4.4. Технічний захист інформації (тзі): поняття, концепція, стан, напрямки державної політики

ТЗІ (Технічний захист інформації) − це сукупність організаційних структур, поєднаних цілями захисту інформації, нормативно-правової та матеріально-технічної бази і спрямована на забезпечення інженерно-технічними засобами конфіденційності, цілісності та доступності інформації. Органом ТЗІ є Департамент спеціальних систем та захисту інформації СБУ. ТЗІ відбувається відповідно до “Положення про ТЗІ в Україні“, затвердженого Указом Президента 1999 р.

Концепція ТЗІ в Україні затверджена Постановою КМУ 8 жовтня 1997 року. Концепція визначає основи державної політики у сфері ТЗІ.

ТЗІ − це діяльність, спрямована на забезпечення інженерно-технічними засобами порядку доступу, цілісності та доступності інформації, яка становить державну та іншу таємницю, конфіденційну інформацію, а також цілісності та доступності відкритої інформації, важливої для особи, суспільства та держави. Витік інформації, яка становить ДТ, або іншу таємницю, конфіденційну інформацію − одна із загроз національній безпеці України в інформаційній сфері.

Загрози інформаційній безпеці зумовлені:

− неефективністю державної політики в галузі інформаційних технологій;

− діяльністю іноземних держав;

− діяльністю політичних партій та окремих осіб у політичній боротьбі та конкуренції;

− злочинною діяльністю, спрямованою на протизаконне отримання інформації;

− використанням технологій низької якості;

− недостатністю документації на засоби забезпечення ТЗІ іноземного виробництва, низькою кваліфікацією кадрів у ТЗІ.

Стан ТЗІ в Україні зумовлюється:

− недосконалістю правового регулювання інформаційної сфери, зокрема, захисту таємниць, конфіденційної інформації;

− недостатністю правових актів з питань досліджень ТЗІ;

− незавершеністю сертифікації ТЗІ;

− неузгодженістю правових актів ТЗІ з міжнародними угодами.

Правову основу ТЗІ складають: Конституція України, Концепція національної безпеки, Закони України “Про інформацію“, “Про захист інформації в автоматизованих системах“, “Про державну таємницю“, “Про науково-технічну інформацію“.

Основні напрямки державної політики у сфері ТЗІ:

− нормативно-правове забезпечення;

− розробка нормативних актів захисту важливої відкритої інформації;

− організація забезпечення ТЗІ;

− контроль за імпортом технологій ТЗІ;

− підготовка кадрів у галузі ТЗІ;

− розвиток міжнародної співпраці у сфері ТЗІ.

Лекція 5. Захист інформації в автоматизованих системах

1. Правові аспекти захисту інформації в АС

2. Інтернет як об’єкт інформаційного права та ІБ

3. Основні положення Закону України “Про захист інформації в АС“

5.1. Правові аспекти захисту інформації в АС

Широке впровадження інформаційних технологій у сфері державної діяльності, економіки, фінансів зумовило підвищення вимог до забезпечення безпеки інформації в АС . Особливо гостро це питання стоїть у контексті появи “комп’ютерних злочинів“. З цією метою 1994 року прийнято Закон України “Про захист інформації в АС“.

Карний Кодекс України (ст. 1981) здійснює кримінально-правову охорону інформації в АС. Встановлюється відповідальність за 2 форми злочинів:

1. умисне втручання в роботу АС, що призвело до перекручення чи знищення інформації;

2. поширення програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в АС і здатних призвести до перекручення та знищення інформації.

Таке вузьке коло злочинних дій вказує на необхідність термінового реформування кримінального законодавства. Фахівці рекомендують внести до кримінального кодексу цілу низку статей, які відображають нові способи здійснення комп’ютерних злочинів. Зокрема, це такі статті, як:

− розповсюдження технічних засобів, призначених для отримання несанкціонованого доступу до комп’ютерів, АС і мереж;

− навмисне знищення, блокування та модифікація комп’ютерної інформації, що призвело до тяжких наслідків;

− навмисне знищення ІзОД;

− навмисне порушення режиму доступу до комп’ютерної інформації з ОД, яке призвело до витоку, знищення, модифікації інформації;

− порушення правил функціонування АС;

− навмисне порушення права уповноваженої особи на використання ресурсів комп’ютера;

− злочинне недбальство.

На думку правників, повинно бути законодавчо встановлене обмеження вільного обігу програмно-технічних засобів несанкціонованого доступу. Особа має нести кримінальну або адміністративну відповідальність залежно від тяжкості злочину. Об’єктом злочину повинно бути право власності на інформацію, тобто порушення права власника на володіння, використання комп’ютерної інформації.