Лекція 2. Нормативні акти про інформаційну безпеку та захист інформації

1. Права людини в інформаційному суспільстві: міжнародні правові акти, що стосуються інформаційних прав особи. Принцип верховенства права в інформаційній політиці держави

2. Конституція України про інформаційні права громадян та інформаційну безпеку

3. Основні положення Закону України “Про інформацію“. “Концепція національної безпеки України“ про загрози в інформаційній сфері

4. Державні стандарти та нормативні документи, що стосуються технічного захисту інформації (ТЗІ)

2.1. Права людини в інформаційному суспільстві: міжнародні правові акти, що стосуються інформаційних прав особи. Принцип верховенства права в інформаційній політиці держави

Важливим аспектом інформаційної діяльності демократичної держави є ієрархія пріоритетів, серед яких на першому місці стоїть міжнародне право, на другому національне законодавство разом з Основним Законом, і вже далі − підзаконні акти, які не повинні суперечити міжнародному та національному законодавству. Як відомо, в українському законодавстві з дотриманням цієї ієрархічності не все гаразд. Часто підзаконні акти та відомчі інструкції стоять на першому місці в діяльності окремих державних органів та посадових осіб.

Які міжнародні правові акти гарантують інформаційні права та свободи людини і громадянина, зокрема право на конфіденційність та право на вільне отримання інформації? Передусім, це “Загальна Декларація прав людини“ (1948 р.) Відповідно до неї, «ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя“. (Ст.12) За ст.19, «кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів».

Важливим документом є “Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод“ (1950 р.), яка про інформаційні права людини говорить наступне: ст.10 «Кожен має право на вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів». У цій же конвенції міститься перелік винятків, коли права громадян можуть бути обмежені на законних підставах: «Здійснення цих свобод може бути обмежене в інтересах громадської безпеки, запобігання злочинам, охорони здоров’я, моралі, запобігання розголошенню конфіденційної інформації».

Розвиток комп’ютерних технологій призвів до масової практики автоматизованої обробки інформації в комп’ютерних мережах, в тому числі інформації персонального характеру. Виникла потреба додатково захисту інформаційних прав людини. Цій меті має служити “Конвенція про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру“ (Страсбург, 28 січня 1981 р.) В Преамбулі Конвенції зазначено, що її головною метою є гарантування свободи інформації незалежно від кордонів, безперешкодного обігу інформації між народами. Зміст Конвенції можна проілюструвати через окремі статті.

Стаття 1 гарантує право людини на недоторканість особистого життя, яке підлягає ризику під час автоматизованої обробки персональних даних. Стаття 5 визначає якість обробки даних про особу: «Дані особистого характеру, що підлягають автоматизованій обробці: а) отримуються та обробляються сумлінно та законно; б) зберігаються для визначених та законних цілей; в) мають бути адекватними, відповідними і ненадмірними з точки зору цілей, заради яких вони зберігаються; г) мають бути точними і поновлюватися (на вимогу особи); д) зберігатися не довше, ніж це потрібно цілям збереження». Стаття 6 виокремлює особливу категорію персональних даних, які одержали назву “вразливі“ або “делікатні“. Це «дані особистого характеру, що свідчать про расову належність, політичні або релігійні та інші переконання, а також дані особистого характеру, що стосуються здоров’я, статевого життя, не можуть піддаватися автоматизованій обробці. Це правило стосується також особистих даних, що стосуються кримінального засудження». Стаття 8 встановлює додаткові гарантії для суб’єкта даних: « а) особі надається можливість встановлювати існування файлу особистих даних для автоматизованої обробки, особу і місцезнаходження контролера файлу; б) отримувати без затримки чи витрат підтвердження чи спростування інформації про зберігання даних особистого характеру; в) вимагати виправлення і знищення незаконно одержаних даних; г) гарантується правовий захист персональних даних». Звісно, європейське право передбачає чітке окреслення сфери винятків, їх обґрунтованість і зрозумілість. Обмежити інформаційні права громадян можна в кількох випадках: в інтересах захисту державної та громадської безпеки, валютно-кредитних інтересів держави, боротьби з кримінальними структурами, а також в інтересах захисту прав і свобод інших громадян (Ст.9) Крім того, особисті дані можна використовувати в статистичних підрахунках та наукових дослідженнях (як правило, в знеособленому вигляді).

Важливим міжнародним документом є також “Директива Європарламенту та Ради Європи стосовно обробки персональних даних і захисту права на невтручання в особисте життя в телекомунікаційному секторі“ від 15 грудня 1997 року, метою якої є «забезпечення невтручання в особисте життя при обробці персональних даних в телекомунікаційному просторі та для забезпечення вільного переміщення таких даних». Сфера винятків будується за аналогією з попередніми європейськими актами: це громадський порядок, оборона, державна безпека (включаючи економічний добробут держави), кримінальне право.

Імплементація положень європейського права щодо захисту інформаційних прав людини та громадянина вважається необхідною умовою демократизації політико-правової системи України, її наближення до стандартів ЄС та формування громадянського суспільства.