1. Заборона віддаленого root-доступу.

root-доступ (від англ. root - корінь) - це головний обліковий запис в системах UNIX (має UID 0 - ідентифікатор користувача). Користувач root (суперкористувач) має усі можливі правами в системі, що дозволяє йому виконувати будь-які команди, змінювати системні параметри тощо. Іншими словами, суперкористувач має повний контроль над операційною системою не лише виділеного сервера, але і віртуального сервера VPS.

Ім'я «root» присвоюють суперкористувачеві за замовчуванням, і за бажанням його можна легко змінити.

Ця система була створена з метою спрощення адміністрування. Наприклад, в операційній системі Novell недосвідчений адміністратор може втратити контроль над гілкою каталогів, в UNIX-системах ж це неможливо.

Користувач root за допомогою операції setuid може перетворюватися в іншого користувача, але зворотне перетворення неможливе. Як правило, це необхідно в цілях безпеки. Наприклад, при запуску, сервер може збирати запитувати системну інформацію, що вимагає прав суперкористувача, а потім повертає root-права.

Постійна робота з правами root - це велика проблема в безпеці системи, тому будь-яка шкідлива програма може завдати величезної шкоди. Тому в деяких дистрибутивах UNIX акаунт суперкористувача за замовчуванням відключений. Для виконання команд від імені root можна використовувати команду sudo.

2. Заборона підключення з порожнім паролем або відключення входу по паролю.

3. Вибір нестандартного порту для SSH-сервера.

4. Використання довгих SSH2 RSA-ключів (2048 біт і більше). Станом на 2006 рік система шифрування на основі RSA вважалася надійною, якщо довжина ключа не менше 1024 біт)

5. Обмеження списку IP-адрес, з яких дозволений доступ. Наприклад, настроюванням файрвола.

6. Заборона доступу з деяких, потенційно небезпечних адрес.

7. Відмова від використання поширених або широко відомих системних логінів для доступу по SSH.

8. Регулярний перегляд повідомлень про помилки аутентифікації.

9. Установка детекторів атак (IDS, Intrusion Detection System).

10. Використання пасток, які підроблюють SSH-сервіс (honeypots).

Протокол DHCP (від англ. Dynamic Host Configuration Protocol - протокол динамічної конфігурації вузла) - це мережевий протокол, що дозволяє комп'ютерам автоматично одержувати IP-адресу та інші параметри, необхідні для роботи в мережі TCP/IP. Для цього комп'ютер звертається до спеціального серверу, який називають сервером DHCP. Мережевий адміністратор може задати діапазон адрес, що розподіляють серед комп'ютерів. Це дозволяє уникнути ручного налаштування комп'ютерів мережі й зменшує кількість помилок. Протокол DHCP використовується в більшості великих мереж TCP/IP. DHCP є розширенням протоколу BOOTP, що використовувався раніше для забезпечення бездискових робочих станцій IP-адресами при їх завантаженні. DHCP зберігає сумісність з BOOTP.

Стандарт протоколу DHCP був прийнятий в жовтні 1993 р. Остання версія протоколу (березень 1997 р.) описана в RFC 2131. Нова версія DHCP, призначена для використання в середовищі IPv6, носить назву DHCPv6 і визначена в RFC 3315 (липень 2003 р.).

Протокол DNS (Domain Name System) виконує дві основні функції. Він дозволяє клієнтським комп'ютерам запитувати DNS-сервер про IP-адресу або ім'я якогось хоста в мережі, а також проводити обмін інформацією між базами даних серверів DNS. У цьому протоколі використовується стандартний формат типу «запит/відповідь», де клієнт посилає пакет запиту, і сервер відповідає або пакетом з інформацією, отриманою з бази даних, або повідомленням про помилку, в якому вказується причина відмови в обробці запиту. У своїй роботі цей протокол використовує порт 53 і добре відомі протоколи - TCP або UDP.

Протокол IRC (англ. Internet Relay Chat - ретрансльованих інтернет-чат) - мережевий сервіс, який обслуговується однойменним протоколом. Був створений в 1988 році фінським студентом Ярко Ойкаріненом (Jarkko Oikarinen) як система, за допомогою якої можна спілкуватися через мережу Інтернет в режимі реального часу. На комп'ютерному сленгу IRC часто називають «ірцем» і навіть «Іркой» або просто «каналами». Популярність IRC почала стрімко наростати після операції "Буря в пустелі" (1991 р.), коли повідомлення зі всього світу збиралися в одному місці і в режимі online транслювалися в IRC. Подібним чином IRC використовувався все в тому ж 1991-му під час путчу в СРСР, коли користувачі з Москви в реальному часі повідомляли всьому світу про події на вулицях.

При підключенні до сервера IRC за допомогою клієнта IRC користувач може увійти в будь-який з доступних йому каналів. Канал являє собою віртуальну «кімнату», в якій спілкуються кілька користувачів. Зрозуміло, що всі повідомлення, що потрапляють в канал, видно всім користувачам даного каналу. Кожен канал має свою назву і, як правило, певну тему. В IRC немає обмеження на кількість людей, які можуть перебувати одночасно на каналі, а також ніяких обмежень на кількість каналів, які можуть формуватися на сервері. Різні сервери можуть об'єднуватися в мережі з єдиним простором імен користувачів і каналів. Великі світові IRC-мережі в своєму складі можуть налічувати сотні серверів.