1. Визначити функції і структуру філософії

Функції філософії

Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють:

світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;

пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;

логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах;

соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;

критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу;

виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.

Структура філософії

В струтурі філософії виділяють 4 основні сфери:

Природа-космос-світ:

Онтологія – наука про буття як таке, а не лише його прояви;

Космогонія – дослідження походження космосу, світу;

Суспільство та суспільна історія:

Соціологія – оформлена в ХІХ столітті, вивчає соціальне життя та відносини в суспільстві;

Соціальна філософія – філософське осмислення суспільного життя, зв’язків людини та суспільства;

Філософія історії – наука, яка вивчає історію людства;

Культурологія – вивчає специфічні ознаки та якості людини у суспільстві та надає їм сенсу культуро творення;

Етнофілософія – вивчає усі прояви етносів, їх зв’язки;

Сфера людини:

Філософська антропологія – вивчає людину у всіх її характеристиках: спосіб буття, характер, світогляд…

Антропософія – вивчає людину, щоб збагнути сенс появи її у світі та її функції;

Соціобіологія – вивчає зміни людини під впливом соціальних факторів протягом усієї історії;

Сфера свідомості (духовно-інтелектуальних утворень):

Логіка – закони та правила мислення;

Гносеологія – вивчає природу пізнавальної діяльності людини;

Етика, естетика;

Філософія релігії – вивчає сутність релігій, причини їх історичного виникнення;

Історія філософії – розглядає усі досягнення філософії, вписуючи їх у сьогодення.

2. Філософсько-гуманістична думка українського Ренесансу

Розвиток культури українського Ренесансу відбувався під впливом ідей західноєвропейського Ренесансу, Реформації та культури барокко. На ґрунті багатого досвіду києворуської духовності творчо засвоювалась західноєвропейська, в тому числі грецька культура. Широко розповсюджується в Україні неоплатонізм, особливо твори Псевдо-Діонісія Ареопагіта, а також ідеї ісихазму (ісихія - спокій, німотність), що виник у Візантії в XIV ст. Для ісихазму характерне безпосереднє єднання людини з Богом шляхом самозаглиблення людини у власний внутрішній світ.Поширенню ідей гуманізму в Україні та філософської освіти сприяла Замойська академія, відкрита у західноукраїнському місті Замо-стя (1595) за сприянням Шимона Шимоновича, який згодом став відомим польським поетом. З академії вийшли відомі діячі культури та науки: Касіян Сакович, Ісайя Козловський, Сильвестр Косів, які згодом викладали у Києво-Могилянській академії.

Братські школи.

Зародження академічної філософії

Значну роль у розвитку гуманістичних і реформаційних ідей в Україні епохи Ренесансу відігравали братські школи -Львівська, Київська, Луцька, Острозька та ін. Братства протистояли польсько-уніатській політиці, захищали православну віру, українські традиції, культуру, мову, громадянські права українців. У братських школах, доступних для всіх верств населення, вивчались грецька, церковно-слов'янська, латинська та українська мови, що сприяло розвитку національної самосвідомості українців. Крім того, викладались і інші науки - граматика, риторика, поетика, богослов'я та діалектики, твори Псевдо-Діонісія Ареопа-гіта, Іоанна Златоуста, «Діалектика» Іоанна Дамаскіна, Платона, Арі-стотеля, що сприяло зародженню української академічної філософії. В Острозькій школі (академії) створено підручник з діалектики.

В 1632 р. Петро Могила заснував Київську школу, що згодом стала Києво-Могилянською академією.

Діяльність Киево-Могилянської академії

Учений і ректор академії Феофан Прокопович сприяв розвитку філософії в навчальних закладах, де читались курси діалектики, логіки, натурфілософії, психології, метафізики. З його іменем і діяльністю пов'язаний різкий поворот до вивчення людини і природи. Феофан Прокопович підкреслював, що людина є знаменитішою, аніж само небо, хоча й складається з однієї й тієї ж матерії. Прихильник Галілео Галілея, Феофан Прокопович за критерій істини обрав факти та їх раціональне тлумачення. Історіософія аналізує проблеми взаємозв'язку одиничного (окремого) та загального, ролі особи в історії. Погоджуючись з думкою Гомера про «солодкий дим Батьківщини», Феофан Прокопович проголошував: історія покликана виховувати любов до Вітчизни. Багато уваги надавав питанням гносеології, ввів до сфери теології і філософії критерій Розуму, що здатний вивчати закони природи. Утворі «Фізика» Феофан Прокопович, спираючись на Фалеса, Анаксимена, Геракліта, Демокріта, Арістотеля, вважає матерію речовиною, що має ширину, довжину та висоту. Рух є загальним життям усього світу. Багато уваги приділяє питанням мови, зокрема української, якою писав свої проповіді та вірші. У людині цінував гідність, діловитість, освіченість і розум. Сподівався, що освічений монарх приведе суспільство, до позитивних зрушень. Як глава «Ученої дружини» Петра І, пропагував ідеї Просвітництва в Росії. Аналогічні ідеї певною мірою властиві іншим професорам академії - Стефану Яворсъкому (1658-1722 pp.), Інокентію Гізелю (1600-1683 pp.), Йосипу Кононовичу-Горбацькому та ін. Києво-Могилянська академія виховала славну когорту українських мислителів, серед яких визначне місце належить Григорію Сковороді.