. Цінність благ (товарів, послуг) обумовлюється їх граничною корисністю для споживача. Саме гранична корисність визначає пропорції обміну і відповідно ціну товарів, що обмінюються. Головною проблемою стає вивчення попиту.

• Аналіз граничної корисності пов’язаний із вивченням мотивів економічної поведінки людей, тобто в основу аналізу кладеться суб’єктивний принцип.

• Що стосується цінності засобів виробництва, то вона визначається не затратами праці, а через оцінку граничної корисності товарів, у виробництві яких ці засоби беруть участь.

• Обмін благ проходить на основі принципу рівноваги суб’єктивних оцінок учасників обміну. З точки зору представників австрійської школи процес утворення цінності представлений двома етапами: 1) утворення суб’єктивної цінності; 2) утворення об’єктивної ціни.

Внесок Ф. Візера в економічну теорію полягає перш за все у його теорії альтернативних витрат. Вчений ввів у науковий обіг поняття “альтернативних витрат”, суть якого полягає в тому, що витрати виробництва даного продукту залежать від альтернативних можливостей, якими приходиться жертвувати для того, щоб виробляти цей продукт.

Математична (лозаннська) школа

Л. Вальрас вважається засновником лозаннської школи маржиналізму. Вальрас запропонував концепцію загальної економічної рівноваги, яка одночасно була і розвитком класичних уявлень, і принципово новим підходом до аналізу економічних явищ. Новизна полягала у тому, що, представивши економічну систему як систему рівнянь попиту і пропозиції, Вальрас відкрив еру матемізації економічної теорії. Модель загальної економічної рівноваги Вальраса – замкнута математична модель, в якій всі учасники діляться на дві групи: власників факторів виробництва (землі, праці, капіталу) і підприємців. Ця модель послужила основою подальшого розвитку важливих сфер економічної науки. Особливо це стосується вивчення динаміки економічного зростання, розробки концепцій суспільного благополуччя, побудови системи міжгалузевих зв’язків.