2.4. Специфічні риси та складові системи освіти

Система освіти як соціальний інститут, з одною боку, є суку пністю певних установ та осіб, які забезпечені спеціальними матеріальними засобами і здійснюють конкретні соціальні функції, з іншого боку, сис­темою ідей, правил, положень, стандартів, норм діяльності та поведін­ки людей у певних ситуаціях освітнього життя.

Система освіти - соціальний інститут, який специфічними мето­дами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через на­вчання і виховання).

Система освіти як соціальний інститут має історичний характер. Вона є відносно стійкою формою соціальної практики, за допомогою якої функціонує суспільне життя, забезпечуються необхідні соціаль­ні зв'язки та відносини, що характеризують суспільство. Специфіка системи освіти завжди обумовлена типом суспільства, в якому вона функціонує, політичним, державним устроєм, характером соціально- класових та економічних відносин.

Система освіти задовольняє відповідні соціальні потреби та інтер­еси суспільства, внаслідок цього стабілізуються соціальні відносини і узгоджується різноманітна діяльність членів суспільства. Фу нкціону­вання системи освіти та виконання людьми в межах даного соціаль­ного інституту певних ролей забезпечується соціальними нормами її внутрішньої структури. Саме ці норми визначають обов'язковий по­рядок, визначають зразки поведінки, та спрямовують соціальну діяль­ність. Таким чином, система освіти інтегрована в систему соціальних Інститутів суспільства.

Система освіти виконує дві функції:поточну та перспективну. Най­важливішою ознакою системи освіти є її здатність впливати на розви­ток людини, готувати особистість до активної соціальної діяльності, истема освіти виконує три найважливіших завдання.

1. Загальне та професійне навчання молоді, здійснення підготовки спеціалістів, розвиток проду ктивних сил суспільства;

2. Відтворення і розвиток соціачьної структури суспільства. Завдя­ки системі освіти відбувається перехід людей з одних соціальних спільнот в інші. Система освіти в цьому аспекті є своєрідним «со­ціальним містком», виступає важливим каналом соціальної мо­більності. Таке завдання системи освіти визначає й П.Сорокін. Він визначає інститут освіти і виховання засобами вертикальної соці­альної циркуляції, а шкільну систему - соціальним ліфтом, що ру­хається у різних напрямках серед різних верств населення залежно від типу суспільства.

3. Вплив на соціалізацію індивідів та духовне життя суспільства зага­лом. Таким чином освіта посідає певне місце в системі культурних цінностей людини. Вона визначає «якість людського матеріалу» в суспільстві. Система освіти здійснює передачу культури суспіль­ства від одного покоління до наступного. Школа допомагає моло­дим людям набути навичок, потрібних для життя в суспільстві та вчить дітей різноманітних соціальних ролей, що її покликані вико­нувати у цьому житті дорослі.

Особливу увагу соціологія освіти повинна приділяти вивченню вза­ємодії системи освіти з виробництвом. При цьому можливі наступні

напрями дослідження:

1. Аналіз виробничо-необхідного рівня загальної і професійної освіти для різних видів праці в суспільному виробництві;

2. Вивчення протиріччя між освітою (її змістом і рівнем) і вимогами виробництва, та шляхів їхнього подолання;

3. Аналіз ролі освіти як чинника, що сприяє доступу до різних видів праці, залучення молоді в професійну структуру суспільства;

4. Дослідження освіти як чинника зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва та якості продукції;

5. Дослідження освіти як чинника підвищення трудової активності громадян, вивчення їхнього ставлення до праці, ідентифікації з тру­довим колективом;

6. Вивчення взаємозв'язку освіти і рівня задоволення працею;

7. Аналіз ролі освіти як чинника професійної мобільності людей;

8. Вивчення ролі освіти у професійно-кваліфікаційному зростанні працівників;

9 Вивчення взаємодії загальної і професійної освіти, взаємозв'язку політехнізму' і професіоналізму в навчанні, їхнього впливу на фор­мування особи;

Ю Вивчення ціннісних орієнтацій учнівської та студентської молоді, механізмів формування професійної орієнтації та реалізації життє­вих планів випускників навчальних закладів різних рівнів. Для висвітлення соціальної суті системи освіти необхідно визначи­ти 'її основні структурні елементи. Ф.Філіппов розподіляє проблеми освіти на проблеми загальної школи, вищої, професійної, педагогічних кадрів, співвідношення освіти і технічного прогресу, тощо. В.Нечаєв при аналізі структури системи освіти фундаментальним елементом ви­значає процес навчання.

Освіта як соціальна система існує в Україні на трьох рівнях-.

1. дошкільна освіта;

2. шкільна освіта: початкова і середня;

3. вища освіта.

Також можна виділити три форми освіти в Україні:

1. непрофесійна: дошкільні дитячі заклади, середні школи, гуртки тощо;

2. професійна: навчання на робочих місцях, курси професійної підготовки, професійно-технічні училища, середні спеціальні навчальні заклади, інститути, університети, курси підвищення кваліфікації, магістратура, аспірантура, докторантура тощо.

У Законі Україна «Про освіту» виділено такі елементи освіти:

1. Дошкільна освіта і виховання - здійснюються разом з сім'єю і ма­ють на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх­ній повноцінний розвиток, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, потрібних для навчання у школі;

2. Загальна середня освіта - забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне само­визначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння ви­значеного с5'спільними, національно-культурними потребами обся­гу знань про природу, людину і суспільство, екологічне виховання, фізичне вдосконалення;

Позашкільна освіта та виховання - забезпечує творчу самооргані­зацію дитини в системі позашкільних освітньо-виховних закладів, орієнтується на динамізм розвитку потреб дитини та їхніх батьків у освітньо-виховних послугах;

4. Професійно-технічна освіта - забезпечує здобуття громадянами робітничої професії відповідно до покликання, інтересів, здібнос­тей, підвищення їхньої виробничої кваліфікації, перепідготовку;

5. Вища освіта - забезпечує фундаментальну наукову та загально­культурну, практичну підготовку, одержання громадянами спеціаль­ності відповідно до покликання, інтересів, здібностей, підвищення їхньої виробничої кваліфікації, вдосконалення професійної підго­товки, перепідготовку наукових і науково-педагогічних кадрів;

6. Післяднпломна підготовка - забезпечує систематичне поновлення набутих у вузі знань, перепідготовку людей з вищою освітою з ме­тою опанування нових спеціальностей та професій;

7. Аспірантура і докторантура забезпечують наукову та педагогічну підготовку кандидатів і докторів наук;

8. Самоосвіта система набуття і підвищення рівня знань шляхом самостійного опанування знань та вмінь, одержання професії і спе­ціальності. Самоосвіта набуває легітимності шляхом перевірки та оцінки знань за системою екстернату.

Що стосується дошкільної освіти, то соціологія освіти виходить з того, основи виховання людини, її працелюбність, моральні якості закладаються ще в ранньому дитинстві. Дитячі садки потрібно розгля­дати не лише як місця догляду дітей, а як джерело їхнього морального і фізичного розвиток. Важливим є організація діяльності підготовчих груп з метою успішної адаптації дитини до шкільного ритму життя, набуття навичок самообслуговування.

З точки зору соціології особливо важливим є аналіз орі єнтованос- ті суспільства на підтримку дошкільних форм освіти, на готовність батьків використовувати їхню допомогу в підготовці дітей до праці. На відміну від дошкільних закладів, які завжди охоплюють лише частину дітей (на бажання їхніх батьків), шкільне виховання є обов'язковим.

Соціологічний аналіз загальної середньої освіти полягає у вивчен­ні цінності даного рівня освіти, сприйняття учнями та батьками впро­вадження нових форм освіти, оскільки закінчення загальноосвітньої школи є для молоді одночасно і моментом вибору життєвого шляху, професії, виду професійної діяльності. Системна криза суспільства вплинула поглиблення різниці між рівнем знань, що забезпечують зви­чайні школи і рівнем знань учнів привілейованих гімназій та ліцеїв. Відтак і перспективи продовжити навчання у вузі теж різняться.

Професійно-технічна освіта пов'язана з потребами виробництва, з оперативною і порівняно швидкою формою включення молодих лю­дей в життя.

У межах середнього-спеціальної та вищої освіти для соціології важливим є вивчення соціального статус}' цих видів навчання молоді, оцінка можливостей і ролі в майбутньому дорослому житті, відповід­ність суб'єктивних прагнень і об'єктивних потреб суспільства, якості і ефективності підготовки студентів на даних рівнях освіти. Особливо важливими є питання якості і рівня підготовки спеціалістів у відповід­ності до вимог сучасного ринку праці.

Оскільки соціальна структура освіти є відображенням соціальної структури суспільства, то специфіка соціологічного підходу до вивчен­ня освіти полягає в тому, що її розглядають у контексті соціальної вза­ємодії, як одну з підсистем освітньої системи в якій формуються стійкі, стандартизовані взірці поведінки - ролі та статуси. Соціологія в осно­вному вивчає формальну освіту, що розглядається як тип соціальної організації з відповідною соціальною структурою, тобто сукупністю взаємопов'язаних позицій і ролей, за допомогою яких здійснюються певні види діяльності.

Слід зазначити, що чітко простежуються національні особливості ступеневої, кваліфікаційної, спеціалізаційної, а отже, і організаційної підготовки., яка спричиняє суттєві трудності при переході громадян з країни в країну як для отримання чи продовження освіти, так і при визнанні кваліфікацій для отримання робочих місць. Тому у зв'язку з глобалізаційними та євроінтеграційними процесами назріла гостра не­обхідність уніфікації ступенів та кваліфікацій через зближення струк­тури, організації та змісту освіти в різних країнах Європи.

Для кращого сприйняття зазначених відмінностей та уявлення про неоохідні зміни та уніфікації порівняємо особливості структури, орга­нізації та механізм зарахування для здобуття вищої освіти в окремих країнах Європи.

В Австралії зарахування для здобуття вищої освіти відбувається на основі чинного посвідчення про закінчення середньої школи чи його еквівалент. Існують специфічні вимоги щодо зараху вання на навчання за обранок» програмою. Враховується те, в якій країні видано посвід­чення про закінчення середньої школи. Немає обмежень у зарахуванні До університетів.

У Бельгії до вищих навчальних закладів (ВНЗ) можуть бути зара­ховані всі абітурієнти, які мають чинне посвідчення про закінчення середньої школи. Виняток - декілька напрямків, що мають спеціальні вимоги (наприклад, інженер-будівельник), для здобуття освіти за таки­ми спеціальностями необхідно скласти додаткові іспити. Обмежень у зарахуванні немає.

У Великобританії діють загальні вимоги доступу до ВНЗ: складан­ня іспитів підвищеного рівня з двох чи більше предметів. Обмеження при зарахуванні існують за деякими напрямками підготовки. Навчаль­ні заклади мають право встановлювати свої власні обмеження.

У 1 'реції діють загальні вимоги доступу до ВНЗ: чинне посвідчення про закінчення середньої школи та складання іспитів. Зарахування до університетів проводиться з надзвичайно ретельним відбором, обме­ження при зарахуванні існує за всіма напрямками підготовки.

У Данії діють загальні вимоги доступу до ВНЗ: чинне посвідчення про закінчення середньої школи або його еквівалент. Існують специ­фічні вимоги до зарахування на навчання за обраною програмою. За винятком декількох напрямків підготовки (медицина, деякі парамедич- ні спеціальності і т. ін.), обмежень у зарахуванні немає. Заклади мають право на встановлення власних обмежень наприклад, через брак місць.

В Ісландії діють загальні вимоги доступу до ВНЗ чинне посвідчення про закінчення середньої школи. Часто існу ють спеціальні вступні ви­моги. Повного обмеження при зарахуванні немає, але університети ма­ють право відбирати студентів згідно зі своїми власними стандартами.

В Іспанії окрім загальних вимог доступу до ВНЗ (чинне посвідчен­ня про закінчення середньої школи чи еквівалент), існують специфічні вимоги щодо зарахування на навчання за обраною програмою: один рік підготовчих курсів. Обмеження при зарахуванні існують за деяки­ми напрямками підготовки.

В Італії діють загальні вимоги доступу до ВНЗ: чинне посвідчення про закінчення середньої школи чи еквівалентна кваліфікація. Обме­ження при зарахуванні існують для певних курсів, а також для обмеже­ної кількості університетських курсів.

У Люксембургу зарахування для здобуття вищої освіти відбувається на основі чинного посвідчення про закінчення середньої школи чи ек­вівалентна кваліфікація. Обмежень при зарахуванні немає.

У Нідерландах діють загальні вимоги доступу до університетів: чинне посвідчення про закінчення середньої школи. Зарахування за­лежить від специфічних вимог до вступу- на навчання за обраною про­грамою. Обмеження при зарахуванні існують за деякими напрямками підготовки.

У Німеччині доступ до вступу в університети вимагає 12-13-річ- ної середньої освіти або рівноцінної кваліфікації. Існують спеціальні вступні вимоги для всту пу на навчання за деякими програмами осо­бливо до музичних академій та академій образотворчих мистецтв. Окрім деяких сфер, загальних обмежень у зарахуванні до університетів немає.

У Норвегії окрім загальних вимог доступу до ВНЗ (чинне посвід­чення про закінчення середньої школи чи еквівалент), існують специ­фічні вимоги до зарахування на навчання за обраною програмою. Об­меження на зарахування існують за більшістю напрямів підготовки.

У Португалії діють загальні вимоги доступу до ВНЗ: чинне посвід­чення про закінчення середньої школи чи еквівалентна кваліфікація. Обмеження на зарахування існують за більшістю напрямків підготов­ки. Студенти мають право на те, щоб їм запропонували місце навчання, але воно не завжди може співпадати з вибором студента.

В Україні зарахування у ввіз відбувається за наявності атестата про закінчення середньої школи та сертифікатах зовнішнього незалежного оцінювання, повинне забезпечити рівний доступ до вищої освіти. Здій­снюється конкурсний відбір. Є пільгові категорії (соціальні пільги, або пільги у зв'язку з особливими досягненнями у навчанні: золота, срібна медаль, переможці предметних олімпіад тощо). Загальна кількість сту­дентів, які зараховуються до ВНЗ, визначаються .ліцензованим обся­гом, що регулюється державним органом ліцензування. Кількість осіб, які вступають на державну форму навчання, визначається державним замовленням, що формує Міністерство освіти і науки України.

У Фінляндії зарахування для здобуття вищої освіти відбувається на основі чинного посвідчення про закінчення середньої школи чи еквіва­лентна кваліфікація, а також іспит на зарахування до ВНЗ. Обмеження на зарахування існують за більшістю напрямків підготовки.

У Франції діють загальні вимоги доступу до вступу в університети: чинне посвідчення про закінчення середньої школи. Інших вимог до вступу немає. Решта закладів освіти мають різноманітні вступні ви­моги. Система обмеженого зарахування при вступі до університетів не застосовуються. Інші типи закладів проводять ретельний відбір при за­рахуванні

У Швеції окрім загальних вимог доступу до ВНЗ (чинне посвідчен­ня про закінчення середньої школи чи його еквівалент), існують спе­цифічні вимоги до зарахування на навчання за обраною програмою. Обмеження при зараху ванні існують за всіма напрямками іпідготовки. Навчальний заклад має право самостійно встановлювати обмеження у кількості зарахованих студентів.

При цьому терміни «доступ» та «зарахування» пов'язані один з од­ним, але мають різне значення. Вони визначають різні етапи одного процесу, що веде до участі у вищій освіті. Відповідність вимогам до­ступу є необхідною, але не завжди достатньою умовою для того, щоб бути зарахованим на навчання за програмою вищої освіти.

Резюме

1. Освіта - один із основних соціальних інститутів суспільства завданням, якого є дослідження соціальних чинників освоєння знань та аналіз успішності функціонування соціальних органі­зацій, що забезпечують соціалізацію особистості (шкіл, середніх навчальних закладів, вузів тощо).

2. Зазвичай освіту аналізують у трьох аспектах: культурному, як визначальний компонент культури; діяльнісному, як особливий вид діяльності та інституційному, як соціальний інститут сус­пільства.

3. Розвиток системи освіти обумовлюється єдністю її структурних елементів: навчання та виховання. Навчання і виховання явля­ють собою діалектичну єдність, оскільки в навчанні об'єктивно закладені потенційні елементи виховання, а виховання містить додаткові знання і навички.

4. Визначають три основні підходи до соціологічного аналізу осві­ти: функціональний підхід, теорія людського капіталу та теорія конфлікту.

5. Освіта виконує певні функції, серед яких визначальними є: соціально-економічна, виховна, гуманістична функція та ін. Су­часна система освіти побудована на системі соціальних прин­ципів, зокрема загальності освіти, безперервності освіти, поед- нання навчання та виховання тощо. Також можна окреслити три основних цілі освіти: інтенсивну, екстенсивну та продуктивну.

Запитання для самоконтролю

1. Як співвідносяться поняття «освіта» і «культура»?

2. В чому полягає зміст основних функцій освіти.

3. Що означає вираз «освіта як соціокультурний інститут»?

4. Які основні вимоги до освіти в умовах ринкової економіки? 5 Як співвідносяться поняття «освіта» і «навчання»?

6. У чому полягає суть принципу «випереджаючого розвитку» освіти?

7. Що передбачає гуманізація та гуманітаризація освіти?

8. Яка роль освіти в суспільстві з точки зору теорії функціоналізму, теорії конфлікту⁹

9. Як Ви розумієте знання як ціль та результат навчально-виховного процесу?

10. Вкажіть з якими концепціями пов'язане виникнення соціології освіти на початку' XX ст.

] 1. Які об'єктивні чинники сприяли виокремленню соціології осві­ти в самостійну наукову дисципліну?

12. Визначте науковий і суспільний статус соціології освіти, істо­ричну необхідність її виникнення.

13. Проаналізуйте особливості трактування категорії знання філо­софією, педагогікою, психологією, соціологією тощо.

14. Яку роль відіграє освітня діяльність у соціалізації особи?

15. Яке місце займає освіта в системі людських цінностей?

Рекомендована література

Ґіденс Е. Соціологія / Е. Ґіденс |Пер. з англ. В. Шовкун, А. Олійник; Наук. ред.. О. Іваненко]. - К.: Основи. - 1999. - 726 с. Городняк І.В. Соціологія освіти: Курс лекцій. / І..В. Городняк - Львів, ЛНУ ім. І.Франка, 2007. - 152с.

Дворецька Г. В. Соціологія: Навч. посібник. / Г.В. Дворецька - К • КНЕУ, 2002. - 472 с.

Захарченко М.В. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). / М.В. Захарченко, О.І Погорілий - К: Либідь, 1993. - 336 с. Леднев В.С. Содержание образования. / В.С. Леднев - М.: Вьісш. шк., 1989.-360 с.

Соціологія освіти

6. Лукашевич М.П. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії / М.П.

Лукашевич, М.В. Туленков - К.: МАУП, 1999. - 344 с.

6. Лукашевич H. П. Социология образования / М.П. Лукашевич, В.Т.

Солодков - К : МАУП, 1997. - 224с.

6. Нечаев В.Я. Социология образования. / В.Я. Нечаев - М.: Изд-во

МГУ, 1992.-200с.

6. Рущенко I. П. Загальна соціологія: Підручник. / І.П. Рущенко - Хар­

ків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. - 524 с.

6. Сірий C.B. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціаль­ні та галузеві теорії. / C.B. Сірий - К.: Атіка, 2004. - 480 с.

7. Соціологія / За ред. В .Г. Городяненка - К. : Видавничий центр «Ака­демія», 2002 - 560 с.

8. Соціологія культури: Навч. посібник. // О. М. Семашко, В. М. Піча, О. І. Погорілий та ін.; за ред. О. М. Семашка, В. М. Пічі. - К.: «Ка­равела», Львів: «Новий світ 2002», 2002. - 334с.

9. Соціологія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів ви­щих закладів освіти. / За ред. В.М. Пічі. Львів: «Новий світ - 2000», 2002.-312 с.

10. Филиппов Ф. Р. Социология образования. / Ф.Р. Филиппов - M.: Наука, 1980.

11. Чернецкий Ю.А. Высшая школа США: общая характеристи­ка и возможные «уроки» для Украины / Ю.А. Чернецкий // Университеты. - 1999. - № 2. - С.46-50.

12. Sztompka P. Socjologia. / P. Sztompka - Krakôw: Znak, 2005. - 653 s.

[и^г-Ь Соціальні зміни та система освіти розділ З

План викладу матеріалу

З і Сутність та різновиди соціальних змін.

3 2 Сучасний стан та перспективи реформування освіти в Україні. 3 3. Система безперервної освіти. 3.4. Громадянська освіта.