Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
НПЗІБ курс лекцій.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
312 Кб
Скачать
☆

Лекція 4. Охорона державної таємниці та захист відомостей, що становлять державну таємницю

1.Поняття “державна таємниця“ (ДТ). Основні положення Закону України “Про державну таємницю“. Зведення відомостей, що становлять державну таємницю. Правові наслідки розголошення державної таємниці

2. Політика держави щодо ДТ. Режимно-секретні органи

3. Поняття про криптографічний захист інформації

4. Технічний захист інформації (ТЗІ): поняття, концепція, стан, напрямки державної політики

4.1.Поняття “державна таємниця“ (ДТ). Основні положення Закону України “Про державну таємницю“. Зведення відомостей, що становлять державну таємницю. Правові наслідки розголошення державної таємниці

Сфера охорони ДТ належить до найбільш розроблених національним законодавством. Закон України “Про державну таємницю“ (ухвалено 1994 р., зміни внесено 1999 р.) визначає ДТ як «вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки, охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України». З 1999 року до перелічених сфер було додано систему урядового та спеціального зв’язку. Віднесення інформації до ДТ − це «процедура прийняття державним експертом з питань таємниць рішення, зі встановленням ступеня секретності інформації та включенням інформації до “Зводу відомостей, що становлять ДТ».

Таким чином, у визначенні ДТ мають місце такі ознаки:

1) обмеженість доступу до ДТ як виду таємної інформації;

2) в разі розголошення ДТ національній безпеці загрожує суттєва шкода;

3) чітке визначення сфер дії ДТ;

4) встановлення переліку відомостей, що становлять ДТ;

5) на відміну від конфіденційної інформації, яку охороняє власник, ДТ охороняє винятково держава.

Закон визначає такі поняття як “гриф секретності“, “віднесення інформації до ДТ“, обов’язки та повноваження експерта з ДТ, процедуру допуску громадян до ДТ, причини відмови у допуску та ін. Органом з охорони ДТ є СБУ.

Як вже зазначалося, Закон чітко фіксує сфери, які належать до ДТ, при цьому забороняється віднесення до ДТ будь-яких відомостей, що будуть звужувати зміст і обсяг конституційних прав людини, завдавати шкоди здоров’ю та безпеці населення України. До інформації, яка за жодних обставин не повинна засекречуватися грифами ДТ, належить інформація про стан довкілля, якість продуктів харчування і предметів побуту, про аварії та катастрофи, здоров’я населення, життєвий рівень, медичні послуги, соціально- демографічні показники, факти порушень прав і свобод громадян, незаконні дії органів влади та посадових осіб (Ст.8).

Повноваження у сфері визначення статусу інформації (чи належить вона до ДТ) здійснює державний експерт з питань таємниць. Крім того, він визначає гриф секретності (“особливої важливості“, “цілком таємно“, “таємно“), зміни ступеня секретності та розсекречування. Експерт − незалежна постать, і втручання в його роботу інших державних органів не допускається. У парламенті експерта призначає Голова ВР, в інших органах влади − Президент.

Функції державного експерта:

− визначає підстави засекречення інформації;

− підстави засекречення винаходів;

− ступінь секретності та відповідний гриф (“особливої важливості“ надається на 30 років, “цілком таємно“ − 10 років, “таємно“ − 5 років);

− надає висновки щодо шкоди національним інтересам у разі розголошення ДТ;

− затверджує переліки відомостей, що становлять ДТ;

− контролює обґрунтованість надання грифа секретності, бере участь у розробці критеріїв визначення шкоди від розголошення ДТ.

Експерт повинен: погоджувати через СБУ свої висновки про скасування рішень щодо віднесення інформації до міждержавних таємниць; подавати СБУ не пізніше як за 10 днів з моменту підписання рішення про віднесення відомостей до ДТ чи скасування цих рішень; розглядати пропозиції СБУ про віднесення інформації до ДТ; надавати гриф секретності. В той же час експерт має право: перевіряти органи влади щодо секретної документації; створювати експертні комісії; скасовувати безпідставні засекречення інформації; клопотати про притягнення до відповідальності осіб, винних у розголошенні ДТ; одержувати всю необхідну інформації з приводу ДТ.

Інформація вважається ДТ з моменту опублікування “Зводу відомостей, що становлять ДТ“ або зміни у цьому “Зводі“. Насьогодні є чинним “Звід“, затверджений наказом Голови СБУ 1 березня 2001 р. Звід формується СБУ на підставі рішень державних експертів з ДТ. На підставі цього “Зводу“ органи влади (міністерства та відомства) створюють галузеві розгорнуті переліки. Неправомірне внесення інформації до “Зводу“ можна оскаржити в суді. Інформація засекречується шляхом надання відповідного грифу секретності. Категорично забороняється надавати гриф секретності матеріальним носіям інформації, що не становить ДТ, або конфіденційній інформації.

Хто може бути допущений до ДТ? Допуск надається громадянам України з 18 років, які потребують секретної інформації за умовами діяльності. В окремих випадках громадянам України з 16 років може надаватися доступ до інформації з грифом “цілком таємно“ та “таємно“, а з 17 років − “ особливої важливості“. Надання доступу до ДТ передбачає перевірку громадянина органами СБУ, письмове зобов’язання не розголошувати ДТ, усвідомлення громадянином того, що його права можуть бути обмежені у зв’язку з володінням ДТ (Ст. 22)

Допуск до ДТ не надається у разі:

− недостатнього обґрунтування потреби доступу;

− участі громадянина у заборонених організаціях;

− відмови від письмового зобов’язання щодо розголошення;

− наявність судимості за тяжкі злочини чи непогашеної судимості;

− психічної хвороби;

− повідомлення недостовірних даних про себе;

− постійне проживання за кордоном (Ст. 23).

Доступ до ДТ надається найвищим державним посадовцям за самим фактом обіймання посади: Президентові, Голові ВРУ, Прем’єр-міністру, Голові Верховного Суду, Голові Конституційного Суду, Генеральному прокуророві, Голові СБУ (з письмовим зобов’язанням щодо нерозголошення ДТ).

Громадяни, що володіють ДТ обмежуються частково у своїх правах: це стосується виїзду за кордон на ПМП, свободи інформаційної діяльності.

Секретна інформація може передаватися за кордон іноземній державі чи організації лише за міжнародними угодами, за згодою ВРУ, Президента, за пропозицією РНБО − Ради національної безпеки та оборони.

Розголошення ДТ належить до кримінальних злочинів. У ККУ норма, що передбачає відповідальність зо розголошення ДТ розміщена в розділі “Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації“, хоча, на думку експертів-правознавців, було б логічнішим кроком розмістити цей злочин у розділі “Злочини проти основ національної безпеки“. За які злочини передбачається відповідальність? Насамперед, це вже зазначене розголошення ДТ, втрата документів та інших носіїв секретної інформації, недотримання законодавства про передачу інформації іноземній державі чи організації, засекречення неналежної інформації, навмисне невіднесення до секретної інформації відомостей, що становлять ДТ, безпідставна зміна чи надання грифу секретності, порушення доступу до ДТ, невживання належних заходів щодо охорони ДТ.

Висновок про те, чи розголошена ДТ і які збитки від цього понесла держава, робить державний експерт. Розголошення − це дія особи, внаслідок якої секретна інформація, що була їй довірена, була сприйнята хоча б однією сторонньою особою. Розголошення шляхом злочинної бездіяльності − це невжиття належних заходів щодо збереження секретної інформації. Носій секрету, нехтуючи правилами, створює умови для ознайомлення з ДТ сторонньої особи. Стороння особа − це будь-яка особа, яка не належить до кола тих, кому довірена ДТ.

Сприйняття ДТ може оцінюватися кримінальним правом в залежності від багатьох моментів. Наприклад, якщо особа усвідомила зміст відомостей, що були розголошені, може їх відтворити в обсязі, що свідчив би про втрату ДТ, то це закінчений склад злочину. Якщо стороння особа нічого не запам’ятала або необізнана з суттю ДТ то дії суб’єкта кваліфікуються як закінчений замах на розголошення ДТ. Якщо суб’єкт повністю не сприйняв зміст відомостей, що становлять ДТ (внаслідок незнання мови, сп’яніння, глухоти, сліпоти), то це незакінчений злочин. Якщо ДТ була розголошена при повному дотриманні правил охорони ДТ, посадова особа, відповідальна за цю охорону, вважається невинною.