2. Розкрити філософську концепцію людини

1. Людина як предмет філософського аналізу.

Філософське пізнання має принципово гуманістичну спрямованість, тобто головним, предметом філософських міркувань є людина та її існування у світі.Людина є складним і цілісним утворенням, котре належить певним чином і до природи, і до суспільства, і до культурно-історичного та духовного світу. Але поза межами конкретних наук залишаються світоглядні, суто філософські проблеми про природу (сутність) людини, про її походження, про сенс життя, долю та призначення, про можливості та межі її свободи і творчості. Коло цих питань і складає проблему людини в філософії.Кожна філософська концепція додавала нові риси, нові грані в пізнанні людини. Стародавня індійська, китайська й грецька філософія розглядала людину як частину космосу, як «малий світ», мікрокосм, що є відображенням і символом макрокосму-Всесвіту.

2. Проблема антропосоціогенезу. Єдність природного, соціального і духовного в людині.

Вихідним пунктом вирішення антропологічної проблеми є питання про те, що ж важати суто людським в людині, чим саме обумовлений особливий, лише людині притаманний спосіб життєдіяльності. Розуміння сутності (природи) людини пов'язане з визначенням характеру взаємозв'язку і взаємодії природного, соціального і духовного в людському існуванні.Історія людської думки налічує безліч варіантів постановки та розв'язання проблеми сутності і походження людини. Одним з таких варіантів є так звані натуралістичні (біологізаторські) концепції, домінуючою рисою яких є уявлення про людину як переважно природну істоту, чиї життя і поведінка, індивідуальні і суспільні якості, духовні властивості обумовлені біологічними чинниками. До таких концепцій відносяться соціобіологія, соціал-дарвінізм, євгеніка, теорія Мальтуса та неомальтузіанство, фрейдизм, ідеї расово-антропологічної школи тощо. Щодо проблеми походження людини, то починаючи з XIX століття теоретичною основою натуралістичного підходу постають ідеї біологічної еволюції людини (відома теорія Дарвіна). Згідно з теорією видоутворення, людина виникає як прямий наслідок еволюційного вдосконалення живих істот.

3. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства.

Людина є єдиним створінням у світі, яке усвідомлює свою кінечність (смертність), тому її життя для неї самої виступає як проблема. Проблема сенсу життя виникає як потреба певного виправдання власної присутності у світі, своєї долі та призначення. Саме завдяки такому виправданню стає можливим подолання кінечності індивідуального буття. Таємниця людського існування полягає не в тому, щоб тільки жити, а в тому, як і для чого (чи для кого) жити.Сенс життя є вічною проблемою.

2. Дати характеристику поняття свободи як конституційно-правової категорії

Поняття свободи совісті як конституційно-правової категорії. В сучасномусуспільствознавстві, релігієзнавчій і юридичній літературі доситьактуальною є проблема свободи совісті, яка має теоретичний і практичнийаспекти. Зміст категорії "свобода совісті" — це право громадян сповідатибудь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культиабо додержуватися гуманістичного світогляду. Свобода совісті є одним ізконкретних проявів свободи людини в суспільстві. Вона виступає важливимсвітоглядним, етичним і правовим принципом. У цьому значенні свободасовісті е однією з загальнолюдських соціальних і духовних цінностей. Зависловом Є. Трубецького (1863—1920 рр.), вона "є найбільш цінною з усіхсвобод".Разом з тим кожна людина, що володіє ознаками право- і дієздатності, єсуб'єктом права, своїми діями може набувати статус фізичної чи юридичноїособи. Тому індивід завжди перебуває в певних правовідносинах з іншимичленами суспільства (фізичними й юридичними особами). Між державою ігромадянином створюються змістовні відносини, юридичною стороною яких єправові відносини між ними. У демократичному суспільстві держава єофіційним представником інтересів громадянського суспільства, охороняє ізабезпечує права громадян. Це її прямий І конституційний обов'язок.Держава через механізм примусового впливу, систему правовиховної роботи,організаційні заходи надає особі певного правового статусу, тобтовиражає у законах те соціальне становище, яке займає особа вгромадянському суспільстві й державі, закріплює сукупність правовихзасобів, щоУ первісному суспільстві фактично вже існувала свобода совісті, оскількисуспільство без класів і держави регламентувало ставлення членів громадидо первісної релігії лише моральними нормами, що добровільно визнавалисяусіма членами. В рабовласницькому суспільстві, особливо при існуваннідеспотії, релігія перетворюється на форму суспільної свідомості і несекласове правове навантаження. Принцип свободи совісті набуває певнихобмежень і тому починає заявляти себе традиціями вільнодумства(Демокріт, Епікур, Лукрецій).В епоху середньовіччя панував релігійний світогляд; сповідання певноїрелігії фактично вважалося обов'язковим. За цих умов принцип свободисовісті не виступав як право вільно визначати своє ставлення до релігії.В такому значенні його проголосили у XVI—XVIII ст. ідеологи буржуазії,які боролися з феодальним абсолютизмом і офіційною церковною владою.Одними з перших захисників свободи совісті виступили відомі філософи йвчені М. Монтень, П. Бейль, Б. Спіноза, Ф. Вольтер. Французькіпросвітителі Ж. Мельє, П. Гольбах, Д. Дідро, К.-А. Гельвецій, Ж.-О.Ламетрі сформували атеїстичний напрям — радикальний варіант свободисовісті. забезпечують громадянам реалізацію їхніх прав і свобод.категорія "свобода совісті" має багато аспектів розгляду. Вданому розділі насамперед акцентується увага на конституційно-правовомузмісті принципу свободи совісті, тобто мається на увазі сукупністьправових норм і реальних гарантій, що регулюють і визначають розвитокпов'язаних з релігією суспільних відносин.Перша частина цього визначення розкриває межі рівної свободи як длявіруючих, так і для невіруючих. Друга частина — розкриває свободусовісті як право діяти у відповідності з релігійними або вільнимипереконаннями, тобто обґрунтовує здатність (право- і діє-) бутисуб'єктом суспільних відносин, що регулюються державою.У сукупності юридичних норм, що являють собою інститут свободи совісті,особливого значення набуває конституційна заборона підбурюванняворожнечі й ненависті у зв'язку з релігійними віруваннями. Така нормапокликана сприяти формуванню нормальних відносин між представникамирізних конфесій, віруючими і невіруючими.Ці конституційні положення поєднуються із законодавством про релігійнікульти і створюють єдиний комплекс правового регулювання та важливихгарантій здійснення свободи совісті. Соціальним фундаментомбудь-якої свободи, в тому числі свободи совісті, виступає економічна іполітична природа суспільства, наявність широких демократичних процесіву ньому. У зв'язку з цим розглянемо конституційні та законодавчігарантії здійснення свободи совісті в нашій країні.

Білет 6