15. Трудова активність: поняття і показники.
Трудова активність – прагнення працездатної особи застосувати на практиці наявні знання та досвід, одержуючи за це винагороду в натуральній або грошовій формі. Особа, що виявляє таке бажання, є носієм трудової (економічної) активності.
Трудова активність може бути потенційною, яка відповідає прагненням особи працювати за винагороду; і реалізованою, коли особа вже є зайнятою. Потенційна трудова активність становить основу формування робочої сили, а реалізована — її зайнятості.
Головним статистичним
виміром
трудової активності є її рівень (t),
що розраовується як відношення
чисельного трудоактивного населення
(L) до його загльної кількості (S): t=
.
Чинники трудової активності:
Соціально-демографічні: стать, вік, сімейний стан, наявність малолітніх дітей, утриманців і членів сім’ї, які потребують систематичного догляду, стан здоров’я.
Демоекономічні: рівень освіти і професійно-кваліфікаційної підготовки, рівень доходів і їх співвідношення з можливим заробітком, наявність інших (крім заробітньої платні) джерел життєдіяльності.
Соціопсихологічні: мобільність (професійна, галузева, територіальна), ставлення до легальної і нелегальної трудової діяльності, готовність до зміни при необхідності первинних умов своєї трудової діяльності, настанови на рівень інтенсивності праці (орієнтація на часткову, повну або вторинну зайнятість).
Економічні: потреба в робочій силі, рівень оплати праці і його співвідношення з прожитковим мінімумом, можливість працевлаштування після перекваліфікації.
16. Трудова мобільність: поняття, показники, чинники формування, обмежувачі.
Трудова мобільність – готовність населення до зміни посади, професії, місця роботи та проживання, способу життя в цілому.
Мобільність робочої сили здійснюється за такими формами: зміна місця роботи; зміна професії; зміна рівня освіти; зміна місця проживання і відповідно сегменту ринку праці, на якому пропонується робоча сила.
Показник інтенсивності мобільності розраховується за такою формулою:
m = Мі / Pі ,
де Мі – чисельність мобільного контингенту i-ї групи (за віком, статтю, професійною та освітньою підготовкою тощо); Pі - чисельність населення і-ї групи (за віком, статтю, професійною та освітньою підготовкою тощо).
Коефіцієнти мобільності розраховвуються за такими формулами:
по прийняттю – s = S/E ,
де s - коефіцієнт мобільності по прияняттю;
S – загальна чисельність прийнятих на підприємство протягом певного періоду;
E – середня за період чисельність працюючих.
по звільненню – f = F/E ,
де f – коеефіцієнт мобільності по звільненню;
F – загальна чисельність звільнених з підприємства протягом певного періоду;
E – середня за період чисельність працюючих.
сукупний – m = f + s.
Чинники формування трудової мобільності:
Соціально-демографічні: статево-віковий склад населення; освітний склад населення; сімейний склад населення; професійний склад населення.
Соціопсихологічні: настанови населення щодо зміни міста роботи; суспільна оцінка мобільності робочої сили; поширеність патерналізму в суспільстві.
Соціально-економічні: модель ринку праці (ліберальна, патерналістська, соціал-демократична); співвідношення пропозиції робочої сили та попиту на неї; ступінь сегментації ринку праці; комунікативні та транспортні зв’язки між окремими територіальними сегментами ринку праці.
Політичні:
В умовах ринкової економіки, і особливо на етапі її формування, діють достатньо вагомі обмежувачі мобльності: територіальні (географічні), інституційні (зумовлені специфікою державного устрою, значною мірою штучні), соціодемографічні.