58. Планування трудомісткості за окремими її видами і в цілому. Зв‘язок трудомісткості і виробітки.

Залежно від прямого або оберненого відношення розрізняють два показника рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг) і розраховується за формулою

Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість   визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування   визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість   складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління   визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців.

Повна трудомісткість продукції   відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою

Виробіток - це кількість виробленої продукції за одиницю часу, або кількість продукції, що припадає на одного робітника за рік, квартал, місяць. Він визначається так:

де Опрод. - обсяг виробленої продукції; Т - затрати робочого часу.

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними можна виразити таким чином:

Збільшення норми виробітку (у %) визначається за формулою:

де а - зменшення норми штучного часу (трудомісткості), %.

Зменшення норми штучного часу (трудомісткості) (у %) визначається за формулою:

59. Фонд оплати праці. Планування фонду заробітної плати за нормативами. Аналіз використання фонду оплати праці. Ефективність використання коштів на оплату праці.

Фонд оплати праці (ФОП) — сума коштів, яка створюється на підприємстві для оплати праці всіх категорій персоналу і включається до собівартості продукції.

Його поділяють на:

— погодинний ФОП — це всі види оплати праці за фактично відпрацьований час (людино-години). Він охоплює:

— зарплати, нараховані відповідно до тарифних ставок і відрядних розцінок;

— премії;

— доплати за інтенсивність та умови праці, роботу в нічний час, за керівництво бригадою, навчання учнів;

— надбавки за професійну майстерність;

— поденний ФОН — це оплата за час, відпрацьований у людино-днях, що охоплює:

— годинний фонд зарплати;

— доплату підліткам за скорочений робочий день;

— оплату перерв у роботі матерів, які годують дітей;

— місячний (річний )

Плановий фонд заробітної плати - це вся сума коштів, що виділяється для оплати праці працівників у запланованому періоді.

Розрізняють планування фонду заробітної плати за нормативами і детальне планування фонду заробітної плати за елементами його структури.

За нормативного планування для визначення розміру розрахункової величини фонду оплати праці може застосовуватися базовий фонд оплати, що склався у попередньому періоді (році) з урахуванням фактичних фінансових можливостей та нормативу його приросту.

Аналіз виконання плану використання фонду заробітної плати здійснюється за такими напрямами:

- вивчення використання фондів заробітної плати й установлення причин відхилення фактично витрачених фондів заробітної плати від планової величини;

- зіставлення темпів зростання заробітної плати працівника з темпами підвищення його продуктивності праці, виявлення причин відхилення середньої заробітної плати від планових показників;

- розроблення заходів щодо поліпшення використання фонду заробітної плати окремих категорій працівників.

Важливою частиною аналізу витрачання фонду заробітної плати підприємства є аналіз співвідношення темпів зростання середньої заробітної плати і продуктивності праці. Однією з умов зниження витрат заробітної плати на виробництво продукції, зниження її собівартості і збільшення внутрішніх нагромаджень є випереджаюче зростання продуктивності праці порівняно з підвищенням середньої заробітної плати. Недотримання цієї умови неминуче викликає зростання собівартості продукції через перевитрати фондів заробітної плати.